В місті Квебеку (Канада) на двох площах нещодавно встановлені оригінальні світлофори, які то забороняють рух площею в УСІХ напрямках, і тоді площа вільна для руху пішоходів в усіх наприямках, то дозволяють рух транспорту і тоді площа закрита для пішоходів. Ця новація настільки незвична для автомобілістів, що ті часто виїзджають на площу, автоматично сприймаючи червоне світло світофора на сусідній вулиці, як зелене для себе (водії знають цей рефлекс).

Місто витрачає щось 25000$ щомісяця на рекламу цих нових правил. В FM радіопрограмах йдуть дискусії противників і прихильників такої новації. Але ніхто не заперечує, що місто має право на такі “експерименти”. Більше того, на цій сторінці багато інших варіантів, як в Канаді, в Швеції, в Японії експерементують зі світлофорами. Напружує це водіїв? Однозначно. Зайві ці гроші для бюджету міста? Аж ніяк – хто був в Квебеку знає, яка там якість доріг. Але більшість громадян міста розуміє, що за соціальний, за урбаністичний прогрес потрібно платити плату. Потрібно вчитися щодня, щоб не впасти в сучасному інформаційному світі.

В Україні перейменування вулиці викликає бурчання щодо “больше нє на что тратіть дєньгі?”, а введення тестування учнів у корумпованій системі освіти може знизити рейтинг правлячого уряду до рівня плінтусу. Світлофори тут, як кажуть, відпочивають.

Зараз напишу “крамольну річ”. Але написати мушу, бо так я зараз думаю.

Під час революції, напочатку, прихильники Ющенка і чесних виборів називали колір прапора свого протесту жовто-гарячим. Це вже потім він, колір революції, став офіційно помаранчовим. Жовтий став гарячим, бо це був протестний рух. Час протестів минув. Настав час роботи, час жовто-гарячим трохи охолоти, стати просто жовтими.

Помаранчовий рух, на який так багато було надій, не витримує потрібного темпу. У цьому винні не лише, і не стільки блакитні опоненти, скільки, на мою думку, у помаранчових немає ресурсів для швидкої перебудови суспільства. Іншими словами у них немає ресурсів на те, щоб горіти, бути жовто-гарячими. Мій висновок: революція закінчилася, прихильникам НУ, БЮТ, СПУ, ПРП,.. час стати одни з кольорів українського прапора – жовтим кольором.

У жовтих, екс-помаранчових є свої святі принципи: українська мова має бути відновлена на всій її історичний території – на всій Україні; Україна частина європейського культурного простору; Україна з моменту утворення унітарна держава. От над цим і потрібно сконцентрувати свою роботу. Не тре намагатися перетворити дво-кольоровий прапор на суцільно помаранчовий, не тре у Донецьку бити кулаком по трибуні. У жовтих, екс-помаранчових є також гарні стратегічні ідеї: вступ до НАТО збереже українські гроші, зробить Україну захищеною, членство у євро-атлантичному клубі допоможе євро інтеграції. Це болюче питання для блакитних, але жовті можуть про це з ними розмовляти, ми два кольори з одного прапора.

Прапор України Жовто-Синій (блакитний). Не помаранчовий, не просто жовтий і не просто блакитний. Ю.Тимошенко справеливо складала два кольори української революції у ефірі каналу Інтер і казала: “Якщо скласти ці два кольори отримаємо український прапор”. Революція закінчилася, всі перемогли. Після революції ми отримали те, про що лише мріяли: незалежні гілки влади, незалежну пресу. Є влада, є сильна опозиція. Україна нарешті за структурою стала нормальною європейською державою. Ми досить однородні етнічно, у нашого жовто-блакитного етносу єдиний витік державності: з Києва, нашої столиці. Тепер час наповнювати цю країну контентом: людьми, ідеями, законами,..

Якщо жовтих спробують викинути з політ життя України як спробували у 2004-му вони (ми) знову стануть жовто-гарячими, помаранчовими. Так само не варто пробувати витісними зі сцени блакитних, тим більше, якщо це не виходить… Якийсь “гаряче-блакитний” не є нормальним кольором для України. Українська гармонія, принаймні на найближчі 20-50 років має жовто-блакитний колір.