В усіх офісах, на будівельних майданчиках, в кавярнях і пабах Ванкувера сьогодні говорили про вчорашню поразку і про rіоts – вуличних хуліганів, які підпалили центр міста. Говорили про розумну тактику поліції Ванкувера, про героїзм звичайних перехожих, які сміливо ставали на шляху хуліганів, про дуркуватих підлітків і про “професійних хуліганів” в масках, про те, що вандалізму фактично було не уникнути, але на щастя все обійшлося без жертв.

Проблеми є усюди і ще будуть. Найголовніше, як місцева громада реагує, виправляє помилки. По дорозі з роботи, через 20-ть годин після часу Х – поразки в фіналі Кубку Стенлі, я пройшовся тією самою вулицею Сеймур.

На вулиці Сеймур ще пахло горілим. Розбиті вітрини тимчасово заколотили деревяними щитами.

Волонтери, які самоорганізувалися в Фейсбук сторивши групу Post Riot Clean-up – Let’s help Vancouver (“Чистимо Після Хуліганів – Допоможемо Ванкуверу”) чистили з милом тротуари, перефарбовували опалені залізни смітники. Волонтери в футболках кольорів Канаксу і в формі олімпійських волонтерів Vancouver 2010.

Дошка відгуків замість вітрини. На тимчасових щитах ванкуверити пишуть, що вони про все це думають. “Честь бути вашим гостем!“, “Знайдемо вандалів по фотографіях“, “Ми – Ванкувер. А Канакс прийшов другим, це досягнення!“, “Справжні Ванкуверити не руйнують красу“, “З днем народження Бікса” (призвище хокеїста Канаксу), “Наш спадок – новий день!”, “Якщо ми так програємо, то чи ми заслуговуємо на перемогу?”

Більше про вандалів і волонтерів можна прочитати на сторінці “”Фанати Канаксу проти Ванкуверських Хуліганів 2011″ Canucks fans against the 2011 Vancouver Riots

Подкастінг – це Web 2 технологія, це соціальні медіа, а ніяк не додаток до радіо, панове. Вважати його ще одним радіо було б великою помилкою. А якщо це соц медіа, то ні один соц медіа проект не виживає без зворотнього звязку – без коментування. Кидати слово у повітря VS утворювати віртуальні громади – ось в чому гострота питання. Традиційне mass радіо робить саме так: стріляє гарматою по горобцях, але воно масове і тому може собі дозволити такий підхід. Подкастінг, як Веб 2 проект (якщо це не додаток до корпоративного бренду) це адресне звернення і сила його якраз в утворенні віртуальних спільнот які можуть потім перероджуватися у якісь системні речі. Без зворотнього звязку ніякі спільноти не утворюються і соціальний проект втрачає сенс як такий.

Та й сам по собі короткий влучний комент rules. Я помітив, що дуже часто, зокрема тут в Канаді, статті починають читати з коментарів. Це тому, що професійний автор зазвичай має свою agenda, т.зв. “порядок денний” і поміж того, що стаття “продає” часом непросто викопати зерно, а коментарі короткі і б’ють по hot spots, що є у статті.

Колись в 2008-му я написав статтю яка мала досить великий резонанс (53 коментарі!) де пунктом один я написав: “Не Йди з Української Сторінки Без Дії“. Якщо це і почули, то не зрозуміли. Якщо цей сайт накриється одного дня це буде головним чином тому, що не було достатньої зворотньої дії, mutual підтримки. В Інформаційному суспільстві (це де ми насправді живемо зараз) будь що, що не нає системної моральної підтимки не виживає, тим більше Веб 2 проект.

Написано в блозі на www.podcaster.org.ua

Ми їх маємо творити, якщо не щодня, то щотижня. Творити у класі, в групі, в ЛЖ, оголошувати “людину тижня”, “людину місяця”, тощо. Це просто і ефективна технологія яка працює. Я це бачу на екранах американського ТБ, думаю таке існує і на російських. Кумирів роблять з нічого… а нам є з чого!

Нам українцям критично потрібні свіжі імена. І друге, існує правило “не маємо своїх кумирів, будемо споживати чужих“.

Цього тижня я номеную … відразу трьох ЛЖ-стів

за здоровий глузд і гострий нюх до сенсацій.

Отже, lj user=”andriyko”, lj user=”b0ris” i lj user=”otar”.

Відловити у мутному депресивному словесному потоці такий перл народного депутата (andriyko), а потім його обробити (boris, otar) це мене особисто просто вразило. Сподіваюся всі вони вже українські журнілісти (Отар точно).

Копія до lj user=”warondepression”

Краще Великого Патріотизму може бути лише маленький Патріотичний Проект :0-). Тому, продовжую думати над приєднанням до якогось волонтерського проекту інтернетизації України або… створення власного.

ПОзаяк я не отримав підтвердження, що в Україні такі проекти вже існують давайте думати над його створенням. Ось як це може бути, напр. (тезисно).

* Створюємо спльноту в ЛЖ. Назва як… ukraine2www, ukraine2internet,..
* На цій спільноті йдемо до створення веб порталу (віртуальної спільноти)
* Паралельно активісти в Україні ведуть переговори зі с/школами про участь старшекласників у таких проектах,як напр. “Зареєструйся і Напиши в укр. Вікі“, “Твоя нова сторінка в ЛЖ”,.. ведуть перегвори з ТБ і медіа про висвітлення цих акцій.
* Українці які за кордоном шукають матеріали з досвіду інших країн, також шукають спонсорів проекту (учні-переможці Вікі-конкурсу напр. мають отримувати якусь символічну нагороду, дипломи)
* Тісна кооперація з іншими україномовними контент-проектами по схемі: учні, студенти пишуть контент == існуючі великі контент проекти (переважно глобальні як Вікі, ЛЖ,..) надають хостінг і підтримку зі своєї сторони == віртуальна спільнота шукає винагороду учням і школам, переймається координацією і інформацією == …

Відмінності такого проекту: це сучасний глобальний (міжнародний) проект з зацікавленістю всіх сторін
* українська сторона врешті отримує інформатизацію (громадянського) суспільства, креатив студентів
* неукраїнські учасники проекту отримують рекламу, в т.ч. при участі напр. канадійського фонду учні заохочуються створювати контент який має відношення до Канади, тощо.
* активні члени спільноти отримують… щось більще ніж просто бла-бла :-)

Що думає (потенційна) спільнота?

Я от, наприклад, вірю у креативну силу інтернетизації України. Хотів би долучитися (на суспільних засадах) до цього благородного процесу. Але як і з ким? Є Інформаційна Україна, але ті переймаються Інтернетом лише як _одним з_ засобів. Мені треба щось як “Інтернетова Україна”. Хтось шось підкаже? Тобто реальна некомерційна організація, яка впроваджує реальні проекти по інтеграції України в Мережу?

Якщо збірна України завтра виграє (дай нам Боже!) то це буде нелогічно, ІМХО. Вибачте мене, мене трохи дістало… Вчора я сперечався на українській вечірці з двома поважними панами, українцями, які кляли президента Ющенка за бездіяльність..

А зараз по телевізору йде матч збірної Кореї і у Лос Анжелесі, в США сидить повний великий стадіон корейців, які вболівають за свою збірну у Франції. Повний стадіон – їх треба було зібрати, розіслати їм запрошення, організувати все це, проплатити квитки… Все це зробили вони самі. А у українців це має зробити президент Ющенко?..

Я запитав у панів: “То що, може нам треба царя?” Вони відповіли: “Ні, ні… просто треба розуміти нашу ментальність…” Наша ментальність це ЛІНЬ, панове, і бездіяльність. Нові сучасні ініціативи, учасником яких я був також, знаходять майже нульову підтримку громади. Ми програємо і будемо програвати. Насамперед в Україні. Ми очікуємо, що президент Ющенко впровадаить українську в Донецьку і… пишемо, знімаємо депресивний, несучасний, нецікавий контент українською. Це якщо взагалі українською… Але підручники, телепрогпами, радіопрограми програють російським, нецікаві… і мало. Інтернет проекти, незалежні, маленькі, локальні, без грантів, взагалі у жахливому стані – їх просто немає. Доводилося декілька разів чути від західних іноземних чільників: “Українці, робіть маленькі громади, як є у (приклад), будьте активними, вас підтримають”.

Дістало, подивіться на активність в Інтернет. Це десяток тем на які ми можемо без кінця щебетіти. А потім виявляється. що на опозиційний мітинг у Харкові нікому плакат нормальний зробити. Авжеж, Ющенко його має зробити, або Юля особисто. Коли я пропоную якусь, нехай сиру, але нову ініціативу поза цим десятком тем – я вже майже знаю, що підтримки майже не буде. Особливо якісь акції, просто нуль реакції, реальних пропозицій.

Я літаю польским LOT і сказав товаришу: “не ображайся на їх сервіс – вони наші друзі”.

Наступна пляшка вина яку я куплю буде грузинська, я вже знаю де купити, є з ким випити, шукаємо привід. Купив дві Боржомі коли міг випити лише одну :-)

Купив в Україну багато сувенірів з канадійською символікою, мені приємно, що українці будуть носити символіку країни, яка першою на Заході визнала Україну.

Декілька разів ловив себе на думці, що мені приємно, що я їзджу саме на американській машині, значить вклав гроші і в економіку цієї дружньої держави.

Шукаю ще друзів України.

Опублікував декілька закликів до всіх, хто переглядає мій журнал – боротися з пануючим в Україні (в українських медіа насамперед!) песимізмом і депресією. Придумати щось, щоб оптимістів українців стало хоч на декілька чоловік більше. Відповідей, просто коментарів – “0″. Я що незрозуміло пишу українською? Або це не актуально?

Приклади
- веб сайт українців оптимістів
- радіопрограма, що запрошує гостей, дзвінки слухачів і знаходить позитив в українській буденності. мені відомий російський аналог і навіть український
- веб сайт, радіопрограма про позитивні українські новини (такі є щодня, але депресивні коментарі українських журналістів до таких новин (!) зводять ці новини нанівець)
- тощо (ідеї?)

У нас такі красиві люди, такі досягнення, щож така депресія?.. Щойно подивився суботній випуск ТСН 1+1,.. це вбиває браття! Мені набридло цитувати, це депресивно і незалежно від назви українського телеканалу. Я сам не знаю, чи щось вийде з мого заклику, я хочу, я вимагаю, щоби ми хоч почали у цьому напрямку думати. Але я не можу і не хочу робити таке сам.