Продовження. Початок: Епізод 1 **** Дощ несамовито барабанив по вікнах, як наче природа кулаками намагалася достучатися через залізобетон до мішканців міста: “Так, ми з вами домовилися, ми уклали договор про співіснування і баланс інтересів. Так, ви спроектували і класифікували всі мої епохи і катаклізми, від первісного Великого Вибуху до наступного Льодникового періоду. Ви впіймали мене [...]

Вступ ** Моя давня мрія – написати книжку, роман. Написане нижче – чергова проба пера. Писати – це серйозна робота. Колись, дасть Бог… Ідея написати футуристичну урбаністичну розповідь про Україну виглядає мені привабливою. Зараз живу в суспільстві, яке, за деякими оцінками, на років 20-40 випереджає за соціальним розвитком українське. Якщо екстраполювати далі, вперед, відштовхуючись від [...]

Президент Чекалін вийшов з залу прес конференцій дивлячись у підлогу. Охорона знала – якщо погляд президента опущений вниз, значить президент розсерджений. Передчуваючи неприємну розмову до нього наблизився держсеркретар Богов.- Ну як все пройшло…- Виклич мого писаря… Давай, терміново. – відрубав президент.В кабінет зайшов керівник Депертаменту Зв’язків з Пресою. Намагаючись тихо закрити двері він довго стояв [...]

Краплі дощу. Краплі дощу падали на її обличча, падали на бровки тротуару, на жовто сіре листя. І все це виблискувало у жовтому світлі вогнів нічного міста. Їй ніколи не бувало так добре, як о цій порі восени. Коли вечорами падав дощ, ще не дуже холодний, ще не сніг, ще з присмаком літа. В навушниках грав [...]

“У стилі http://community.livejournal.com/interesniy_kiev/249234.html?view=7948434#t7948434 — Я – українець. Я народився в Україні, в Києві, але вже не можу себе назвати киянином. Все, я не живу і можливо ніколи не буду жити у місті у якому бути українцем це щоденний подвиг. В принципі до років 18-ти у мене і не було шансу навіть на такий подвиг. Я [...]