National Literature Success Formula by Dr. Thomas Venclova

Щойно прослухав черговий випуск свого (вже) улюбленого літературного подкасту Kaбі.Net. Старий розумний російсько-литовський письменник імігрант професор Томас Венцлова сказав між іншим, що за його формулою якість національної літератури має квадратурну залежність від кількості населення в країні. Тобто, якщо в Польщі, літературу якої він добре знає 38 млн. населення, а в його рідній Литві 3,5 млн., то за формулою професора виходить, що х10**2=100. І він доводить на прикладах, що так воно в принципі і є: польська література на порядки сильніша литовської… Потім професор славістики з Йельського університету зауважує, що існують чинники, які загальмовують розвиток літератури, як то національна боротьба, яка забирає творчу енергію, тощо. Література, очевидно, любить прошарок спокійних людей у гарному статку.

Як би то не було, але НМД спостерігається “зворотньо квадратурна” невідповідність рівня української літератури і поезії кількості населення України. Дюжина професійних письменників на 46 млн. населення це дуже низький показник. Формула професора не спрацьовує? Думаю тут інше. Народ все одно видає нагора талановитих людей, в тому числі обдарованих майстрів слова. . IQ, “літературний” склад розуму – речі фактично фізиологічні. Але практично немає сучасного громадського інституту підтримки талановитих на місцях. Тараси шевченки як народжувалися так і народжуються, є вже не одна, а якась певна кількість продюсерських агенцій людей зі звязками, що вихоплять талант з маси… Але цього вже мало. Це пост-індустріальний світ, тому щоб талант став явищем потрібна відповідна індустрія знизу доверху і потрібна масовість, щоб “завантажити станки достатньою кількістю матеріала”.

На мою думку найвужче місце української промо машини це самий низ конвеєру. Відрізнити талант можуть або батьки, або друзі, або відвідувачи твоєї веб сторінки. І тут якщо не прокоментував, не похвалив, не зробив вербальне або віртуальне посилання на людину, яка тобі здалася талановитою – вважай ти своїми руками вбив ще одного пушкіна.

Зауважу, що схожу проблему можна спостерігати і в Канаді – талановиті канадці часто реалізуються в США. Але, і американська і канадська культури є складовими частинами глобальної культури, світової цивілізації: людині не потрібно робити вибір або-або, який й досі стоїть перед культурно і інформаційно закритим українським суспільством. У випадку з Канадою, Швецією, Нідерландами, США вже давно спрацьовує теорія win-win про яку простими словами намагався пояснити президент Обама нещодавно виступаючи перед студентами РЕШ у Москві. Там його практично не почули, можливо для них це меньш актуально, бо формула літературної пропорції професора Венцлова там працює з різним успіхом але вже дуже давно. Українська культурно-мистецька ситуація кардинально інша, вона більше схожа на пост колоніальну польську, чеську, литовську, канадську.