Швидко перебігаю текст в місцевій ванкуверській українській газеті про гарячу тему: посадки опозиційного уряду в Україні. Компактно і енергійно написано, порівняльний аналіз, схожий цивілізаційний досвід автора, відчуваю ми на одній хвилі… але ось очі вихоплюють заїзжений паттерн “Хам”, “зек” і якось автоматично я зіскакую з тексту. Десь це я вже читав… Це маргінально,.. це неспрацює.

На увесь гарний текст лише два речення, які справили на мене це враження маргінальності, в багатьох інших текстах цього набагато більше. Я не профі, але мені здається, що існує міжнародний стандарт якості аналітичних, інформаціних текстів. Можливо є самородки, блоги яких читаються з “Жулька”, “банда”, “ліберасти”, але я вже не можу. Ті, хто читає багато аналітики, сприймають інформацію паттернами, шаблонами. В 90% текстів це домомагає швидко відкинути коментарі тролів, перескочити через бруд полютерів, захиститися від виносу агресії або не витрачати час на шаблонних маргіналів.

У Портникова десь написано, що професійниі журналісти не дарма отримують свої гроши – вони володіють технікою якісної подачі тексту. Якісні журналісти володіють тим магічним стилем, який впізнаєш і який сприймаєш на рівні інтерфейса, сказали б програмісти. Важко бути якісним журналістом, але не наступати елементарно на шаблонні граблі мінімально необхідно.

Цікаво, що за моїм спостереженням, в англомовному інформаційному середовищі відсоток таких маргінальних текстів обратно пропорційний україномовному. Стиль від англомовних crack pots утворює свою маргінальну культуру, але це зовсім інша розмова позаяк до маргіналів в західному суспільстві ставляться інакше ніж в пост радянському.

Канада перша країна Великої Сімки, яка визнала незалежність України. Українська громада в Канаді (налічує більше 1.2 млн чол) купила українській державі будинок посольство в центрі Оттави. Канадський уряд вкладає великі гроші в освіту, яка відповідає всім міжнародним стандартам. Канада витрачає мільйони доларів щороку на різні програми розвитку співробітництва з Україною і просто допомогу.

І ось, що в сухому залишку. Три українські міністри народилися, вивчилися в Росії, нуль з Канади. Це при тому, що в означеній Росії практично неможливо підтримувати українську ідентичність, їх режим займається репресіями відносно активних українців, українських організацій і навіть (єдиної на 4 млн етнічних українців) української бібліотеки в Росії – ніщо не заважає росіянину в Україні стати міністром. Отже, мінімум три міністра (премєр, оборони і внутрішніх справ) з російською освітою в українському уряді. Нуль з канадською.

Міністерство Закордонних Справ України ставить під сумнів кваліфікацію канадських лікарів, а видний депутат партії влади пояснює витоки таких сумнівів – канадські лікарі, що обстежували Тимошенко в рамках міжурядової угоди були здатні розмовляти українською мовою (!!!) Ось почитайте. Наскільки це дико виглядає з Канади, панове, навіть важко передати словами. В Україні, де міністр освіти дозволяє собі расистські висловлювання, можливо цього не розуміють, але канадське суспільство такі висловлювання посто шокують. В Канаді дуже багато лікарів, які можуть розмовляти різними мовами світу, це ніколи не приховується, навпаки, це велика фахова перевага і в разі закордонного відрядження канадські установи, урядові чи неурядові, будуть завжди намагатися скористатися перевагою в тч мовного арсеналу спеціалістів. Конгрес Українців Канади власне про це відкрито написав у своїй відповіді українському міністерству. Кожен, хто має високу ступінь Medical Doctor (MD) в Канаді відповідає одним і тим самим високим стандартам професіонала, незалежно від етнічної приналежності, тим більше від здібності розмовляти українською мовою.

Написав колись, але залишилося в чернетках. Після відставки Берлусконі додав пару абзаців і публікую.

Український протест має стати привабливим, модним, молодіжним, сексуальним. В принципі це те саме, чого хочуть прогресивні політики в Європі і Америці: суспільству потрібно, щоб молодь займалася політикою, інакше обрані політики представляють інтереси покоління, яке відходить. Розмови про інновації і модернізацію пустопорожня балаканина, якщо середній політик/виборець думає про пенсію, а не про престижну роботу, якісне життя, спорт і секс. Якщо молодь не ходить на рутинні вибори, то… рано чи пізно вона виходить на злі протести.

Українські мітинги виглядають занадто сіро, непривабливо. Рівень графічного креативу на нулі, плакати злі і намальовані на шматках паперу, протестуючі одягнені в чорно-сірі куртки з шкіри вбитих тварин. Виборець дивиться на це і каже: “хай вже краще те, що є, ніж така альтернатива”. Інвестор дивитися на картинку по ТБ і каже: “У цієї країни немає майбутнього”. Нікому це не потрібно.

Картинки з Помаранчової Революції 2005-го року облетіли увесь світ і захопили серця мільйонів телеглядачів. Також не останнім чином завжякі картинці: на замороженому асфальті рухалися, співали, танцювали не депресивні бабці, не збуджені фріки, а молоді усміхнені люди з яскравою помаранчовою символікою.

Звісно, з блискучістю в масштабах країни можна перегратися, і Берлусконі, якого нарешті здихалися італійці, яскравий тому приклад. “Він перетворив країну митців і науковців – Італію, на країну сексуально стурбованих макараноїдів” – приблизно так реагують італійці на імя політика, який поставив за мету розвеселити країну, зробивши її веселою і сексуальною, і… “заземлив”, зробив тупим і примітивним спочатку центральні канали італійського ТБ, а згодом і все суспільство.Співпадіння або пророцтво, але серед тих, хто допоміг блискучому Берло пійти у відставку і святкував online політичнгу перемогу на вулицях Риму були дівчата з українського руху “Фемен”. Консерватори можуть засуджувати демонстрацію оголених грудей, але вся Європа в захваті від візуальної привабливості українських феміністок. Європа і Америка шукають нових форм взаємодії громадянського суспільства, мас медіа, еліт і держави.

Сьогодні найбільш ефективні протести ненасильницькі і фотогенічні. Проти кульного протесту, флешмобу, дотепного месаджу дуже важко діяти силою, в інформаційному суспільстві практично неможливо. Відеокамера любить продумані чіткі месаджи, яскраву картинку, а суспільство любить телевізори і яскраві картинки в Інтернеті. А значить – усміхайтесь, протестуйте красиво, слідкуйте за тим, як одягнуті і що написано на вашому яскравому плакаті, взагалі, на мітинг потрібно ходити як суспільно корисну забаву: легко і красиво, і тоді шанс, що це спрацює набагато більший.

В заголовку цитата того хлопчини біля розбитого електромобіля.

Підписи на малюнках.

Сомалі: Наш уряд застосовує тортури і вбиває нас!
Лівія: Наш уряд атакує нас з винищувачів!
Єгипт: Наш уряд залякує нас!
Ванкувер: Наш уряд витратив мільйони доларів, щоб встановити величезний екран і організувати свято в центрі міста для нас!

Вся бідність і дурість людська в чотирьох картинках.

Я передивився три чи чотири телешоу з участю пана Табачника, прочитав з десяток статей і не можу зрозуміти, що відбувається. Після дико-релігійної середньовічної Хмельниччини, чорносотенного шабашу на початку минулого сторічча, гітлерівських етнічних чисток, Бабиного Яру, сталінського Голодомору і депортацій цей багатостраждальний народ врешті почав вчитися, що ксенофобія, нетерпимість до інших етнічних груп це неприпустимо. Пан Тягнибок вилетів з парламенту за якісь лічені дні, пан з Ужгорода… забув його ім’я та й не хочу його знати,.. хто спробував оцінювати політика по його національній приналежності тепер може лише мріяти про попадання в якісь владні структури. У контраст до цих випадків пан Табачник не просто запрошений у владу, у нього, виявляється, у владі багато прихильників.

Тепер, у 2010-му в Україні раптом виявляється, що відверто образливі висловлення на національну тему можна списати на “політичні погляди”! Пан Табачник повторює як заведений, що ксенофобські вислови про “немиті руки”, народ “лакеїв” це ніщо інше як “політичні погляди”. Все це під акомпонімент махрових російських націоналістів, які повилазили зі своїх нір і кричать на всю широту розгортки екрана українського телевізора про те, що “українців не існує”. Та не біда з цими націоналістами, нехай кричать на вулиці – це вільне суспільство. Але що роблять зараз дійсні політики з цим народом? Чи не розуміє українська еліта, що толерування такого явища, як політик ксенофоб при владі може повторити найсумніші сторінки української історї знову і знову? Що завтра антисемітизм, українофобія, нацизм так само може стати просто політикою. Скільки ж можна.

Я ніколи не вважав Партію регіонів якоюсь драконівською організацією, неодноразово позитивно висловлювався про окремі особисті чесноти її лідера. Але тепер, якщо пан Табачник дуже швидко не пійде з влади, або принаймні не вибачиться перед галичанами і всіми українцями публічно, я мушу сказати – я не розумію чому ця людина є міністром і що на цьому конкретному етапі відбувається в українскьому суспільстві.

Тут в Канаді був схожий момент, коли з другої спроби (першу провалили) на чолі Ліберальної партії став онук київського губернатора пан Майкл Ігнатьєфф. До нього також у української громади були претензії щодо стилю його письма на українську тематику. Але, по-перше, пан Ігнатьєфф в своїх ранніх творах, написаних ще за часів СРСР, не дозволяв собі давати таких жорстких характеристик, як пан Табачник, по-друге, українською, польською і англійськими мовами на своєму офіційному сайті і в численних зустрічах з лідерами громади він вибачився перед українцями за “можливі образи”, по-третє, його рейтинг й досі настільки хитає, що він навряд чи колись стане при владі в Канаді. Пан Табачник при владі, його характеристики щодо українців неймовірно жорсткі і він відмовляється вибачатися – такому поліику не місце при владі в жодній країні цивілізованого світу.

Диригент Симфонічного оркестру Ванкувера пан Bramwell Tovey відмовляється грати під фонограму на відкритті Олімпіади 2010. А раптом хтось з музикантів візьме фальшиву нотку… Насправді, пояснень від організаторів немає. Але поза сумнівом один з резонів “за фанеру”, що так грати прогнозованіше, безпечніше. Залишається чекати коли хтось запропонує сісти людям на візочок з кнопочками, адже ходити ногами так небезпечно, завжди можна послизнутися і впасти :-)

Насправді питання не риторичне. Надлишкова боротьба різних функціонерів за “додаткову безпеку” коштує людству великі гроші і робить наше життя все більше пластиковим. Вся надія на таких от диригентів, які одного дня можуть протиставити своє визнане ім’я ненажерній машині номенклатурного комфорту. І лише вони, бо прищаві панки і анархисти, що буцаються з поліцією перед телевізійними об’єктивами, нічого вирішити не можуть. Панки розумнішають і з роками стають відповідальними начальниками в ЄС.

На додаток послухайте розкішну серію подкастів від CBC, де той самий пан диригент розшифровує музику (всі девять симфоній!) Бетховена.

У мене, як у щоденного читача українських новин проблема. Я відкриваю свій RSS почитач, перегортаю 2-3 улюблених сервера новин і не знаходжу, що прочитати. Я хочу читати на українських сторінках дискусії про інтеграцію українських підприємств у світові процеси, я хочу читати про реальні проблеми і реальні успіхи реальних підприємців в Україні. Хочу читати наприклад, що багато полей в Україні цього року засіяно ріпаком і де його тепер будуть переробляти, хто перетворить його на біопаливо і як будуть виглядати “зелені заправки” на дорогах України. На нещодавній конференції YES у Ялті такі гіганти європейської політики, як Н. Саркозі та Т. Блер озвучили своє оптимістичне бачення європейської перспективи України. Я хочу бачити хоча б по одній аналітичній статті на кожному українському новостійному ресурсі про це. Але все чим мене годують це або якісь деталі рутинних конфліктів чиновникив, панічні опуси про довколакримінальні події або передруковки з іноземних ЗМІ. Інформаційна депресія надалі квітне і я слабо розумію, як я її можу сам зупинити.

9 травня державне свято в Україні. Колись дійсно позитивне радянське свято перетворюють на вакханалію українофобії, навіть інтернаціонального масштабу. Хтось фінансує такі брудні статті в європейських газетах, хтось з палаючими очима роздає геoргієвські стрічки, які мали б символізувати героїзм воїнів східного фронту, а їх брудно і цинічно використовують як зброю українофобів. Мій дідусь, той, що загинув, і другий, той, що пройшов всю війну і вижив, вибачте… Вас знову використовують на війні і я не знаю, що з цим можна зробити.

PS. На вимогу Харківської правозахисної організації газети і журнали Deutsche Welle, The Daily Mail, The Daily Telegraph і телеканал BBC зняли дезінформацію передруковану з російських масмедіа з своїх офіційних веб сторінок. Браво харківяни!

]]> http://ukietalks.com/Blog/2008/05/08/brudna-vijna/feed/ 6 http://ukietalks.com/Blog/2008/02/10/facebook-ua-vs-ru/ http://ukietalks.com/Blog/2008/02/10/facebook-ua-vs-ru/#comments Sun, 10 Feb 2008 23:59:38 +0000 Станіслав http://ukietalks.com/Blog/2008/02/10/facebook-ua-vs-ru/

У спільноті найбільшого київського університету – Київського Політеха на найбільшому в світі сайті для зустрічей друзів Facebook “аж” 170 зареєстрованих учасників. Більше половини з них турки, араби, німці. І не тому. що в КПІ вчиться так багато іноземних студентів. Просто українці (чомусь) не реєструються на інтернаціональних веб сервісах.

На Facebook не зареєстровано жодної середньої школи з України, більшість вишів не зареєстровано. Невисока активність і на вітчизняних клонах, як www.connect.com.ua Українці заповзято, як колись БАМ і Сибір, розбудовують аналогічний російський ресурс – Odnоklаsniki.ru. На вулиці 2008-й рік, але нічого не міняється в пріоритетах українців. І ні газове знущання, ні українофобія, ні грубість яка царює на ru домені, нічого не пробиває середнього українця у його повсякденному виборі. .ru мислення, примара домену .su тримає середньостатичного українця, як дитину за підтяжки.

Коли я все це бачу, я розумію, що євроінтеграція України все це “на рівні шумів”, як кажуть електронщики. Немає ще української свідомості в Україні, “свідомості” вистачає, а от свідомості як явища немає. Тобто шум то великий, бажання то є, а от елементарного усвідомлення скільки залежить від твого особистого повсякденного вибору ще немає.

Проблема України і українців в інформаційній площині, в тому маленькому в кожному з нас, що не вимірюється грошима, не фіксується в постановах і бюджетах, але що працює невпинно, як секундна стрілка годинника, невпинно, невідворотньо, складаючи крихти життя маленькою людини в епохи.

PS. Ховді, я ненавиджу повідомлення як це, що я написав вище…

]]> http://ukietalks.com/Blog/2008/02/10/facebook-ua-vs-ru/feed/ 27 http://ukietalks.com/Blog/2007/11/26/about-love/ http://ukietalks.com/Blog/2007/11/26/about-love/#comments Mon, 26 Nov 2007 22:19:00 +0000 Станіслав http://ukietalks.com/Blog/2007/11/26/%d0%92-%d0%bf%d1%80%d0%b8%d0%bd%d1%86%d0%b8%d0%bf%d1%96-%d0%bf%d1%80%d0%be-%d0%bb%d1%8e%d0%b1%d0%be%d0%b2/

That’s all about love…

Хто небуть пробував підрахувати з яким рахунком ми програємо медіа війну росіянам? 1000:5? Я дивлюся трейлери всіх цих тарасобульб, мультфільми про киян у косоворотках і мені не смішно. Совок 2.0, перезавантаження. А тим часом на українському літературному форумі тебе облиє лайном замість очікуваної критики самодовольна україномовна богема, будь які спроби творити контент з маси якого тільки і може народитися такий бажаний україномовний мейнстрим натикається на цілковите нерозуміння і лінь натиснути кнопку підтримки… Років пару назад я написав “ми програЄмо”. Тепер я все краще і краще бачу чомУ. І все більше і більше люблю сучасну українську еліту, якою б вона не була в Україні, за кордоном, я буду їх любити. Хоч щось.

Anybody estimated how much Ukrainians lose the media war to Russians? 1000:5? I watch all that trailers of bulky tarasobulbas, cartoons about Kyians wearing traditional Muscovite costumes and not able to laugh. Sovok 2.0, propaganda reloading. Meanwhile Ukrainian literators' web community rather make laugh on you then make drop of critics. Any attempt to make something creative is about to collapse because no one is going to drop a mouse click in support… Few years ago I wrote “we are losing” now I know why. Therefore I like more and more Ukrainian largely criticized elite. At least something real.

]]> http://ukietalks.com/Blog/2007/11/26/about-love/feed/ 0