В класі, в якому починав вчитися мій старший в Києві, цього року випускний рік, кажуть прийде “мер Попов’. Здається цей персонаж їх школу якось патронує. Я б, певно, розвернувся і пішов шоб його не бачити… Але у батьків, які реально в цій ситуації, який компроміс з совістю. І так щодня, ну майже.

На фото Камянистий парк в Порт Муді, Британська Колумбія. Мій вибір у розвязанні цього компромісу.

В дискусії на Фейсбук сторінці сьогодні одна жінка несподівано перемикає фокус і говорить, типу, ну ви чоловіки, робіть щось (з пост радянською реальністю), чи нам жінкам треба ставати Жаннами д’Арк? На що я (представляючи чоловіків) швидко виправдовуюся: “Нас програмували на солдатів в УРСР. Ми губимося в інформаційному світі”. Інший чоловік, киянин, слушно додає: “Дайте нам час”.

Коли в 1987-му я прийшов в Радянську Армію я виявився серед відносно невеликої купки ідеалістів, які з повагою ставилися до червоної зірки, до військових одностроїв, які виросли на іграшках-пістолетах. При всій моїй відносній просунутості і відкритості (рок музика, довге волосся, ВУЗ, вулиця, гітара) я, ми з УРСР були в корумпованій радянській реальності як безвольні оловяні солдатики за колючим дротом. Навіть “бандери” були з якимось своїм прибабахом, з іншим стрижнем. Ми ж кияни, харківяни були дурними оловяними безпорадними солдатиками і ми програли. Чи ні – нас визволили.

Нас програмували на солдатів
На сильних, обмежених орків
Під прапором Межиземя
З ракетами в шахтах
З війною в думках

Жінки наши це амазонки
Ми свідки Великого збою
Системного коду, поразки
І діти зростають
У інших краях

Проулявся по одній з найкрасивіших вулиць світу Pacific Boulevard в Ванкувері. Все було б як в раю, якби не корумповані перемазані кремами радянські тьотки і їх сиві компаньони з рилами успішних радянських чиновників через кожні сто кроків.

Вчора по українському телевізору ще один вгодований упирь комуніст сидить поруч з патріархом 14-мільйонної української церкви і тиче своїм жирним пальцем старому чоловіку в груди… Публіка в студії сидить і все наче так і треба.

Як в приказці про мед і ложку лайна. Всеж симпатичних людей набагато більше.

Прийшов час обновити теги з іменами політиків, яких я записав в небезнадійні і за якими тепер з цікавістю спостерігаю.

Віталій Кличко в Запоріжжі запустив в політ свою партію Удар, яскраво червоного коліру. В той же вечір вдале енергійне, насичене месаджами інтервю на Шустер Live. Віталій нагадує мені раннього Януковича. Того, за якого я колись наївно радів, який вчив мову, вчився розмовляти, вигравав дебати у Ющенка, тримав удар… Але Вітілій не Янукович, мені здається, він з дещо іншого тіста і найголовніше у нього правильно заточений в США і ФРН вектор. У нього може вийти.

Арсеній Яценюк хоча б в тому самому інтервю, в діалозі з Кличком на Шустер Live, якось не так щоб провально, але і не цікаво. Саме він став лідером обєднанної опозиції, це плюс. От би він повернувся став тим Яценюком, коли він став головою ВР. Також, наче з правильного тіста, але стільки невдалих виступів, популізм також.

Фемен вийшли на якусь міжнародну орбіту. Позаяк в Україні їх мало хто розуміє дівчата завойовують світ і правильно роблять. Креативні акції в Москві (український прапор на Газпромі), Турції (з повним виправданням), десяток у старій Європі і, звісно, вдома – chapeau, знімаю шляпу пані.

Доній Олесь, залишається чистим і правильним. Досить активний в своєму колі. Нуль популізму, наробляє гарну карму, репутацію. Можливо одного дня у таких як він буде шанс. А якщо не буде у таких шансу, то нічого доброго не буде.

Стара церква ім. Св. Освальда (засн. в 1860 р) в м. Сюррей, Брит. Колумбія, Канада закликає своїх прихожан: “Лайкайте нас на Фейсбуці”. Як просили так і зробив :)

Там де закінчується даунтаун Ванкувера і починається парк ім. Стенлі. Фотографії зроблені смартфоном, аплікацією Instagram

Місяць тому губернатор штату Іллінойс Род Благоєвич пересів з розкішного авто у вязницю на 14 років. Величезний скандал, CNN говорило про це декілька місяців. Хтось записав його телефонну розмову, де він казав, що місце сенатора від штату отримає не будь-хто, а лише той, хто гарненько розкошелиться. Потім він довго доводив, що малося на увазі не гроші, не йому особисто, а легально вкладені, що його неправильно зрозуміли… Бла бла бла – сказали американські прокурори і висунули йому обвинувачення в корупції по 17-ти пунктах.

Справа в тому, що право бути обраними в США гарантується саме будь-кому: і Клінтонам, і Благоєвичам, і Обамам, і Голожопенкам, гарантується американською Конституцією. І найперша справа губернатора слідкувати за дотриманням конституційних прав. Благоєвич, до його честі, врешті визнав свою трагічну помилку і тепер у нього є багато часу про це думати.

Ось вам українська версія – мер Словянська і член Партії Регіонів перед камерами говорить те саме, що і Благоєвич.

В Україні, читав, режим бореться з корупцією. Медіа також кажуть, що борються з корупцією. Суспільство також каже про “бандюків” і корупціонерів. І?..

PS. Віталій Портников у своєму новому відеоблозі на ту саме тему

Ок, подивився і я Шустер Live сьогодні в частині побиття увязненої Тимошенко… Моє розуміння чому Тимошенко бють в камері – нічого нового, українців кашмарять. Завищують планку сприйняття негативу, залякують, відволікають від реальної відсутності реформ… Планують якісь spin doctors, політтехнологи в дорогих костюмах, виконують нижча ланка в уніформі. Правляча партія вся в білому, розмахують в студії рукавами з дорогими годинниками. Жахлива реальність пост-тоталітарної України. Як і жахливі 50% підтримки режиму на сонних моніторах в лівому куточку екрану. Україну змінить меншість.

Швидко перебігаю текст в місцевій ванкуверській українській газеті про гарячу тему: посадки опозиційного уряду в Україні. Компактно і енергійно написано, порівняльний аналіз, схожий цивілізаційний досвід автора, відчуваю ми на одній хвилі… але ось очі вихоплюють заїзжений паттерн “Хам”, “зек” і якось автоматично я зіскакую з тексту. Десь це я вже читав… Це маргінально,.. це неспрацює.

На увесь гарний текст лише два речення, які справили на мене це враження маргінальності, в багатьох інших текстах цього набагато більше. Я не профі, але мені здається, що існує міжнародний стандарт якості аналітичних, інформаціних текстів. Можливо є самородки, блоги яких читаються з “Жулька”, “банда”, “ліберасти”, але я вже не можу. Ті, хто читає багато аналітики, сприймають інформацію паттернами, шаблонами. В 90% текстів це домомагає швидко відкинути коментарі тролів, перескочити через бруд полютерів, захиститися від виносу агресії або не витрачати час на шаблонних маргіналів.

У Портникова десь написано, що професійниі журналісти не дарма отримують свої гроши – вони володіють технікою якісної подачі тексту. Якісні журналісти володіють тим магічним стилем, який впізнаєш і який сприймаєш на рівні інтерфейса, сказали б програмісти. Важко бути якісним журналістом, але не наступати елементарно на шаблонні граблі мінімально необхідно.

Цікаво, що за моїм спостереженням, в англомовному інформаційному середовищі відсоток таких маргінальних текстів обратно пропорційний україномовному. Стиль від англомовних crack pots утворює свою маргінальну культуру, але це зовсім інша розмова позаяк до маргіналів в західному суспільстві ставляться інакше ніж в пост радянському.

Щойно нарив в ютюбі цікаву співачку і ось такий її графічно-текстовий кліп.

А разом з Gotyer у неї 159 млн переглядів (!) кліпу Somebody That I Used To Know. Також, між іншим, теж досить графічний кліп і текст відносно легкий для прочитання.