Продовження теми про силу креативності для української мови і українства загалом

Історія реальна. Був один російськомовний форум у Mережі. Як водиться на старих російськомовних форумах там квітла українофобія і водилися декілька українофілів які героїчно (без іронії) захищaли українську позицію на тому форумі. Ці віртуальні бійки, як водиться нажаль, лише множили рейтинг того форуму.

І ось з’явився користувач, який не сперечався, просто почав розміщувати у галереї того форуму свої фотографії. Фото були настільки гарні, а його коментарі по фотографіям настільки цікаві, що користувач дуже скоро став поважним на тому форумі. Одного разу він зайшов на черговий українофобській топік і написав там простого листа модератору з проханням навести порядок. На форумі вивісили нові правила де деякі слова образливі для українців були офіційно заборонені. Більше того, українофобія склеїлася як по команді. Українці між собою дивувалися з того приводу, але, я думаю, справа в тому, що ніхто не хотів образити того поважного користувача українця, у т. ч. модератори.

Це правдива історія, буденна історія, яка втім демонструє, наскількі творчiй контент важливіше крикливого протесту, принаймні в Інтернет. Ніхто не буде лаятися з творцем бо це виглядає некруто, i “нєсуразно”. І цього, доречі, меньше всього очікують від українців українофоби – простої креативності.

Мені також здайеться, що невистачає саме буденної креативності. У нас є такі просуниті художники чи письменники, але, що вони доводять такому common user? Відірванність українства? А нам треба такий імідж? Втім такий теж треба.але більше треба просто аматорських малюнків, віршів, дитячих плакатів, покупок штанів українською і українських балачок в маршрутках.

Статистика

Країна: Бутан, королівство
Знаходиться: між Китаєм і Індією
Населення: 2,232,291 2005
%% студентів, що повертаються з навчання за кордоном: 95

Останні цифри я взяв з телепрограми, що вчора побачив по канадійському СВС. Бутанець телефонує з Нью Йорку до дочки у Бутані: “Слухай доню, у них тут вода тече просто з кранів, навіть у лазничках”. Доня відповідає: “Тато, не переймайся, у них там інші цінності”.

У Бутані ніхто не думає про Gross Domestic Product (GDP) / Ріст Національного Продукту, як у Німеччині, Америці, чи у нас Україні, зате всіх цікавить Gross National Happiness / Ріст Національного Щастя. Цей показник у Бутані так і називають офіційно – Ріст Національного Щастя, про його знають діти в школі і пишуть в газетах. Я не зрозумів, як вони реально вимірюють, але… бутанці щасливі, кажуть що щасливі і, в принципі, виглядають так на інтерв”ю.

Поза екзотичністю цієї країни і їх цінностей (хоча, не багато вони екзотичніші ідей ленінців-комуністів, може трохи природніщі, бо беруть свої витоки від мудрості буддизму, а не робіт німецьких бородачів). Поза тим, що цікаво, особливо цікаво, що люди насправді виглядають настільки закоханими у свою національну ідею, що чужі ідеї їх не переманюють. Це видно по очах бутанців, у яких СВС брали інтерв”ю: це спокійні очі, і розмірковують вони дуже спокійно, без радянського надриву і китайського пафосу. Щось у тому є, а… знаю що. Поперше, вони знають чого хочуть, по-друге, вони дуже ізольовані і у них немає нафти і навіть нафтопроводів (тому ніхто їх не чіпає і не агітує), по-третє, у них по ТБ не кажуть, як в Україні кажуть щодня: “Все що довкола, все у нас пагано, все зіпсовано і навіть цей гол у ворота суперника випадковість і тимчасове везіння…” Ні, Україна не Бутан.

Прим. Про GNH і про Бутан я знайшов ще тут