Thoughts on all this May mess

Сьогодні в Канаді вихідний – День Памяті (Remembrance Day). В цей день вшановують ветеранів і згадують тих, хто віддав своє життя на війнах. В США також вихідний і свято там так і називається – День Ветеранів. 42042 канадців віддали своє життя визволяючи Європу, більше 120000 американців полягло лише на цьому континенті.

Знайомий читачам мого журналу Андрій Головатий з Торонто вчора, коментуючи мою попередню статтю в журналі, вислав посилання на архівний відеофрагмент журналіста Gordon Sinclair – одного з видатних канадських журналістів, кому вдавалося бути дуже відвертим і успішним, одночасно. Послухайте. Цей чоловік виріс в Монреалі – місті дуже скептичному до американського стилю життя, місті, яке історично було дуже критичним до того чи варто було посилати канадських хлопців і дівчат гинути в Європу. В цьому запису (1973-й рік) незалежний канадський журналіст кричить про те, наскільки світ був і залишається невдячним по відношенню до жертвенності американців.

В Росії, в Італії на офіційному рівні ніколи і не намагалися засудити участі їх режимів в розвязуванні Другої Світової війни. Певно тому там такі яскраві націоналістичні лідери при владі, а по вулицях ходять патрулі, які зупиняють людей з неправильним кольором волосся. У Франції висилають циган. Німеччина об’єднавшись і ставши сильною відмовляється від мультикультуралізму. Обєднуючись, щоб стати сильніше, Європа продовжує жити націоналістичними, старими “веймарськими” інтересами всередині своїх еліт.

В Канаді День памяті, а не перемоги. Тут не мають ілюзій, що нацизм можна остаточно перемогти. Нацизм є в кожній країні, в кожному місті непевно, в кожній людині, важливо наскільки впевнено цей “вірус відчуження” почувається. Колишні ветерани вермахту і канадської армії в Монреалі, Едмонтоні, Ванкувері живуть в сусідніх будинках і за роки в Канаді я не чув про жодну сварку між ними. Тут немає народів переможців і народів винних “по гроб життя” за дії нацистських або інших тоталітарних урядів.

Я хотів би одного дня побачити десь на Хрещатику в травні людину з червоною квіткою маку на одязі. Нехай поруч з російською георгієвською стрічкою, нехай цю квітку буде прикріплено на антену коштовного німецького автомобіля. Це було б справедливо.

PS. Я отримав на пошту коментар від редактора е-Пошта Мирослави Олексіюк з Торонто в якому вона справедливо зауважує, що не у всій Канаді це вихідний день. В пров. Онтаріо, Квебек і Манітобі це робочий день позаяк “Canadian veterans oppose the idea of proclaiming it a holiday because they want on that day for children to be in school attending Remembrance Day ceremonies and learning about the sacrifice that others make to ensure the freedoms of a democracy.”

4302 American soldiers died in Iraq
За що загинули ці хлопці і дівчата з найзаможнішої країни в світі? Їх батьки скажуть за рідне місто і за Америку. Їх політики скажуть за Америку і за демократію. На мій погляд, вони загинули за Цивілізацію. За цю цивілізацію з її вічно недосконалими урядами і президентами, з її вірусами, щепленнями і Інтернетом. З її автобанами, кавярнями, аеродромами, товстими підручниками і її схудлими дітьми в Африці… Чи вони загинули за те, щоб зберегти цей статус-кво? Ні. Вони загинули за шанс це все покращити, адже покращити можна лише те, що існує. Всі ці революціонери, винахідники власного шляху,.. Дай Боже, щоб хоч зі світлим помислом,.. але сьогодні не їх день.

Сьогодні в Америці День Памяті (Memorial Day). В цей день згадують солдат, які загинули на війнах. 18 солдат України, які загинули в Іраку – сьогодні також і їх день. Вони також загинули за Цивілізацію у цій від початку нерозумно розпочатій війні.

PS. 118 канадців загинули в Афганістані, за Канаду і за нашу спільну цивілізацію. Героям Слава, як кажуть українці.