Швидко перебігаю текст в місцевій ванкуверській українській газеті про гарячу тему: посадки опозиційного уряду в Україні. Компактно і енергійно написано, порівняльний аналіз, схожий цивілізаційний досвід автора, відчуваю ми на одній хвилі… але ось очі вихоплюють заїзжений паттерн “Хам”, “зек” і якось автоматично я зіскакую з тексту. Десь це я вже читав… Це маргінально,.. це неспрацює.

На увесь гарний текст лише два речення, які справили на мене це враження маргінальності, в багатьох інших текстах цього набагато більше. Я не профі, але мені здається, що існує міжнародний стандарт якості аналітичних, інформаціних текстів. Можливо є самородки, блоги яких читаються з “Жулька”, “банда”, “ліберасти”, але я вже не можу. Ті, хто читає багато аналітики, сприймають інформацію паттернами, шаблонами. В 90% текстів це домомагає швидко відкинути коментарі тролів, перескочити через бруд полютерів, захиститися від виносу агресії або не витрачати час на шаблонних маргіналів.

У Портникова десь написано, що професійниі журналісти не дарма отримують свої гроши – вони володіють технікою якісної подачі тексту. Якісні журналісти володіють тим магічним стилем, який впізнаєш і який сприймаєш на рівні інтерфейса, сказали б програмісти. Важко бути якісним журналістом, але не наступати елементарно на шаблонні граблі мінімально необхідно.

Цікаво, що за моїм спостереженням, в англомовному інформаційному середовищі відсоток таких маргінальних текстів обратно пропорційний україномовному. Стиль від англомовних crack pots утворює свою маргінальну культуру, але це зовсім інша розмова позаяк до маргіналів в західному суспільстві ставляться інакше ніж в пост радянському.

Під час останнього епізоду Четвертої Хвилі (№25) мій скайпкаст гість з Торонто Андрій Головатий – людина по натурі дуже інтелліґентна, освічена і виважена, раптом “луснув” (cracked як кажуть журналісти в Америці). Запитання було складне і амбіційне: “тиждень тому в Україні відбулися місцеві вибори,.. я знаю ти слідкуєш,.. який присмак вони залишили?” І тут у Андрія, як мені здалося, “зірвало шайбу”: “Конституції немає!”, “держава розпадається!”… Я також не впорався з моментом, емоційно провалився на декілька хвилин після чого рятував настрій в студії Опальним Принцом. А після цього вже мій агресивний оптимізм пійшов у наступ і я вже кричав Андрію у віддачу, що “насправді країна живе, рухається!”. Куди вона рухається я не спромігся пояснити і навряд чи б зиіг… Це була вже не дискусія, а натурально естетичний протест проти емоційного провалу, який ми собі дозволили в студії.

Медійники (особливо медійники!), тобто ті, хто веде радіо/телепрограми, навіть ті, хто пише блоги на суспільні теми, не мають собі дозволяти to get cracked up. Це не просто руйнує програму, а й вкрай неконструктивно. Це заважає робити перспективні висновки, розвиватися. А позаяк програму можуть почути, то це заважає і слухачам.

PS. Гвинтокрил на малюнку символізує режим від якого легко to crack up…

Лежу на ліжку в готелі в американському місті Портланд, на вулиці дощ, попиваю куплений на кордоні duty free віскі. 11-та кнопка в списку каналів новин на кабельному ТБ називається Russia Today. Схильність до мазохізму у українця певно в крові, тому переконавшись, що на CNN, ABC і PBS нічого цікавого боязко натискаю на RT.

Випуск новин починається довжелезним репортажем з Лондона де наймана працівниця російського агітпропа з британським акцентом розповідає американцям, як американські військовики злили в Інтернет внутрішню інформацію американської армії про втрати і страждання цивільного населення в Іраку. Знизу маленькими білими буквами на зеленому біжить рядок, що десь in Kavkаz терористи підірвали бомбу. Чому? Хто? Де той Kavkаz? пояснити немає ні часу, ні бажання та й нікому вже – журналістка Політковськa загинула від пострілу в Москві рівно чотири роки тому.

Змагатися за души простих американців хоч і важко, хоч і малоефективно (для американця, що цікавиться сабжем RT виглядає, як кондовий неформат з дешевими обличчами і crackpot коментарями), але раптом знайдеться пара симпатиків десь в Портланді чи в Нью Йорку. Багато непотрібно. Одного американського журналіста Нью Йорк Таймс на імя Дюранті вистачило в 30-х, щоб читаюча Америка сприйняла Сталіна за дивакуватого реформатора і не звертала увагу на сенсаційні статті в британських газетах про Голодомор. Журналіста відзначили премією, а Сталін цинічно розповідав про 5 млн жертв на індустріалізацію. Нью Йорк Таймс давно вже не та газета і американці стали більш інформаційно перебірливими. Можливо в дощовому Портланді я був не єдиним хто натиснув на 11-ту кнопку, але впевнений, що мені було соромніше інших.

Хто небуть в Україні читав текст постанови по Голодомору?? Дайте мені посилання на одного (!) українського журналіста, що прочитав цей коротенький офіційний текст постанови ПАРЕ і у своєму аналізі посилався на нього. Я вирішив прочитати сам текст і у пошуках по ключових словах українською “ПАСЕ, голодомор, голод, постанова” як не комбінував не міг знайти такий україномовний аналітичний текст. Зате з сторінок з цинічною радістю кричали схожі заголовки про те, що “Голодомор не визнали”. Так, шукаючи я зробив описку і набрав замість українського “ПАРЄ” російською “ПАСЕ”, можливо звідси цей цинізм… Хоча, боюся, що навіть в цьому випадку українські медіа тупо переписують заголовки з російської.

А ось про що насправді йдеться в оригіналі постанови ПАРЕ. Сам документ вже у назві містисть слово Голодомор: “Commemorating the victims of the Great Famine (Holodomor) in the former USSR”. В п.1 звинувачується “тоталітарні комуністичні режими” і що знання історії одна з умов неповторення схожих злочинів. П.2 Знову про злочин тоталітарного сталінського режиму в СРСР, який забрав у людей право на життя. В п. 3 згадується, що це одна з найбільших трагедій в СРСР, яка розпочалася в 1920-х роках і досягла кульмінації в 1932-33 роках. В п.4 перелік країн які зачепив масовий голод в алфівітному порядку: Білорусь, Казахстан, Молдова і Україна. Знову згадується, що масовий голод був створений штучно

Увесь п.5 присвячений Україні і його я перекладу з англійською дослівно.

5. In Ukraine, which suffered the most, the peasantry was particularly hit by the Great Famine and millions of individual farmers and members of their families died of hunger following forced “collectivisation”, a ban on departures from the affected areas and confiscation of grain and other food. These tragic events are referred to as Holodomor (politically-motivated famine) and are recognised by Ukrainian law as an act of genocide against Ukrainians.

В Україні, яка постраждала найбільше, селяни постраждали особливо і мільйони фермерів, членів їх родин вмерли від голоду, який стався у наслідок “примусової колективізації”, а також заборони виїзду з уражених зон і конфіскації зерна та іншої їжі. Ці трагічні події називаються Голодомор (політично вмотивований голод) і визнається за українським законом як геноцид проти народу України (дослівно сказано – “проти українців”).

Отже чорним по білому написано “геноцид”, “закон”, “постраждала найбільше”. П.6 присвячений Казахстану, де також загинули мільйони і де відсоток смертності можливо один з найбільших. Причина в тому, що кочівників примусили осісти і відібрали у них худобу. Цей великий голод визнається найбільшою катастрофою казахського народу. В п.7 йде перелік чорноземних районів Росії де від колективізації постраждали і місто, і село. В доповіді ПАРЄ говориться, що в цих районах в абсолютних числах жертви агрополітики СРСР оцінюються як наймасовіші серед республік СРСР. В п.8 говориться, що сотні тисяч фермерів загинули від голоду в Білорусі і республіці Молдова. В п.9 говориться, що хоча у всіх перелічених регіонах є відмінності, спільним є те, що всі ці люди пали жертвами злочинного сталінського режиму. П. 10 ПАРЄ вшановує память загиблих і визнає їх жертвами жорстокого злочину радянського режиму проти власних людей. П. 11 строго засуджується сталінізм і категорично заперечується намагання виправдати цей злочин будь чим. П.12 Вітається відновлення історичної правди і громадської уваги до трагедії минулого. Ця память повинна об’єднувати, а не роз’єднувати людей. П. 13. ПАСЄ вітає важливу роботу, яка пророблена в усіх постраждалих країнах, а особливо відзначає Україну. Закликають інші країни відкрити архіви. П. 14 знову про доступ до архівів 15. Науковців закликають приділяти увагу цій трагедії 16. Застерігають політиків від втручання в роботу науковців П. 17 вітається запровадження в Україні Дня памяті жертв Голодомору і закликають зробити те саме в інших країнах по відношенню до жертв серед своїх народів 18. Закликають інші країни приєднуватися до вшанування памяті Великого голоду незалежно від їх національності. (28 квітня 2010)

Лаконічний і досить сильний доклад. Як би ми не ставилися до президента Ющенка – він і десяток самовідданих людей ціною рейтингів, власної кар’єри і життя (як у випадку журналіста Гаррета Джонса) забили кола у це зло. Саме завдяки їм Голодомор або Великий голод 1932-33 став звинуваченням усім тоталітарним режимам, і радянському тоталітарному комунізму особливо. Ще декілька фактів: 16-ть країн світу визнали Голодомор геноцидом, перший міжнародний доклад по цьому злочину відбувся ще за життя Сталіна в 1948-му році, перший памятник жертвам Голодомору поставили ще за часів СРСР в 1983-му році біля мерії м. Едмонтон, Канада. Довгий шлях до справедливості.

Читати українські новини це щоденне випробування для мене. Українські політики, яких так щедро лають українці і їх брати росіяни, вони мені здаються просто освіченими і прогресивними профі порівняно з депресивними журналістами. Про коментаторів окрема розмова, полютери і сусідські інтернет бригади загадили Укрнет так, що нормальних коментаторів можна знайти хіба що у моєму журналі :-)

Залишив собі лише вузьку щілину більш меньш пристойних українських веб і теле проектів, але і тут інформаційне каліцтво дістає. Великий банер на Українські Правді “Мауріньйо нє інтєрєсуєт матч с Дінамо”. А мене не цікавить сайт, на якому можливий такий самовбивчий заголовок, який засовує голову читача відразу у задній отвір (якщо навіть тренеру не цікавий матч,..) Champion.com.ua (та ж сама колись немейнстрімна УП) радує першим заголовком “Динамо” – “Інтер”. Фарт коли-небудь скінчається.” Ну неможливий такий заголовок в Канаді, США, Польщі, Росії!.. Як це пояснити… пояснювати потрібно десь з першого місяця в журналістському ПТУ або на ранковій 5-ти хвилинці в редакції потрібно співати хором такий гімн:

Будні українців не фарт і не помилка
Помиляються журналісти і футболісти
Особли-и-во – журналісти

Ukrainian journalist Myxailo Malyi shares my vision

“Кордони відкрито, світ глобалізований, і це не тільки дає можливість йому впливати на нас, а й нам дає шанс глобально поширити свій вплив. Якщо поки не політично, то з часом економічно, технологічно та культурно.”

Мені вислав посилання на цю статтю в журналі “Телекритика” один з читачів мого журналу, за що я йому дуже вдячний. З перших рядків я почав хвилюватися – журналіст Михайло Малий говорить настільки співзвучні речі, настільки в десятку… написано про те, як і я сам думаю, сказане про те саме, в що і я вірю. До того ж Михайло Малий співавтор однієї з найсвітліших програм на українському телебаченні “Добрі новини“.

PS.
Фрагмент передачі “Добрі новини” на ICTV.

Добрі новини – 23 from SvitloNews on Vimeo.

Вже через декілька годин після написання у цьому журналі статті Ловлячи депресивний ідіотизм новин на льоту… Rynok.biz видалив критиковану там статтю з свого сайту. Інша інформаційна агенція УНІАН, панічна стаття якої також згадується у моїй статті, пійшла далі і вчинила гідно солідному виданню. Наступного ж дня опублікувана стаття спростування з красномовною назвою Хто сказав дефолт? Експертів ООН перебрехали. Нажаль у виправданні нічого не говориться про те, яким чином український інформаційний простір народжує подібні статті-кошмарики і як такі неякісні небезпечні статті з’являються на тому ж УНІАН. Тому ідея громадського самозахисту від депресивних новин є досі актуальною.

PS. На додаток останні вимірювання індексу народного щастя в Європі. Українці вже очікувано найбільш критичні у самооцінках. Щоправда цього разу разом з болгарами і угорцями. Цікаво, що на англомовному форумі Болгарії можна також спостерігати протести деяких болгар проти “безперестанного плачу” cпіввітчизників

Вже багато років я пишу на своєму журналі про інформаційну депресію в Україні. Ще у 2006-му створив ЖЖ спільноту WarOnDepressia, спробував створити digg like рейтинг GoodNewsFromUkraine.info але цей community support dependent проект не мав достатнього успіху і підтримки. Можливо спрацює інакше. Що, якщо за підтримки відомих в Україні журналістів, громадських діячив створити веб проект “Комітет Захисту Споживача Українських Новин”? Як ви думаєте? Не підкажете, хто з відомих в Україні і в українській Мережі міг би долучитися до такого комітету?

Виглядати це може технічно як веб сайт, який моніторить і відловлює неякісні за змістом, перекручені (як ось ця) або інформаційно незбалансовані новини. Комітет може оперативно реагувати і повідомляти редакторів газет про помилки і інформаційну контроверсійність опублікованої новини. Це також одне з місць куди може поскаржитися споживач новин.

PS. Хоч це технічно неважко, але я НЕ стану розпочинати практичні кроки Комітету сам, при пасивності інших українців, які вимушені споживати депресивні новини так само, якщо не більше ніж я сам

PSS. Проект перейшов у стадію створення сайту. Всім, хто висловив зацікалення у коментарях будуть вислані інструкції.

Щойно декілька хвилин тому мій товариш з Києва по скайпу мені сказав, як він любить ставити “страшні заголовки” на банери, щоб привабити українську публіку. “Не боїшся, що ці заголовки прочитає твоя дитина?..” тільки й встиг я зауважити йому.

І ось черговий шедевр української депресивної журналістики. Стаття на Ринок.biz “ООН поставил Украину на первое место среди кандидатов на дефолт“. Прочитавши я здивувався такому різкому висновку, адже лише сьогодні на телеканалі BBC голова МВФ робив розгорнутий аналіз ситуації з кризою в Європі, зауважуючи, що “важка ситуація в Угорщині, в Україні, в Прибалтиці і загалом у всій Східній Європі”, але ніяким чином не виділяючи Україну з цього ряду. Тому прочитавши такий лякаючий заголовок я вирішив перевірити це і швидко знайшов у Мережі оригінальний репорт “World Economic Situation and Prospects 2009“. Нічого подібного про дефолт і особливу ситуацію в Україні там не говориться!!! Тобто чиста брехня і роздмухування депресії. Тоді я знайшов і статтю на УНІАН на яку посилається Ринок.biz як на оригінал цієї новини. Там також трохи панічно, але набагато зваженіше: “Україна впритул наблизилася до дефолту?” Тож звідки і навіщо беруться такі панічні заголовки в українській пресі? Чи не розуміють українські журналісти, що вони стріляють депресією по своїм сусідам, по своїй родині врешті? Яка дурість.

PS. Я написав редактору Ринок.biz, що в статті помилка

На українських сайтах заголовок “В аварії аеробуса в Нью-Йорку постраждали 78 осіб”
На світових англомовних сайтах заголовки відповідно: “Пассажири врятовані після падіння літака в річку Гудзон” (CBC), “Пілота славлять за диво на Гудзоні” (BBC), “Після падіння все йде добре” (CNN)