Життя раптом подарувало неприємний сюрприз, мій особистий щоденник продали. Настав час подумати як організувати і куди перенести свій блог. Ніколи раніше не переймався цією проблемою. З’ясувалося, що блоги функціонально влаштовані по різному.

Всі блоги надають можливість вести щоденник, а от після цього з’являється багато нюансів як свої записи представляти і як ділитися своїми творчими доробками з іншими. Сьогодні блоги це не просто щоденник, це новий стиль комунікацій, блоги ведуть сенатори, блоги ведуть банки і професійні проститутки, саме блог став у центрі комунікацій вібруючого Веб 2.0.

Блоги так швидко стали популярними, що за декілька років утворили блогосферу. І в цій блогосфері майже по закону Дарвіна утворилися свої мікро і макро організми зі своїми законами розвитку і правилами поведінки, і врешті, найвищими формами соціальних відносин. Є блоги-портали які просякнуті індивідуалізмом, є блоги які знайомлять молодь, є блоги які схожи на маленькі хутори і блоги схожі на гуртожитки.

Найпопулярнішим блогом в світі вважається WordPress.com Найпопулярнішим блогом в Україні LiveJournal.com Обидва блоги-портали зроблені і розташовані в США. Чому ж так сталося, що саме останній став популярним в Україні? Відповідь проста і для мене очевидна – секрет в різній організації спілкування між блогерами і як результат в різному балансі відношення особистість/спільнота на цих порталах.

Подивимось на WordPress.com (ВП) Зареєструватися просто – вибираєте ім’я, записуєте електронну пошту, пароль, voila блог створений. І все… Ви залишаєтесь наодинці зі своїм журналом і великим як безодня Інтернетом. Куди пійти? Як познайомитись, як помінятися думками? Наче всі двері відкриті але ніхто не кличе. Добре якщо в установках пошукача (браузера) Інтернет додана українська мова тоді скрипт WordPress.com напише зверху “WordPress is also available in Українська.” Натиснете на рідне кириличне слово і ви в царині українського сегменту цього журналу.

В українському сегменті порталу WordPress.com тихо, може десяток повідомлень на день. Висять приємні аватарки але активності невелика. Втім вже з’являються сайти розробників українського сегменту ВП тож слідкуйте за новинами, як кажуть.

Сон українського емігранта. Стоїш розставивши руки, в чорній робі з буквами “СССР” і нікому немає до тебе діла. Хочеш щось робити – роби, шукай, знайомся, думай, вчись, не хочеш – не роби, ніхто на тебе тут пальцем не покаже. Ось такий він егоцентричний Захід, ось така картинка мені малюється відразу після відкриття журналу на ВП.

А ще ВП називають сходинкою до окремо встановленого (stand alone) блогу. Чим не мрія західника-індивідуаліста мати свою окреме помешкання, будинок або кондо. Він буржуй навіть не знає що таке комуналка, хоча ЖЖ це і є комуналка.

Відкрити рахунок в LiveJournal.com (ЖЖ) теж просто. Але коли у тебе два френди і підписка на спільноту “ua_kobzar” то все якось “не як у людей”. Напиши у своєму профайлі, що тебе цікавить “література” і середньовіковий “сарматизм” і сиди в комюніті з трійкою таких самих диваків. А довкола мигають лампочками дівчатка “тисячники” з своїми піськами і фото коханців: блєск і ніщєта ЖЖ.

На відміну від стриманого ВП користувач ЖЖ не приховує амбіцій. Тут size matter, чим більше френдів тим ти крутіший, чим більш ти мейнстрімний тим більше шансів на успіх у спільноті. Дивлячись на успіх ЖЖ в пост-СРСР розумієш, що це якраз те чого не вистачало радянській людині.

Спільноти в ЖЖ мають окремі імена позначки, окрему свою панель управління в меню. Відкрити нову спільноту може лише той хто вже має особистий журнал в ЖЖ. На відміну від ВП де відкрити нову спільноту і нового користуувача це одне й теж (!): ви можете додати користувачів з правом писати повідомлення що у нову спільноту, що у свій власний журнал. Розрізнити особистий журнал у ВП від спільноти можна хіба що по назві.

Я не акцентую у цій статті увагу на всіх відмінностях ВП від ЖЖ і не ставив такого завдання. Сам лише вивчаю ВП. Бачу, що вони різні, бачу що наскільки ВП егоцентричний настільки ЖЖ для любителів колективного самовираження. Ще бачу, що ВП радує відсутністю реклами, сотнями варіантів вигляду журналу, окремими потоками RSS живлення, статистикою зате не радує розцінками на платну версію якщо раптом заманеться використати його на повну потужність.

Хоч в платній версії ЖЖ можна додати перенаправлення на журнал з унікальної веб адреси я щось не зустрічав щоб хтось посилався у профайлі на ЖЖ. В ВП навпаки, більшість персональних блогів які ви знайдете в профайлах форумів, наукових статей посилаються на stand alone клони ВП або на журнал WordPress.com

Ось один приклад форматності. angizij.livejournal.com робить своїх українських слоників настільки креативно і послідовно, що я здивуюся, якщо він ще немає контракту з провідною агенцією. Працювати з форматними зручно. Якщо ти форматний, значить послідовний, значить продуктивний і передбачуваний. Але пан - це виключення. З українцями, як народом теж працюють. Працюють медіа, PR агенції, відділи пропаганди і українці форматні зовсім інакше.

Той формат який українцям зараз створюють і які українці милостиво дозволяють собі створити це Вєрка Сєрдючка, це бронзові козаки на Майдані, це маргінальні злі україномовні газетки, це такі ж ЖЖ спільноти з безкінечними розмовами про “москалів” і з щедрими посиланнями на їх .ru ресурси.

О, ми успішні у своєму форматі і без жартів, нас можна вже купувати. Подивіться лише на дійсно блискучий виступ Сердючки, що нам дозволяють те ми вміємо. Інша справа, що пісні про сучасне кохання українською мовою не попадають на FM – це “неформат”.

Те, що у Одесі сьогодні ставлять пам’ятник антиукраїнській імператриці це вже формат. І тепер нехай яйцеголові вчені впір’я розіб’ються генеруючи тисячі знаків у маргінальній пресі про деспотичну царицю, нас вже відформатовано і одессити будуть татуювати Катерину на молодих тілах і ось дивись “НАТО не пройдьот”.

Змінити український формат (при такому бажанні) не може ані президент, ані уряд. Лише звичайні українці своїм повсякденним вибором.

У продовження широкого обговорення гроомадянського вчинка пана laskavy

“Я народився в СССР” – ось головний аргумент опонентів Сергія. “Всі повинні змінюватися під мене – я народився в СРСР, так мене виховали і така у мене мова”. У цьому ключі погляд на дискусію дуже цікавий.

Цікавий ще й тому, що такий погляд неформально і офіційно прийнятий у РФ. Тому дискусія пана Ласкавого це ще й дискусія на вісі двох різних поглядів східних слов’ян українського vs російського.

Це ж треба, щоб носії цих двох протилежних тенденцій: української і російської зустрілися одного дня у Києві. Як справедливо зауважив хтось у цій дискусії “Пан їхав до СРСР” про росіянина, який приймав інтерв’ю. Пан їхав до СРСР, а приїхав до України, але зрозумів він це (принаймні у нього є шанс зрозуміти) лише коли зустрів (одного?) пана Ласкавого.

Дуже цікава дискусія і портрібна.