В усіх офісах, на будівельних майданчиках, в кавярнях і пабах Ванкувера сьогодні говорили про вчорашню поразку і про rіоts – вуличних хуліганів, які підпалили центр міста. Говорили про розумну тактику поліції Ванкувера, про героїзм звичайних перехожих, які сміливо ставали на шляху хуліганів, про дуркуватих підлітків і про “професійних хуліганів” в масках, про те, що вандалізму фактично було не уникнути, але на щастя все обійшлося без жертв.

Проблеми є усюди і ще будуть. Найголовніше, як місцева громада реагує, виправляє помилки. По дорозі з роботи, через 20-ть годин після часу Х – поразки в фіналі Кубку Стенлі, я пройшовся тією самою вулицею Сеймур.

На вулиці Сеймур ще пахло горілим. Розбиті вітрини тимчасово заколотили деревяними щитами.

Волонтери, які самоорганізувалися в Фейсбук сторивши групу Post Riot Clean-up – Let’s help Vancouver (“Чистимо Після Хуліганів – Допоможемо Ванкуверу”) чистили з милом тротуари, перефарбовували опалені залізни смітники. Волонтери в футболках кольорів Канаксу і в формі олімпійських волонтерів Vancouver 2010.

Дошка відгуків замість вітрини. На тимчасових щитах ванкуверити пишуть, що вони про все це думають. “Честь бути вашим гостем!“, “Знайдемо вандалів по фотографіях“, “Ми – Ванкувер. А Канакс прийшов другим, це досягнення!“, “Справжні Ванкуверити не руйнують красу“, “З днем народження Бікса” (призвище хокеїста Канаксу), “Наш спадок – новий день!”, “Якщо ми так програємо, то чи ми заслуговуємо на перемогу?”

Більше про вандалів і волонтерів можна прочитати на сторінці “”Фанати Канаксу проти Ванкуверських Хуліганів 2011″ Canucks fans against the 2011 Vancouver Riots

На полиці в офісі співробітника, посеред сувенірів і мультяшних героїв раптом з’явилася пляшка з кольоровим пойлом Lenіnаde стилізована під радянський агітпроп з “funny” надписами часів військового комунізму. Центральний графічний елемент це великий серп і молот. Питаю співробітника: “??!” Каже, що товариш купив в якомусь совковому гадюшнику в штаті Орегон і ось подарував. Розказав чоловіку коротенько про те, що в східній Європі в деяких країнах (Польща, Естонія,..) серп і молот поза законом і прирівняний до свастики. Розказую про День Чорної Стрічки який з 2009-го відзначається в Канаді. З свастикою він все розуміє, а от серп і молот “це ж російський символ”. Кажу, що ні – символ комуністичний… ГУЛАГ – мало смішного насправді, кажу. Зранку приходжу пляшка досі стоїть. Кажу ввічливо: “Чоловіче, ця пляшка мене дратує, прибери будьласка”. Пляшка моментально прибирається, позаяк якщо тобі хтось каже таке в офісі в Канаді і ти не погодшуєшся – наступна наша розмова в офісі у менеджера або при спеціальній комісії. “Ну, якщо ти просиш. Але це ж все символіка з минулого…” “Ні, не з минулого, друже…” Мільйони людей досі страждають від наслідків діяльності червоних режимів.

В українському сегменті Вікіпедії є стаття про слово “маргінал”, яка мені спершу нагадала передрук з радянської енциклопедії про “маргінальність метеликів”. А між тим М. – це одне з ключових слів, які українцям потрібно було засвоїти ще десь в 80-90-хх минулого сторічча, разом зі словами “громада”, “громадянське суспільство”, “креативність”, “активність”. Саме проти маргінальності начеб-то “на рівному місці” повстають повстання, саме маргінальні групи і народи найбільше прагнуть незалежності. Не будучи фахівцем, я всеж нашвидку розбавив цю статтю рядками про маргіналізацію в соціальному контексті.

В принципі маргінальність – це саме той суспільний статус, що цілеспрямовано готувався українцям десь починаючи з 18-го сторічча і до останніх років. Не зникнення, не забуття, а саме цілком реалістичної маргінальності бажають українству менеджери проектів про українську мову, як другу державну, про денаціоналізацію підручників історії, повернення радянської системи освіти. І дарма, що вони краще інших знають до чого врешті призводить маргінальність груп – вони то якраз в метро не їздять (як відомо пасажири метро одна з мішеней терористів).

Те що останні двадцять років в бурхливій Україні, як і в багатокультурній Канаді немає системного тероризму це не лише тому, що міліція і поліція працюють якісно, але великою мірою і тому, що тут практично немає маргінальних груп. Тобто практично кожна активна група громадян може вільно утворювати свої партії і об’єднання, випускати газети, хостити сайти, виступати в рейтингових ток шоу. Коли українські комуністи виступають по ТБ мене нудить, але я розумію, що їх ізоляція може призвести до pot cracking, як кажуть в Америці, що можливість впливати на процеси випускає їх пар, як кажуть вже в Україні. Це саме стосується будь яких релігійних груп, національних громад, подобається більшості їх стиль одягу і звички чи ні, але якщо їх маргіналізувати, не дати їм слова – слідкуйте за новинами.

Саме тому сучасна цивілізація придумала цю формулу цивілізованого співіснування – дайте можливість бути почутим кожному, а потім наполегливо, методично переконуйте замість забороняти. В принципі кожний, хто веде блог або журнал і намагається якимось чином презентувати свої погляди працює проти маргіналізації цих поглядів, а значить працює на здорове розвинуте суспільство. Переконаний, що Web 2.0, соціальні мережі як явище роблять для суспільного прогресу нааабагато більше ніж старі традиційні медіа, які часто густо працюють на маргіналізаторів. Але це вже інша тема.

America Loves Michael Jackson
Раптом з’ясувалося, що Америка любить Майкла Джексона. Всі журнали, всі газети сьогодні вийшли з його найкращими фотографіями на обкладинках. Ті сами журнали і газети, що ще вчора змішували з грунтом його ім’я за контроверсійні вчинки.

Набожна китаянка-католичка в обідню перерву говорить співробітникам: “Запізнюсь з обіда на декілька хвилин. Зайду в церкву, помолюся за Майкла Джексона”. Лікар-експерт виступає на BBC: “Так, американці втратили свою перлину… Тому ми будемо з особливою уважністю і обережністю досліджувати матеріали судово-медичної експертизи…” Нахабний ді-джей на ванкуверському FM висмоктує з пальця якусь чергову версію його загибелі. Його відразу смикають за рукав. Він: “А що я?! Та увесь світ сьогодні вигадує свої версії…”

З’ясувалося, що у Майкла було сотні близьких друзів, які навипередки звинувачують один одного в упередженому ставленні до його довірливого. Не чув я лише Лайзи Мінеллі, його колишньої дружини, його батьків… Ті, хто ставилися до нього серйозно чомусь небагатословні.

Футболки з зображеннями Майкла зникли з магазинів, фабрики димляться випалюючи його CD і DVD, на провідних телеканалах нестихає медіа панахида… Майкла Джексона люблять. І є за що.

Українське дежа вю в Канаді продовжується. Нехай пані ґенерал губернатор Канади (на фото зверху справа) швидко пригасила пристрасті заборонивши відставку уряду до кінця січня наступного року, але в газетах і на блогах в Канаді тепер триває розбір польотів, як таке могло статися в політкоректній Канаді, щоб за пару-трійку днів дійшло до вуличної демократії і мови ультиматумів серед політичних еліт. Картинка знизу показує демонструє поляризацію суспільства і регіональні відмінності.

В місті Квебеку (Канада) на двох площах нещодавно встановлені оригінальні світлофори, які то забороняють рух площею в УСІХ напрямках, і тоді площа вільна для руху пішоходів в усіх наприямках, то дозволяють рух транспорту і тоді площа закрита для пішоходів. Ця новація настільки незвична для автомобілістів, що ті часто виїзджають на площу, автоматично сприймаючи червоне світло світофора на сусідній вулиці, як зелене для себе (водії знають цей рефлекс).

Місто витрачає щось 25000$ щомісяця на рекламу цих нових правил. В FM радіопрограмах йдуть дискусії противників і прихильників такої новації. Але ніхто не заперечує, що місто має право на такі “експерименти”. Більше того, на цій сторінці багато інших варіантів, як в Канаді, в Швеції, в Японії експерементують зі світлофорами. Напружує це водіїв? Однозначно. Зайві ці гроші для бюджету міста? Аж ніяк – хто був в Квебеку знає, яка там якість доріг. Але більшість громадян міста розуміє, що за соціальний, за урбаністичний прогрес потрібно платити плату. Потрібно вчитися щодня, щоб не впасти в сучасному інформаційному світі.

В Україні перейменування вулиці викликає бурчання щодо “больше нє на что тратіть дєньгі?”, а введення тестування учнів у корумпованій системі освіти може знизити рейтинг правлячого уряду до рівня плінтусу. Світлофори тут, як кажуть, відпочивають.

Дивився щойно телесюжет англійської ВВС про пана Лугoвoго, якого підозрюють в гучному злочині на території Великої Британії (отруєння Литвинeнкa). Брали інтерв’ю у самого Лугoвoго, у Жириновського, та у всіх, хто хотів висловитися в Росії на цю тему. Вразило лише інтврв’ю пана Познера. З блиском в очах пан Познер говорив про “розумний хід” Жириновського який поставив контроверсійну особистість на вершину свого виборчого списку до російського парламенту. “Подивіться, це ж безпрограшна ситуація! За нього будуть голосувати і ті, хто вірить у звинувачення і ті, хто не вірить!” – сплескував руками і виголошував чистою англійською мовою колись американський журналіст, який вже двадцять років працює в Москві.

BBC давало всі ці звернення без купюр. Заяви російських політиків, що за задумом мали б привернути на їх сторону частину британської аудиторії, виглядають дикунськими і наївними, навіть для мене. В очах європейця, американця, австралійця, та навіть мене, хто просто пожив на заході певний час, чути критику дій британського уряду від людей які будують одну з найбільш непідзвітних суспільству держав це ніщо, як нерозуміння ситуації і невігластво. Велика Британія, де всі державні органи, в т.ч. секретні, примушені до звітності і моніторингу виборним на багатопартійній системі урядам звинувачується елітою суспільства, яке немає фактично ніякого контролю за власними силовими структурами.

Той самий пан Познер, коли він був журналістом в США, ніколи не сказав би про цю саму ситуацію так само. Ось у чому драматизм ситуації – місце, оточення змінює людину. Змінює не просто погляди, а й поведінку, реакцію, інстинкти. Якби я сам жив в Росії, то можливо говорив би з таким самим блиском в очах гравця в рулетку про абсолютно дикунські ситуації.

Цю ситуацію можна екстраполювати не лише на людину, а і на всі суспільні процеси, які йдуть або “не йдуть хоч трісни” в державі. Закон “З ким поведешся, від того і наберешся” працює і для людини, і для держави також. В яких об’єднаннях держава, з ким у неї відкриті кордоні, а з ким закриті, впливає врешті на те, від чого блищать очі її журналістів, на відношення їх громадян до побутової корупції, на серйозність ставлення до своїх прав… Коли ми говоримо сьогодні про НАТО, про СОТ, то говорити потрібно врешті ось саме про це – про настрої, про етику, яка царює у цих спільнотах, а не про кількість виплавленного чавуну і про короткострокові вигоди.

***
Артему лише 9 років, він перший рік у школі, де основна мова і мова на перервах – англійська, і, пиродньо, розмовляє англійською з акцентом. У горах, у басейні готелю де ми відпочивали, біля бортика відпочивають дівчата з маленького селища, що біля Vegreville. Їм років 14-16 на вигляд. Артем розмовляє з ними про свою школу, вони тримаються з ним, як з рівним. Він такий самий, як вони, нехай з акцентом або вдвічі молодще. “А ще я вмію стрибати з трампліна і перейшов на 3-й рівень.” “Good for you!”, щиро відповідають дівчатка і запитують де це Артем вчиться плавати…

Через декілька хвилин ті самі дівчатка з глибинки заносять у сауну світле, нерозкрите вино і пропонують кожному: “Нам щось не хочеься сьогодні, візьміть, ми не будемо його відкривати”. Так вони і залишили ту пляшку у сауні. Туристи, переважно з перевантаженого грошима Калгарі, певно не цікавляться ні дешевим дармовим вином, ні щирою ініціативою дівчаток провінціалок…

***
Я їду через Прерії. 5, 10, 12 годин… Рівний степ. Ставочки. Вночі підсвічени елекричним світлом елеватори на неймовірно рівному просторі виглядають як космодроми. Велике, неймовірно велике синє небо… Придорожнє маленьке містечко Theodore, SK. Вартість кімнати у мотелі – 39 доларів. Готель блищить чистотою. На дерев’яних полицях українські писанки. Господарі німці, адміністратор – світла дівчинка у джинсах каже, що українка. “Мені подобаються великі міста, музика там,.. але я не жила б у великому місті.”

Хлопець, одягнутий у все джинсове і з довгим чистим волоссям на ім’я Рон купив мені пиво Мольсон і поставив просто напроти мене не питаючи. Рон працює різноробочим у національному парку. “Звідки ти? Україна? Ага. Та у нас тут майже всі українці… Ось, наприклад мій товариш Сем.” Сем охайно стрижений індіанець років сорока, сидить і тихо посміхається.

“Слухай” каже мені Рон – “Ти уявляєш, між Калгарі і Едмонтоном, обмеження швидкості 110, але їдуть всі 120… Ненормальні, правда?”

Ближче до опівночі випивши 3-4 пляшки пива і подивившись регбі по ТБ у придорожньому барі сідають за одноруких бандитів. Летять кровно зароблені червінці і 20 доларові банкноти. Часом однорукий бандит дзвенить грошима, але у хлопців майже немає емоцій, спокійні і у гарному гуморі, трохі стомлені за день. Я питаю: “Навіщо ви граєте?” “Подивись на Сема, він же дорослий, а грається, як дитина.”

Далі буде. Сподіваюся.