Не помітили, з Швецією у України історичні теплі відносини. В ЄС саме Швеція, Польща і Великобританія стійко підтримують інтеграційні процеси України. Великобританія і Польща мають свої інтереси в цьому регіоні, хтось скаже. Але чому нейтральна Швеція? Та тому, що вони русичи :-) Насправді англомовні джерела (напр. стаття в Wikipedia) пояснюючи походження слова “русь” пишуть про варязьких лодочників зі списами, а на DVD, який я колись дивився в канадській бібліотеці територія по Дніпру це одна з східних гілок потужної цивілізації вікінгів. Норманська теорія досі мало кому відома в Україні, а можливо варто було поглянути на минуле України і з цього боку?

Відео блог пані Новодворської, де вона за 4:22 розповідає усе, що потрібно знати про Русь.

It has been never better in Ukraine than today
Цю фразу, лише без знака запитання, я написав у листуванні на одій українській спільноті. При всіх наріканнях українців на недосконалість сьогоднішнього життя в Україні – а коли в Україні було краще? На розум приходить лише пара світлих плям:

1960- ранні 1970-ті в Україні (як втім і в Америці) вважаються таким щасливим часом відлиги і спокою. Що було у маленького українця в ці роки? Не було автомобілів, зате були переповнені жовті горбаті трамваї, в яких робітничий клас і трудову інтеллігенцію хитало на помальованих і порізаних грубих сидіннях по дорозі на роботу або в кінотеатр де показували переважно другосортне радянське або імпортне індійське кіно. Телевізор, періодика були переважно заповнені пропагандою і російською класикою. Доступ до всього надбання цивілізації (книг, суч. музики, сучасного театру) був жорстко модерований і цензурований. Фактично світ був урізаний наполовину, і на яку половину!

14 – 15 сторічча – оспівана козаччина, вільні люди на дикій землі. Порівняти якість життя тодішнього маленького українця до сьогоднішньої практично неможливо. Було практично неможливо подорожувати, доступ до освіти, просто книжок вкрай ускладнений, якість дозвілля теж неможливо порівняти. Як не дивно це той чи не єдиний період, коли українці почувалися щасливими. Але це почуття ніщо більше ніж інше сприйняття дійсності, вплив позитивно романтичного інформаційного середовища того часу. В фактичному порівнянні до можливостей, прав і свобод сучасного українця козаччина також значно програє.

Все? Які ще світлі плями в українській історії ми знаємо, які можна було б порівняти по якості життя з сьогоднішнім “бардаком” (молодою демократією)? Українська історія на всьому доступному відрізку часу це переважно рабство, війни і розбій… Мені здається це важливо зрозуміти, щоб усвідомити цей сьогоднішній набагато більш перспективний момент.

ПС. Для любителів депресивних текстів я можу написати наступну тему “Українці зважди жили гірше ніж канадці”. В Канаді були важки часи. були часи репресій і дискримінації, але ніколи це не наближалося до українських масштабів.

Хто скаже сьогодні по якому телеканалу йшов суперпопулярний ще 20 років тому “Катрусін кінозал”? А в той час всі українці знали по якому (по 3-му). Телеканали втратили привязку до ручки тумблера і номер каналу на пульті вже мало що означає. Так само зміниться і Інтернет. Інтернет, яким ми його знаємо сьогодні, це гіпертекстові посилання і URL адреси. Одного дня посилання можуть стати у вигляді якихсь динамічних шарів (dynamic clicable layers), а URL замінять, наприклад, якісь динамічні локатори тексту… І Інтернет, принаймні яким ми його знаємо сьогодні, перестане існувати.

Але газети виживуть. Саме завдяки тому, що газета має фізичні властивості, які ніколи не замінить електронна версія: запах, шелест, шершавість. Ви знаєте, що найпопулярніші в Монреалі газети мажуть руки чорнилом? Монреаль це мекка нових технологій і батьківщина другої найбільшої в світі друкувальної компанії Quebecor World Inc. Вони б могли собі дозволити друк на будьякому папері, але обирають саме такий, темнуватий з мікрощербинками, що хрустить, як французька булка і легко рветься від протягів в монреальському метро. Я не міг проїхати пару станцій, щоб не вимарати собі руки однією з монреальських газет. В кавярні, я завжди перегорну пару листочків такої газети. Тому, що запах цього паперу це для мене вже частинка запаху кави від Second Cup. Ви певно чули, що в Парижі прийнято кидати газети в метро під ноги і під вечір тонни паперу валяється на станціях. Думаєте це не можна було б зупинити простим штрафом або плакатами “Не кидай газету на підлогу!”. Це нікому не вигідно, бо це частинка сучасної паризької культури, частинка паризького (монреальського, торонтійського, ванкуверського,..) метро і це порятунок для друкованої преси одночасно. Завтра в вагон зайде черговий студент з паперовою склянкою кави, поставить на своєму 3G музику і гортатиме газету…

PS. Паперова преса фізична, а Інтернет віртуальний. Будь яка фізична річ має властивості, які недосяжні віртуально (відчуття на дотик напр.) Тому, коли інформації (завдяки Інтернет) стає через край, на передній план виходить навіть не якість інформації, а її презентація. Тому Інтернет не витіснить газету, як… молоко не витіснить хліб (хоча обидва продукти несуть такі необхідні білки в організм).

Світова політика завмерла, в небі летають яструби. В Україні ж з градусом політичного життя все нормально.

0:00 Дік Чейні прилетів в Східну Європу
5:30 “Путін, Чавез, Фідель Кастро…” з виступів американських сенаторів
7:15 Українська політика – все нормально
10:18 В Едмонтоні відкрилося Генеральне Консульство України

Фото AFP

PS. Я обмовився. Товарообіг між Україною і Альбертою складає близько 3 млн (не млрд!) і може бути нарощеним до 30 млн (як має напр. Польща)

Інтерв’ю українською мовою з проф. М. Рябчуком в його робочому кабінеті (Arts Bldg. University of Alberta, Canada) зроблене 15 кві 2008. Зміст інтерв’ю:
- Київ VS Едмонтон
- Український професор в Університеті Альберти: “Раптом я побачив, що інтерес до Європи (в Канаді) дуже великий”
- Пан Рябчук про свій блог
- “Я український космополіт… Я живу у великому світі…” “Мені життя в Україні здається цікавішим і динамічнішим…”
- Про українську еліту і еліти
- Про середній клас в Україні
- Чому українською не перекладається: “Sir, it wouldn’t be fair”
- Про НАТО. “Росія це цивілізаційне змагання вже програла”

Звучить як віковічне питання, що більш переконливе: книга чи переказ? Прочитане або переказане? На зорі Інтернет питання так не стояло, сам ІР протокол був створений, щоб переганяти числа, текст через дріт. Але потім ІР протоколом зацікавилися традиційні медіа: телебачення, радіо, телефонія… І зараз фактично всі медіа переходять на ІР протокол передавання даних. Питання, що цікавіше, що переконливіше текст чи голос повертається знову.

Я присів на подкаст. Тим більше, що все більше раніше просто текстових Інтернет виданнь додають на свої сайти Flash програвачі для аудіо і відео сюжетів. Знаково, що на дублювання голосом своїх текстів переходять найвідоміші блоггери, як Даррен Роуз наприклад. Вірніше Даррен спочатку записує своє звернення на відео, а потім вже переписує текст. Солідні компанії працюють над розпізнаванням аудіо і відео пошуковими машинами. Отже, світ готується до серйозного повернення звуку в Інтернет.

Подкастінг можна назвати першим кроком до переходу мас медіа і блогосфери до звуку і відео. Цей перехід навряд чи колись буде остаточним і текст залишиться. Насамперед, бо з текстом надзвичайно просто працювати і редагувати його. Наукові роботи, які потребують концентрації читача на логіці, традиційно робляться у текстовому форматі, швидкість прочитання вище ніж швидкість перегляду (хоча концентрація інформації відео і звуку незрівняно вища), також (пере)друковані на папір тексти ще довго радуватимуть поліграфічним комфортом естетів слова за склянкою кави.

А покищо робимо перші кроки в створенні українського подкастінгу- www.Podcaster.org.ua Як на мене досить цікаві і переконливі кроки.

У спільноті найбільшого київського університету – Київського Політеха на найбільшому в світі сайті для зустрічей друзів Facebook “аж” 170 зареєстрованих учасників. Більше половини з них турки, араби, німці. І не тому. що в КПІ вчиться так багато іноземних студентів. Просто українці (чомусь) не реєструються на інтернаціональних веб сервісах.

На Facebook не зареєстровано жодної середньої школи з України, більшість вишів не зареєстровано. Невисока активність і на вітчизняних клонах, як www.connect.com.ua Українці заповзято, як колись БАМ і Сибір, розбудовують аналогічний російський ресурс – Odnоklаsniki.ru. На вулиці 2008-й рік, але нічого не міняється в пріоритетах українців. І ні газове знущання, ні українофобія, ні грубість яка царює на ru домені, нічого не пробиває середнього українця у його повсякденному виборі. .ru мислення, примара домену .su тримає середньостатичного українця, як дитину за підтяжки.

Коли я все це бачу, я розумію, що євроінтеграція України все це “на рівні шумів”, як кажуть електронщики. Немає ще української свідомості в Україні, “свідомості” вистачає, а от свідомості як явища немає. Тобто шум то великий, бажання то є, а от елементарного усвідомлення скільки залежить від твого особистого повсякденного вибору ще немає.

Проблема України і українців в інформаційній площині, в тому маленькому в кожному з нас, що не вимірюється грошима, не фіксується в постановах і бюджетах, але що працює невпинно, як секундна стрілка годинника, невпинно, невідворотньо, складаючи крихти життя маленькою людини в епохи.

PS. Ховді, я ненавиджу повідомлення як це, що я написав вище…

Живу як Шрек, серед замерзлого болота. Поруч гудить автобан з поетичною назвою Біла Багнюка (White Mud drive). Така наша шреківська доля. Міг би жити в рідному Києві, слухати як по FM співають трусики і блатняк, стояти в пробках і палити… Ні, не хочу.

Зате у мене ось такий вигляд на задній двір. Десь там за цими примерзлими ялинками, за 300 км.  починається справжня канадійська Північ: з низькими ялинками, ведмедями, вахтовиками і нафтовими пісками. 300 км. на захід розкішні великі Скелясті гори. 300 км. на південь Калгарі з його багатими і бідними. А мій будинок по центру, в прекрасному, індустріально розвинутому замерзлому болоті на ім’я Едмонтон.

Мій сусід Роджер, здоровань англієць сам оригінально з Нотінгему, що в Британії, переїхав з родиною в Лейсдбрідж, містечко у підніжжя гір. Каже, що в Едмонтоні стає незатишно, що з’являються пробки, що мільйон населення це вже забагато. Мріє купити коней… Спочатку думав, що він шуткує, а він взяв і перевіз свою родину, два гоночні мотоцикли і собак учора. Може дійсно наш Едмонтон стає містом? Приїзджають українці, китайці і роблять його великим містом? Та ні, куди там. Сьогоднішньому Едмонтону до мегаполіса як місцевому суперклубу “Ойлерс” до Кубка Стенлі. Позаминулого року правда увійшли у фінал але вчасно перелякалися і програли вирішальний матч.

Колись за щось я полюбив Київ, тепер послухав київські FM через Інтернет і не зрозумів за що. Ні, я більше не закохуюсь в міста. Я згоден з Шреком, якщо на болоті затишно, люди чемні, є гарні бібліотеки, університети, студенти, приємні люди, а до всього цього достойна робота то це моє місце.

Мстислав поставив каву на журнал “Новинар” щоб чашка не залишила сліду на столі. Він завжди так робив, а зараз замішався, чи правильно так робити? Що подумає вона?.. Виникла невимушена пауза. Раптом вона сказала: “А тобі подобаються твори Євгена Лакінського?” “Так. Його блог у мене в френд стрічці. А тобі?” “Мені дуже, я підписана на його RSS живлення” (з неопублікованого :-) )

В моїй Хмаринці Тегів на LiveJournal.com є зо три десятки слів-тегів. Фактично все про що мені цікаво поговорити з віртуальними френдами. Два з цих 30-ти слів це “Веб 2″ і “RSS”. Два різних явища однієї епохи, дві Інтернет технології які здатни змінити світ, як того давно і чекали від Інтернет. Ну, якщо не увесь світ то змінити його все більше корумповану і корпоратизовану журналістику.

Загально про ці технології можна прочитати на Вікі. Веб 2.0 це новий підхід до написання, презентації і поширення контенту: тексту, відео, аудіо. Веб 2 – це коли після жорсткого капіталізму персональних і корпоративних веб сторінок в Інтернет прийшов буржуазний соціалізм спільнот, блогів, журналів збережених в Базах Даних і виданих нагора програмами з безкоштовним відкритим кодом. RSS зовсім інший звір, суто технологічна річ на перший погляд, одна з реалізацій XML – технології подачи інформації, яка від свого народження була титулована революційною. Отже, що там у нас виходить чистим додаванням? Веб 2+RSS дорівнює Революційному Соціалізму в Інтернет. Чому б і ні.

Веб2+RSS революційно змінюють інформаційний світ. Творчім людям, журналісам завжди щось заважало. Спочатку письменники монахи і поети з народу мріяли про папір за доступною ціною, потім про гарний настрій імперського цензора, потім про друкарську машинку і можливість пробитися на шпальти газети, потім турбувалися про темники, цензуру, вартість веб сторінки і аж ось Веб2+RSS – ніяких обмежень.

Цілком легально встановивши за 10 хвилин веб сторінку вартість якої десятки тисяч годин роботи програмістів сучасний журналіст може залишити позаду всіх корумпованих дипломованих недоучок з інформаційних агенцій. Якщо хтось попаде на вашу сторінку і додасть її у свій Google Reader або інший читальник RSS то вважайте що ваша творчість попала просто на парадний стіл в вітальні. Не у темний льох у припалі пилом складські ящики Вибраного/Favorites як було раніше, а просто на робочий стіл. Далі більше, якщо ваша інформація ще й більш менш постійна то ваши тексти, пісні, фото додадуть за допомогою того самого RSS на інші веб сторінки. Після цього потрібно бути просто екстремальним інтравертом щоб випасти з поля зору читача, щоб той поліз і викинув посилання на ваше RSS живлення.

Грандіозно? Авжеж, є навіть такі хто перелякалися. Ті, хто перелякався втратити контроль грошей над контентом вже на наступний день після появи Веб 2.0 заявили, що “це вже вчора, гряде Веб 3.0″. Облиште надію словожери, “Веб 3″ це поки що химера яка навіть не має матеріального вираження. Визначіться спочатку що спільного між Розподіленими документами веб аплікацій і Дистрибутивними базами данних. В кращому випадку цей “Веб 3″ сьогодні це покращання реально працюючого Веб 2.0

Якщо ви ще й досі жалієтесь на недосконалість цього світу, ви просто не знаєте про RSS. Хто вам заважає створити власний блог з RSS живленням і перевернути цей світ? Вже ніхто і ніщо.

Остап Кривдик, для УП