Сьогодні по радіо Ехо Москви почув, як російські націоналісти в Латвії радіють, позаяк назбирали необхідну кількість голосів для проведення референдуму по статусу російської мови. Росіян в Латвії 40%, більшість, як кажуть, і не збираються вчити латвійську (в російській студії це нікого не засмутило). Кажуть: “Ах, в країні Фінляндії лише 8% етнічних шведів і всеодно шведська там друга офіційна мова, і це не дивлячись на всі складні відносини між Ф і Ш в минулому!”

Милі російські ліберали, які в національному питанні відразу перетворюються на хижаків… Справа якраз в тому, що складні відносини між шведами і фінами не просто в минулому – дві країни належать до однієї цивілізації. В тій самій цивілізації, де більшість переймається проблемами меншин, де свобода слова, де расизм і ксенофобія моветон. Україна і Росія, навпаки, офіційно прагнуть жити в різних цивілізаціях. Росія будує щось своє,.. таке моторошне з присмаком нацизму, але своє. Україна декларує інтеграцію в євроспільноту, а значить до західної цивілізації. Між цими двома цивілізаціями страшенна прірва, яка лише збільшується. Пара Фінляндія-Швеція танцює в їх мовному екстазі десь збоку.

Доречі, закріпити російську мову в Україні, означає закріпити всі ці тренди, всі тенденції і цивілізаційні напрямки, які домунують в сьогоднішній Росії: з радикально правими (скажімо мяко) типу Дугiна або Рогозiна, які не вилізають з кремлівських нарад, з мілітарістськими маршами, з фальшивими виборами… Це розуміють в ЄС (російська стане однією з офіційних мов Європи, у разі набуття статусу офіційної в Латвії), це повинні розуміти і українські еліти.

ПС. Українці, бдлск, зробіть своє розмовне радіо, щоб почувши чергову розчарувалку на Ехо можна було б надовго переключитися.

Переслуховуючи чергову сирувату на мій смак дискусію виробництва “Каналу громадського подкастінгу” мені раптом вистрелило те, що її ведучий Стас Шумлянський сказав про мовну ситуацію в сьогоднішній Україні. Він сказав приблизно наступне: “ту ситуацію, як зараз в Україні, коли більшість людей не відокремлюється в свої мовні громади, а можуть підтримувати розмову одразу двома мовами це якраз і можна назвати справжньою двомовністю”. Звучить несподівано, але схоже, що Стас сенсаційно правий.

Я вже писав колись, що регулярно передивляючись і переслуховуючи теле і радіо програми з десятку різних країн довкола світу, спілкуючись в реалі я ніколи і ніде крім України не чув, щоб люди переключалися між двома різними мовами в рамках однієї дискусії. В Україні цей феномен широко поширений як в медіа так і при спілкуванні один на один. Я не аналізую зараз це добре чи пагано – це просто факт. В офіційно двомовній Канаді нічого подібного не існує: або дискусія точиться англійською, або французькою і всяке переключення між мовами носить яскравий присмак “політичного моменту”. Окремо чисто франкомовні канали, окремо чисто англомовні і людей, що здатні дивитися і слухати обидва потоки (знають обидві мови) лише 17%. Ще у меншого відсотку в реалі є бажання споживати інформацію обома мовами. У мене немає сумніву, що такої on flow двомовності як у українців не існує в офіційно двомовних Бельгії і Швейцарії – просто я час від часу дивлюся їх франкомовні телепрограми.

Тобто ті, що мріють про двомовність в Україні – ось вона, насолоджуйтесь. Всяка спроба врівняти офіційно статус російської і української призведе до маргіналізації другої державної мови – української (про це також сказав Стас Шумлянський). За маргіналізацією автоматом прийде радикалізація і от тоді лише мріяти можна буде про таке цивілізоване співіснування паралельних мов, як в Канаді, Бельгії або Швейцарії.

Насправді зрозуміло, що високий статус російської мови в Україні підтримується зовні широкою присутністю російських медіа і їх інформаційним домінуванням на українському ринку. Якщо рософіли насправді мріють про внутрішній баланс української і російської мов, тоді приберіть цей зовнішніій вплив і можна говорити про рівний статус. Але це практично неможливо, тому неможлива і реальна двомовність у разі надання російській і українській мові однакового статусу. Реальна двомовність, у всіх її оригінальних формах, це в сьогоднішній Україні, принаймні мені це виглядає саме так.

Belgium Case: How the media play with “nationalism”

PS. Цікава поправка від який провів власне дослідження і виявилося… що “російський націоналізм” втричі більше згадується у російськомовних і англомовних медіа! І лише в українських медіа частіше згадується “український націоналізм” ніж “російський націоналізм”. Як я відстав від реалій! :-)

При тому, що Канада офіційно двомлвна, у Канаді немає жодного (!) двомовного телеканалу, ба, немає навіть жодної двомовної радіопрограми (я не чув). Перескакування між мовами залишається тут примхою політиків, і ця примха також перекладається: на франкомовних каналах миттєво перекладають англомовні фрази, на англомовних франкомовні. В Україні, схоже, збираються переглянути політику єдиного (!) 100% україномовного випуску новин. Проголосуйте будьласка.

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перескакування між мовами —лінгвістичний феномен переходу від однієї мови на іншу і назад під час розмови носіїв двох мов.

Раніше вважалося, що перескакування між мовами не підпадає під семантичні правила. Деякі лінгвісти не згодні з цим. Одна група лінгвістів вважає, що перескакування між мовами є скоріше лексичною необхідністю певних груп носіїв декількох мов. Інші дослідники дотримується думки, що п.м.м. це стала форма спілкування, яка залежить від того де і між кім відбувається розмова.

У світі відомі багато прикладів феномену перескакування між мовами.

Родини імігрантів перескакують з рідної мови на мову нового середовища туди і назад у повсякденному спілкуванні. Наприклад перша і друга хвилі імігрантів до Франції з Північної Африки, Тунісу і Алжиру.

У США які мають велику іспаномовну громаду спостерігається перескакування між англійською і іспанською мовами. Цей феномен отримав назву Спангліш. В Сінгапурі багатомовне середовище розмовляє на так зв. Сінгліш, мішанині англійськох і мови мандарин. Поширене перескакування між мовами і російських татар, особливо тих, які мешкають в місті.

Інший зразок цього феномену це перескакування між англійською і французськими мовами у Канаді, де феномен отримав назву Франглє. Якщо просте населення провінції Квебек, Нью Бронзуік попросто мішає мови, називаючи цей феномен жоаль, то канадійські політики і чиновники федерального рівня використовують франглє умисно, щоб підкреслити свою двомовність. Франглє і жоаль скоріш потрібно розглядати як два споріднених але різних мовних феномени.

Схожим чином в сучасній Україні можна говорити про два схожих явища: перескакування між мовами і перемішування мов. Політики і ведучі шоу телепрограм широко використовують саме перескакування між мовами (між українською і російською), що вважається виявом політкоректності і поваги до українського глядача. Прості українці, особливо поза великими містами довільно перемішують ці дві мови, що утворює особливі діалекти і широко відомо під назвою суржик. Хоча суржик має глибоке історичне коріння і часто перемішаний з оригінальними місцевими діалектами він вважається неграмотною мовою в Україні.

Як різницю між перескакуванням між мовами і перемішуванням мов можна взяти частоту перемішування. Як у Канаді так і в Україні перескакування між мовами відбувається здебільшого між фразами або між реченнями. Тоді коли жоаль і суржик мішає слова у середині одного речення.

Українці Канади жартома називають цей феномен перескакування між українською і англійськими мовами half-навпіл (халф-навпіл). Приклад діалогу українців в Канаді: “- So, how are you doing Наталя?” “- Not bad Marta. Just came back з недільної служби у церкві.”

Категорія: Мовознавство

Усім українським патріотам занести цю ланку у Вибране. Ось так Квебек став майже цілком реально франкомовною провінцією Канади за якихось 30 років, і це після 200-х річного панування англійської мови, як офіційної. I це поблизу Нью Йорку, Торонто, з їх блискучою англомовною культурою, і це за умови жорсткого неприйняття французської мільйоном впливових англомовних родин… Вчитися і вчитися у Квебеку. … І у простих квебекчан.

До проблем двомовного суспільства…

У мене є знайомий, колега, канадієць з іменем Жан-Клод, родом з Монреалю. На його лаптопі синій прапор Квебеку, він молодий, енергійний і сучасний: грає в рок групі, дотримується дієти… Сьогодні він мене шокував. Так в розмові він сказав несподівано: “Нічого не говори мені про Західний Монреаль, добре? Нічого там не цікавить.” Я здивувався: “Як так? Цеж пів міста! Ти ж монреалець! Там же стільки чудових місць!” Я сам прожив більше року якраз на заході від вулиці Сан-Лоран, а рік на схід. Обидві частина міста милі і прекрасні. Знав, що західна частина майже офіційно вважається англомовною, хоча і там вже живе високий відсоток франкофонів. Але ніколи не міг збагнути, що це настільки актуально… “Я був на заході міста лише декілька разів у житті, випадково. Це англо Монтреаль, мене він не цікавить.” продовжив корінний монтреалець. При цьому розмова була англійською мовою і мова не про обмежену людину, а про найсучаснішу, прогресивну… Я знаю про мовне протистояння у Монреалі, але щоб такі як Жан-Клод не перетинали вулицю Сан-Лоран!.. Я шокований.

Про це треба знати – двомовні міста, будь де в світі, навіть такі прогресивні і інтернаціональні, як Монтреаль, рано чи пізно народжують таких, хто не хоче перетинати вулицю на межі сусідньої громади.

Україна не має канадійської історії, Україна має зберегти українську, як єдину державну.

http://www2.pravda.com.ua/news/2006/5/29/42210.htm

www.ПРАВДА.com.ua, 29.05.2006
Професор політології Оттавського університету Домінік Арел, який досліджує проблеми мовної політики у багатонаціональних державах, вважає що ситуація навколо російської мови в Україні кризова.

Про це він заявив в інтерв’ю радіо “Свобода http://ukraine.radiosvoboda.org/”.

“Упродовж багатьох років в Україні політики не ставилися серйозно до мовної політики. Спочатку її ігнорували націонал-демократи, а тепер і помаранчева влада. Російська мова в Україні залишається домінуючою в половині регіонів країни”, – сказав він.

“Але головна проблема полягає у тому, що мовна політика досі не була кодифікована у праві. Безперечно, є закон і Конституція, але залишається незрозумілим, у чому саме полягають права україномовних та російськомовних громадян. Саме тому проблема не зникає”, – зазначив Арел.

За його словами, проблема не в тому, що російська мова перебуває під загрозою у Східній та Південній Україні. “Просто державна політика залишається незрозумілою, права російськомовних громадян не врегульовані, а тому вони можуть бути по-різному розтлумачені бюрократами”, – додав він.

Він також зазначив, що інтерпретація міністерства юстиції з цього питання викликає у нього занепокоєння.

“Перш за все, таку інтерпретацію має надавати суд, а не Міністерство юстиції. Отже, я занепокоєний тим, що навіть помаранчеві політики, які самі оголошують себе європейцями, ухвалюють такі рішення”, – зазначив він.

Арел додав, що має відбутися відкрита дискусія з приводу цієї проблеми, “а не застосування адміністративних ресурсів, щоб створити враження, що проблеми нема”.

Він навів приклад європейських країн, якщо “принаймні 20% населення регіону говорить мовою, яка відмінна від державної, то їм забезпечуються мовні права, тобто можливість користуватися цією мовою у державних установах, школі і таке інше”.

“Повинна бути створена правова система, яка б забезпечувала використання української мови у цих регіонах разом з певними правовими гарантіями щодо використання російської мови”, – наголосив він.

Зараз слухаю запис програми С. Шустера навколо ініціативи кримського парламента підвищити статус російської мови до державної. Дивуюся неконструктивності дискусії, перевантаження словами-штампами і словами-депресантами. Росіяни в студії страшенно крикливі (Добкін, Вітренко), українці (Костенко, Матвієнко) пасивно демократичні і консервативні (Ільєнко). Але чомусь всі політики, на відміну від спеціалістів в студії, політики некомпетентні і слабо знають, що відбувається в гуманітарній сфері в світі, особливо на Заході. Ну, і також… Режисер Балаян (несподівано для мене) сказав дуже правильно: “ніхто в цій студії не володіє талантом говорити на мовну тему“.

У студії згадують про приклад Канади. Канада має багато своїх проблем з двомовністю, на людському і на державному рівні, є жорстка щоденна конкуренція, політичні спекуляції, конфлікти. Але в українській студії факт двомовності приводиться чомусь як суто позитивний досвід. Далі більше, ведучий приводить приклад Квебеку, що відродив французську в англомовному середовищі. І студія кричить: “Так там же у них якраз двомовність!” І ні одна дуща в студії не поправила: в провінції Квебек одна державна мова – французська. Тому французська і відродилася в Квебеку настільки, що ця мова єдина захищена в Квебеку.

А загалом склалося враження, що молоді в студії набагато конструктивніше і… якось мудріше в мовному питанні. Вразила жіночка в окулярах, що очолює партію Віче, яка досить розумно і емоційно захистила державність української,.. російською мовою.