Got answer from LJ

“Your account has been removed from the pool of accounts eligible for opting into extra services provided by our partner SUP. Please understand that you may continue to see static files, such as images and ads, served from a Russian-based IP if the networking would be more efficient for your particular location. ”

Thank you .

Це великий день для 50 мільйонного народу. Ми двічі щасливі що Бог нам дав у 1991-му році незалежність без війн і крові. Будьмо щасливими!

Пишу це не тому, щоб вихвалятися. Просто хoчеться поділитися з українцями своєю українською радістю у цей день – 24 липня.

Прочитав на 5-му каналі У Києві відзначили день Національного прапору України і стало враз тепло і приємно на душі, так, коли щось пригадав… світле, з минулого…

Навечір 23-го липня 1990-го року мені зателефонував мій знайомий – Вітольд, член РУХу і сказав, що завтра у міськраді нац. деми будуть піднімати питання підняття жовто-синього прапору над міськрадою Києва. “Зустрічеємось о 10:00″. Коли ми прийшли, з маленькими жовто синіми прапорцями о 10:00 на Хрещатик там стояла одна середнього віку жіночка,.. одна. До засідання Київради залишалася одна година. Ми стали біля дверей з маленькими жовто-блакитними прапорцями. Пам'ятаю, всі, хто швидко проходив вздовж нас до Київради, депутати, працівники адміністрації, люди у справах, всі дивилися на нас такими очима нерозуміння, швидкими, цинічними поглядами радянських вічно роздратованих людей. Вони піднімалися на мармурові сходи і зникали за дубовими дверима влади… Було досить спекотно і ніяково. А ще було прикро, що нас так мало, так мало уваги до цього питання. Потім, десь опівдні, нарешті, підійшло десяток чоловік з великими жовто-блакитними прапорами і мегафоном. Підійшов якийсь депутат міськради і пояснив, що треба кричати і чого нацдеми будуть намагатися на сессії. Кричати тре було гучно, щоб почули у сесійний залі. Ми почали кричати, підсилені одним мегафоном.

До того моменту мені було дуже прикро, що так мало людей підтримали цю дуже важливу акцію. Але десь о 1-2й годині було вже чоловік 50 тих, хто кричав. Десь за годину я вкрай стомився і очманів від усього цього, пійшов погуляти. Коли повернувся, біля 16-ї години, сходи Київради було не впізнати. Звідкись з’явилися сотні дві людей, гарно організованих і активних. Потім від Софіївської Площі понесли величезний прапор. Я стояв десь біля ЦУМу і не міг вже фізично підступитися ближче. Я не вірив своїм очам, все відбувалося і з якою швидкістю! Те, що було після 17-18ї години вечора показували сотні разів по всі телестанції України і світу, опубліковано в підручниках історії України. Сотні тисяч людей – певно перша стотисячна демонстрація в Києві,.. стихійно перекритий рух Хрещатика,.. хлопчаки на тролейбусах, сотні жовто-блакитних прапорів…

Потім підняли величезний прапор над Київрадою. Сперше намагалися підняти разов з червоно-блакитним, але виглядало неестетично, (потім підняли окремо червоний і окремо, на щабельзліва від сходів, жовто-синій). Безліч емоцій, ейфорія, картинки, час який неможливо пережити двічі… Десь о 7-й годині, здається, люди розійшлися, я купив польові блакитні квіти, волошки (навіть продаж квітів організувалася!) і поклав їх до великого букету… Зараз там де лежали квіти меморіальна дошка присвячена тому дню, 24.07.1990).

Я знав вже того вечора – це на все життя. Такі моменти, такі години, роблять сенс життя, відразу і назавжди. Я вжЕ не дарма прожив своє життя, не жартую. Якщо повернути у історії все трохи назад… хто міг повірити, що жовто-блакитний прапор буде знову над Києвом? Хто знав, що це надовго? Назавжди.

У мене були ще схожі дні, коли на моїх очах творилася історія і я був там. Але найяскравіший всеж той день – 25.07.1990.

ПС. Тепер лишається молити Бога про ще одне маленьке диво – прапор ЄС на правому щабелі Київради. Побачити б і… Може це не ТАК важливо, може це важливо лише для мене, але всеж.