Пан Ющенко йде цілком вчасно. Йому вдалося реалізувати те, на що він був спроможний – в гуманітарній царині передусім. Хоча у нього були (і є) інші чесноти, але спроможність його самореалізації на цій високій посаді ставала все більш сумнівною. Плюс його абсолютна, тотальна провальність як комунікатора, некваліфікованість в інформаційній площині … З таким недоліком сучасні демократичні президенти не переобираються.

Пригадувати 2004-й рік сьогодні можна, але реальної користі від цього не більше ніж пригадувати переможний 1945-й – і час пішов, і реалії інші. Помаранчові перемогли, і не один раз. Їх протестне повстання спочатку призвело до бажаного переголосування (перша перемога), потім до встановлення демократичного режиму і свободи слова в Україні (друга), потім до чесних і конкурентних виборів 17-го січня (третя перемога). Скільки ще перемог ви очікували від однієї бурхливої зими? Месія, який всіх нагодує і зробить щасливими назавжди, не прийшов. А таке буває? Думаю не буває.

PS. Авторство власне фрази “Помаранчові перемогли” з задоволенням визнаю за професором Євгенією Альбац. (Радіо Ехо Москви, “Особоє мнєніє”, 18.01.2010 19:08)