Батько українського поета Степана Руданського (1833-1873) був священиком Московського патріархату і відповідав сину на його листи з Перербурга на Україну наступне: ти мені пиши або почтєнним язиком або не пиши зовсім… Руданський писав українською, в Петербурзі, не дивлячись на слова батька попа. Ось такі люди були. З святом української мови.

PS. Український літературний подкаст: Іван і Тарас Малковичі читають “Співомовки” Степана Руданського

1. В сучасному глобальному світі зручно мати свій, локалізований і гармонійний культурно-економічний кластер;

Приклад: франкомовні університету в Квебеку пропонують програми загострені під місцевий специфічний ринок, під особливості попиту і пропозиції в Монреалі напр. Набір телепрограм і навіть оформлення телаканалів на франко-канадському ТБ специфічне у відповідності до запитів франкомовних громад. Місцеві англомовні навч. заклади і медіа не мають таких особливостей.

2. Власна мова це зручний інструмент утворення локалізованих проектів на місцевості (оптимізація інвентарю магазину, пропозиції турфірми) і розподілених (ел. магазини), легке отримання і утримання споживачів нового продукту.

Приклад: Спеціалізовані китайські, грецькі, польські магазинчики по всьому світі: Спеціалізовані турфірми, які пропонують національно орієнтовані ексклюзиви у певних напрямках.

3. Власна мова в демократичному суспільстві це сильний безпековий фактор для місцевих громад. Мовний барєр в цьому випадку натурально захищає від зовнішнього вторгнення в життя громади, родини, є природнім бампером від поширених в сучасному інформаційому світі соціальних і культурних потрясінь.

Приклад: відносини франко-канадців, україно-канадців з індіанцями складалися інакше, успішніше ніж у англо-канадців. Українські потрясіння 1991 і 2004-го років виявилися винятково мирними

PS. З наступаючим 20-річчам незалежності, при нагоді
PSS. Наступним разом напишу “Навіщо світу міжнародна англійська мова”

(Мій переклад з англійської. Оригінал написаний і виконаний бретонським
бардом Denez Prigent бретонською мовою)

Gwerz Kiev
Плач по Києву
1
Св. Гервé покровитель бардів
Дав мені натхнення
Він дав мені те натхнення
Щоб написати пісню
Нову нечувану пісню
Плач про голод
Про великий голод в Києві
Що забрав три мільйони життів
Що забрав три мільйони життів
По наказу одного чоловіка

2
Горе, тисячі нещасть, люди в червоному
Горе, горе, люди в червоному в місяці грудні
Коли вони прийшли в цю країну
Щоб заволодіти всім, що ми мали
Заволодіти нашою твариною і пшеницею
Вони не залишили нічого
І ось ми в злиднях!

3
Коли мандрівник запитає шлях до Києву
Скажи йому так:
“Йди за воронами в небі
Вони охоче проведуть тебе
Йди за дикими собаками на полях
Вони навпростець приведуть туди тебе!”
І вже коли ти дійдеш до Києву
Ти знайдеш нескінченний відчай
На вулицях
Все, що ти побачиш мертвих людей
Тисячі людей заморених насмерть
Падальщики кормляться ними
Як ніколи раніше
Також, ти побачиш маленьку дитину
Яка плаче, кличе свою маму
У колі воронів
Їм не доведеться чекати довго

4
“Хто це стукає в мої двері так пізно
Хто намагається зайти?
Якщо це Смерть
Чи не могла б вона зайти швидше
Чи не могла б вона зайти швидше
Щоб вкоротити мої страждання
Пані, я не Смерть
Просто мандрівник
Мандрівник в темряві
Шукаю притулок, щоб поспати
Шукю ліжко
І трохи їжи
“Мені не залишилося нічого їсти
Лише холодна земля
Мені нічого дати, сьогодні я ховаю
Трьої моїх дітей
Мої три дитини загорнуті в саван
Мій чоловік лежить поруч з ними”

5
Де було семеро дітей в хаті
Залишилося лише три
Їх батько поглянув з жалем
І сказав дружині:
“Якого з трьох я маю забити
Щоб решта двоє мали їжу
Якого я маю принести в жертву
Я не можу робити вибір
Між меншим і більшим?!
Сказавши це він взяв ніж
І занурив собі в груди

6
Ось і літо настає
І пшениця, що виросте
Цього року
Випорошиться на вітрі
Випорошиться на вітрі
Але память людей Києва буде жити
Поки ці слова співаються
В память тисячів тих
Хто загинув взимку…

Навіяно проектом Закону Про Мови в авторстві ПР і коммуністів, сенс якого в консервації існуючої (нестабільної) мовної ситуації назавжди з ризиком отримати лоскутну державу в майбутньому. Те, що пропонується – право мовної автономії по теріторіальному принципу, сприяє в т.ч. компактному розселенню мовних громад, швидкому перетворенню України в строкате одіяло маючих мало спільного культурно містечок і районів. Автори закону наче не помічають, що міграційні процеси активізуються і що заохочення до мовної (культурної) автономії за регіональним принципом призведе до того, що існуюча мовна матриця не просто законсервується, а й стане з часом значно контрастнішою.

Потрібно розуміти, що кількість мовних громад з часом зросте. Стануть все чисельнішими громади, які не мають культурного багажу не просто України, а й СРСР. Ці громади культурно і комунікативно не матимуть нічого спільного з українською, російською чи грузинською громадами, і проживати вони будуть скоріше за все компактно – проект закону спонукає до компактного розселення етнічних громад з метою збереження мовної автентичності, принаймні. Тобто, наприклад україномовні кияни сконцентруються в Західному Києві, а китайськомовні кияни в районі Дарниці. Депутати в районних радах нададуть їм відповідні мовні права згідно Закону Про Мови і… Тисячелітній Київ, як цілісне місто перестане існувати десь в 2057-му… Десь на десяток років пізніше корейці Кролевецького району Чернігівщини перенесуть графу вибору мови навчання своїх дітей в школі в fineprint, тобто маленьким шрифтом на задню сторінку шкільного бланку, позаяк вже років двадцять ніхто з батьків практично не цікавило навчання дітей за українськими і російськими підручниками…

Розселення по мовному принципу в Україні досі не існувало лише тому, що мовна і культурна обособленість ніколи не віталася, а в запропонованому проекті закону вона якраз заохочується. Виходи бачаться два. Обидва вони не ідеальні, глобальних процесів не зупинять і сутність їх в тому самому протекціонізмі… так-так, в реально діючій зараз в великій більшості цивілізованих країн політиці протекціонізму щодо політично вмотивованого кола мов.

Перший варіант – збереження нині діючої “ресторативної” політики у відношенні до укр мови, коли суспільство дає унікальний інструментальний пріоритет – єдина офіційна мова з метою відродження цієї мови, визнаючи той факт, що статус цієї автентичної мови був маргінально заниженим на протязі сотен років. Щоб цей проект спрацював потрібна сильна інформаційна українська політика, яка дозволяє суспільству зрозуміти і толерувати цей мовний пріоритет на протязі певного часу, принаймні. Ця ресторативна політика це власне те, що в Україні діє останні двадцять років. Але схоже, що це не може спрацювати, позаяк ніякої інформаційної автономності в Україні не існує, а існує потужна присутність агресивного російського інформаційного поля з власним порядком денним.

Другий варіант – нова демократично-ліберальна мовна політика, коли суспільство (держава) розподіляє пріоритет між декількома мовами. Причому тут дуже важливо між якими конкретно мовами. Вважаю, що трикутник: офіційний статус для української, російської і англійської ідеальний для мовно напруженої ситуації, що склалася. (Напруження штучне, зовнішнє, але, нажаль, не в руках інформаційно пасивних українців його зупинити). Введіть три офіційні мови, першою з яких буде (за алфавітом, аякже) англійська. Російські націоналісти формально втратять козирі, українці збережуть те мінімальне про що мріяли – можливість отримувати послуги своєю мовою, а англійська мова досить швидко рукою за комір поверне всіх мовних ідеалістів обличчам до реального світу.

Чи стане українська маргіналізуватися у випадку такої офіційної трійки? Все і надалі залежитиме від щоденних зусиль українців. В принципі, якщо ці зусилля будуть настільки несучасними, малокреативними і несміливими як зараз, то будь який формальний статус не врятує ні мову, ні українців від маргіналізації. Якщо закон про мови призеде до того, що українці нарешті реально оволодіють англійською, то російська мова втратить свою проксі компоненту, свій де-факто винятковий статус регіональної, втратить свою освітню привабливість і таким чином реально стане на рівних з українською. От тоді можна буде говорити якщо не про справедливість на старті, то про формальну рівність по ходу, от тоді російським і українським націоналістам доведеться попрацювати, а значить доведеться змінитися, не зациклюватися на трьохсотрічному хохлосрачі і змінити свою повістку дня. Можливо навіть тоді націоналісти обєднаються і створять українсько-російські Спілки Порятунку Кирилиці, співатимуть пісні на політкоректному суржику… Більшість українців це не обходитиме, втім. Вони реально знатимуть дві мови мінімум, одна з яких буде насправді рідна, а друга насправді інтернаціональна.

Переслуховуючи чергову сирувату на мій смак дискусію виробництва “Каналу громадського подкастінгу” мені раптом вистрелило те, що її ведучий Стас Шумлянський сказав про мовну ситуацію в сьогоднішній Україні. Він сказав приблизно наступне: “ту ситуацію, як зараз в Україні, коли більшість людей не відокремлюється в свої мовні громади, а можуть підтримувати розмову одразу двома мовами це якраз і можна назвати справжньою двомовністю”. Звучить несподівано, але схоже, що Стас сенсаційно правий.

Я вже писав колись, що регулярно передивляючись і переслуховуючи теле і радіо програми з десятку різних країн довкола світу, спілкуючись в реалі я ніколи і ніде крім України не чув, щоб люди переключалися між двома різними мовами в рамках однієї дискусії. В Україні цей феномен широко поширений як в медіа так і при спілкуванні один на один. Я не аналізую зараз це добре чи пагано – це просто факт. В офіційно двомовній Канаді нічого подібного не існує: або дискусія точиться англійською, або французькою і всяке переключення між мовами носить яскравий присмак “політичного моменту”. Окремо чисто франкомовні канали, окремо чисто англомовні і людей, що здатні дивитися і слухати обидва потоки (знають обидві мови) лише 17%. Ще у меншого відсотку в реалі є бажання споживати інформацію обома мовами. У мене немає сумніву, що такої on flow двомовності як у українців не існує в офіційно двомовних Бельгії і Швейцарії – просто я час від часу дивлюся їх франкомовні телепрограми.

Тобто ті, що мріють про двомовність в Україні – ось вона, насолоджуйтесь. Всяка спроба врівняти офіційно статус російської і української призведе до маргіналізації другої державної мови – української (про це також сказав Стас Шумлянський). За маргіналізацією автоматом прийде радикалізація і от тоді лише мріяти можна буде про таке цивілізоване співіснування паралельних мов, як в Канаді, Бельгії або Швейцарії.

Насправді зрозуміло, що високий статус російської мови в Україні підтримується зовні широкою присутністю російських медіа і їх інформаційним домінуванням на українському ринку. Якщо рософіли насправді мріють про внутрішній баланс української і російської мов, тоді приберіть цей зовнішніій вплив і можна говорити про рівний статус. Але це практично неможливо, тому неможлива і реальна двомовність у разі надання російській і українській мові однакового статусу. Реальна двомовність, у всіх її оригінальних формах, це в сьогоднішній Україні, принаймні мені це виглядає саме так.

В Канаді можна зустріти не так багато українських брендів. Горілка “Хортиця”, пиво “Оболонь”, літак “Мрія”, трикотаж з біркою “Made in Ukraine”.

Мій знайомий канадець українського походження, який без особливого успіху намагається налагодити якийсь бізнес з Україною, розповідав мені, що в Києві можна домовитися за поставку контейнеру горілки “Хортиця”, але неможливо отримати промо буклети ні англійською, ні українською мовою. Можна російською, але в зах. Канаді це не потрібно.

Минулого року, в горілчаному магазинчику біля української церкви в містечку Сюррей, ми намагалися знайти “Хортицю” в базі данних. “Are you sure it is spelled correctly?” недовірливо перепитував мене власник магазину щодо написання “Khortytsa”. Слово, яке починається на “Kh” не може бути європейського походження подумалося мені тоді. Набагато легше читається і пишеться “Xortytsa” здається мені і зараз.

Колись українці навчаться торгувати з Канадою. Колись продавати українські товари в Ванкувері можна буде так само легко, як, скажімо, польські. Вчитися потрібно всім, і виробникам, і експотрерам і споживачам.

ENG. This is an article on President's of Ukraine complicated way to communicate even in his native language. President Yushchenko has some kind of advanced formalized lexicon of ex-financist, very hard to translate… kind of “…and the nation will be able to express its acceptation…” in place “if the nation accept”

Чому український президент говорить такою складною мовою? Йому не потрібно доводити своєї освіченості, він вже президент, людина напів-бог в пострадянській ієрархії. Кому тут ще доводити свою спроможність? Президент сказав сьогодні: “Говорячи про формальне членство або нечленство України в НАТО, це тема, яка буде апелюватися до народу, і нація дасть акцепт.” Це якою мовою, вибачте?

Насправді я вже чув, що це велика проблема Президента, що журналісти і політологи з якого канцелярії рвуть на собі волосся… Тоді може підніметься хтось на прес конференції і запитає типу: “Пане президенте, коли Ви говорите про акцепт формального членства або нечленства і апелятивність до простого народу,.. що Ви маєте на увазі?”

Сміливості на це в Україні вже не потрібно, а сорому і так немає… Ну врешті, людина яка отримала гарну фінансову освіту, пройшла до президента, невже вона не може таке у собі виправити?

This entry is on Ukrainian language ethymology matter. Translation and understanding would be very sofisticated.

Для мене це ніщо, як мавпування, як рудимент пост-російськості українського Інтернету. Чому на більшості україномовних сайтів ми бачимо ЧаП на місці де в англійській версії ставлять FAQ?

Я обговорював колись це питання на форумі лінгвістів і крім відповіді типу “всі ходять на російські сайти, а там Чаво” нічого путного не отримав. Аргументи ЗА ПоП: 1. ПоП це більш логічна українська мова, бо сенс не у частоті (f) питань, а у їх ПОПулярності (рейтингу); 2. FAQ абсолютно схожим чином звучить дещо провокативно; 3. ПоП це саівзвучно зі словом ПОПулярний, а значить інтуїтивне. Істини тут немає, а от звучання слова “Чап” несучасне, не технолонічне і х2 переклад до тогож.

Комплімент росіянам – обігравши дословний переклад Часто Задаваємиє Вопроси вони всеж вирішили викинути смислове середнє слово і пійти на зустріч куражу і мелодиці слова “чаво?” А що українці? Який кураж, яка мелодика у “чапи”? Ми не лише мавпуємо, а ще й губимо нашу мелодійну мову таким чином.

Закликаю вас бути “ПоП” – лояльними.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перескакування між мовами —лінгвістичний феномен переходу від однієї мови на іншу і назад під час розмови носіїв двох мов.

Раніше вважалося, що перескакування між мовами не підпадає під семантичні правила. Деякі лінгвісти не згодні з цим. Одна група лінгвістів вважає, що перескакування між мовами є скоріше лексичною необхідністю певних груп носіїв декількох мов. Інші дослідники дотримується думки, що п.м.м. це стала форма спілкування, яка залежить від того де і між кім відбувається розмова.

У світі відомі багато прикладів феномену перескакування між мовами.

Родини імігрантів перескакують з рідної мови на мову нового середовища туди і назад у повсякденному спілкуванні. Наприклад перша і друга хвилі імігрантів до Франції з Північної Африки, Тунісу і Алжиру.

У США які мають велику іспаномовну громаду спостерігається перескакування між англійською і іспанською мовами. Цей феномен отримав назву Спангліш. В Сінгапурі багатомовне середовище розмовляє на так зв. Сінгліш, мішанині англійськох і мови мандарин. Поширене перескакування між мовами і російських татар, особливо тих, які мешкають в місті.

Інший зразок цього феномену це перескакування між англійською і французськими мовами у Канаді, де феномен отримав назву Франглє. Якщо просте населення провінції Квебек, Нью Бронзуік попросто мішає мови, називаючи цей феномен жоаль, то канадійські політики і чиновники федерального рівня використовують франглє умисно, щоб підкреслити свою двомовність. Франглє і жоаль скоріш потрібно розглядати як два споріднених але різних мовних феномени.

Схожим чином в сучасній Україні можна говорити про два схожих явища: перескакування між мовами і перемішування мов. Політики і ведучі шоу телепрограм широко використовують саме перескакування між мовами (між українською і російською), що вважається виявом політкоректності і поваги до українського глядача. Прості українці, особливо поза великими містами довільно перемішують ці дві мови, що утворює особливі діалекти і широко відомо під назвою суржик. Хоча суржик має глибоке історичне коріння і часто перемішаний з оригінальними місцевими діалектами він вважається неграмотною мовою в Україні.

Як різницю між перескакуванням між мовами і перемішуванням мов можна взяти частоту перемішування. Як у Канаді так і в Україні перескакування між мовами відбувається здебільшого між фразами або між реченнями. Тоді коли жоаль і суржик мішає слова у середині одного речення.

Українці Канади жартома називають цей феномен перескакування між українською і англійськими мовами half-навпіл (халф-навпіл). Приклад діалогу українців в Канаді: “- So, how are you doing Наталя?” “- Not bad Marta. Just came back з недільної служби у церкві.”

Категорія: Мовознавство

Використання розмовного суржику не є проблемою, ІМХО. Мільярди людей розмовляють суржиками у світі і це ніяк не заважає їм розвиватися і конкурувати. Інша справа легітимізація письмового суржика, тут питання. Хоча у Квебеку вплив жоалю (суржику) на офіційну французську мову цієї автономної провінції величезний.