1. Сьогодні День депортації кримських татар. Послухав інтервю Портникова з дисидентом легендою і лідером Меджеліса Мустафою Джамілевим. Таке відчуття наче і тут битва добра зі злом. Достойна боротьба народу, який бореться за справедливість, право вижити проти нацизму, сталінізму і вертикало-фашизму в Україні і Росії.

2. Відновився Радіокаст. Минулого вівторка з Андрієм Головатим протестували нове обладнання в інтервю дискусії з Олесем Донієм. Підписуйтесь по RSS на медіа потік або повний.

3. Два місяці тому я писав про “особистий помаранчизм” колишнього депутата парлементу Канади і симпатика Помаранчової революції 2004-го Бориса Вжезневського. Так от, пан Вжезневський виграв суд і тепер на цій дільниці під Торонто будуть перевибори. Помаранчизм вчергове переміг. Радісного (тепер знову) кандидата в депутати канадські журналісти відшукали для коментарів… в селі Самбір, що в Україні :)

Все почалося, як ранковий жарт в моїй RSS стрічці.

Новина виявилася крутішою, ніж на перший погляд. Особливо, коли в Америці цьому дали серйозний хід. Розкішний коментар від республіканця і можливого кандидата в президенти Мітта Ромні, який в піку демократу президенту (на відео Обама шепоче Мєдвєдєву, що готовий “стати гнучким” після виборів в листопаді) назвав Росію головним геополітичним ворогом (стало новиною дня на CNN). Далі коментар темношкірого аналітика на CNN декілька хвилин тому: “Уявіть собі , як цей шепіт президентів слухають в Польщі”. В Україні, думаю, навряд чи щось помітять переглядаючи улюблені серіали. В Канаді, у якої тисячі кілометрів спільного арктичного кордону з Росією, на першій сторінці CBC World лише благостний репортаж про Дмітрія Мєдвєдєва і Кофі Анана. Тож, крім республіканця Ромні, світ спить і бачить сни.

PS. Я один з небагатьох, хто помітив як незвично коряво прошепотів російський президент англійською: “I will transmit it to Vladimir” (“Я передам це Володимиру”). Справа в тому, що transmit, хоч дослівно і означає “передати”, але означає механічну ретрансляцію контенту, сигналу. Жоден відповідальний високопосадовець не міг сказати так, подумалося мені відразу, це дуже принизливо звучить. Людина, що себе поважає мала б сказати: “I’ll talk about it to Vladimir…”, “I’ll let Vladimir know”, але механчіна передача важливої інформації не рівень діючого президента.

…Написав я швидко в коменті на сторінці Віталія Портникова. Віталій розпочав писати ессейки на мікроблозі Tumblr. І назвав свій мікроблог ось так красиво: “Гражданин Великого Княжества”

Эксперимент: первая запись в блоге, посвященном Великому Княжеству Литовскому как нескончаемой восточноевропейской цивилизации

Я не впевнений в точності відсотків, 80% вбо 70%, але, иені дійсно так здається, що витоки власне української ідентичності саме там, в ВКЛ. Ще не було церковного розбрату, яке почалося в епоху реформації між католиками і православними, ще була память великого князівства Київського, середньовічний феодалізм, в якому і сформувалися чи не всі євро етноси, ВКЛ було невідємно інтегрованим в тодішні “євротренди”. Була дивна рівність еліт, мов, почало зароджуватися козацтво, після руїнні міста…

Позаяк все, що було після ВКЛ українців категорично не влаштовувало існує шанс знайти саме там ту точку відліку, те ядро довкола сформувався українській світогляд.

Дуже цікаво буде про це почитати від талановитого журналіста, який, я знаю, вже багато років цікавиться сабжем.

PS. Мені мріялось би, щоб Віталій писав свій новий блог українською. Я йому написав пропозицію-заохочення: перекладатиму англійською, якщо вестиме цей мікроблог українською.

Цієї смерті, певно, чекали і сподівалися всі сторони цього ганебного процесу. Ті чесні німці, які тримали цього колишнього радянського військовополоненого у вязниці демократичної Німеччини і слухали як вечорами реготали за стінкою біля телевізорів їх сусіди, колишні СС-івці і гестапівці… Професійні шукачі грантового золота, які десятками років копали під Івана і, врешті, так і не змогли нічого накопати. Червоні гебісти, які також копали і розуміли, що якщо червоного військовополненого в 90-то років можна засадити, то їх за їх злочини… Українці, яким було соромно і безпорадно. Земля пухом, пане Іван Демянюк.

Слухаю серію подкастів для радіо професіоналів This Week in Radio Tech від одного з лідерів VoIP радіо і телебачення twit.tv.

Випуск №117 присвячений різним професійним радіо примочкам, зокрема тестуванню радіо обладнання. Що мене особливо, тепло вразило це центральний сюжет про Латвію. Ведучий відеокасту, інженер і радіо професіонал Kirk Harnack був у відрядженні в Ризі, в Латвії. Американський інженер з захопленням розповідає про Ригу, як про розвинутий центр радіо індустрії. Розповідає про історію цієї країни, а головним чином про унікальне обладнання в місцевому університеті, про те, що його фірма почала співробітництво з латвійськими професіоналами. Розповідає, як і чому незалежна Рига стала одним з центрів європейської сертифікації радіообладнання. Розповідає про розкішні радіостанції в Ризі, власнками яких є латиши, ірландці, росіяни. Розповідає про атмосферу на цих радіостанціях, радіє, що атмосфера, обладнання на диво схожі на американські, а ентузіазму навіть більше. Радіє, що професіональний персонал розмовляє англійською мовою (“їм була потрібна інтернаціональна мова і вони обрали англійську”). Виправдовується (перед американською аудторією!), що сам знає лише декілька слів латишською. Багато важливих і приємних дрібниць.

Тим, хто думає, що Америка, Захід збирається зробити нові демократії “сировинними придатками”, що американці це сухарі капіталісти – слухати і думати.

Навіть якщо ви ще ніколи не були в Лас Вагасі, але одного разу можете там опинитися – фільм The Hangover (авторства парочки Jon Lucas – Scott Moore) рекомендований для перегляду :) Переконайтесь, що поруч немає дітей і людей, які категорично не сприймають матюк на f… англійською мовою. Це про те, що може бути в екстрімі, якщо ти внутрішньо готовий напитися і такі перепив (назва фільму, власне, перекладається як “Похмілля”). Та ще й в такому специфічному місті переповненому зірками, тиграми, ексцентричниим мафіозі, благородними проститутками, як Лас Вегас.

Веселе, трохи жорстке кіно для 16+, де втім ні разу не перетинається межа пристойності, як на мене.

PS.

Це фото зробленому мною в пустелі неподалік Лас Вегасу цілком могло б стати кадром з фільму “The Hangover”, в тій частині де троє шукають четвертого :)

PSS. Українською фільм перекладений і називається Похмілля у Вегасі.

Розмовляю сьогодні з імігрантом з Тайваню. Хлопець розповідає, як важко там працюють, як легко звільнити працівника, яка різниця в якості життя між начальником і підлеглим. І ще…
- Чоловіче, там така корумована поліція! Якщо зупиняють сина відомого політика або навіть сина депутата, то відпустять без штрафу. Всім іншим виписують штрафи.
- А якщо хтось заплатить на місці готівкою? – обережно цікавлюся я.
- Ха ха ха! Ні ні, не до такої ж ступені вони корумповані (“not to such extent”) – сміється хлопець.

Я працював з франкомовними сенегальцями і вже тоді переконався наскільки вони креативні, ерудовані, енергійні, відкрити до світу і часто добре освічені. Український міністр освіти Д. Табачник в інтервю московському радіо якось сказав про “дебілізм екваторіальних країн”… Коли я це почув мені стало соромно. Західна Африка може бути прикладом і не лише для України.

Їздив на вихідні в Штати. Люблю їздити в Штати і вся моя родина любить. Прекрасні люди, чудовий сервіс і суперова інфраструктура для цивілізованого відпочинку. Взагалі, це якийсь нонсенс, що з таким розкішним мяким і різноманітним кліматом там в США ще й сучасне розвинуте інформаційне суспільство, як в якійсь холодній Швеції чи Норвегії :)

Пройшлися старими вуличками Сіетла, відвідали декілька музеїв. З новинок – The EMP at Seattle Center. Розкішний сучасний музей, з величезними екранами, зручними кімнатками і експозиціями присвяченими індустрії розваг. Два поверхи це маленькі студії, де відвідувачі можуть спробувати себе як музикантів, співаків…

Мапа намальована від руки в музеї ЕМР: сотні рок гуртів, які народилися в американському Сіетлі і околицях. Мапа знаходиться у куточку присвяченому Курту Кобейну і його легендарній Нірвані

Трохи Європи в американському Сієтлі

Так отож… Де ж ховається Криза? Я її поки що не бачу. В Каліфорнії в магазинах забитих під стелю найдешевшим в світі якісним алкоголем за два тижні я побачив лише одну пані напідпитку, та й та турист пенсіонер з Канади :) Я не знаю, та й ніхто не знає на якому етапі знаходиться ця чергова криза в США, але я переконаний, що ніде в світі немає більш сильного, стійкого ліберального суспільства як в США. Канада напевне найкраща країна в світі, щоб ростити дітей, працювати і відпочивати на розкішній чистій диковинній природі. Але канадець, як і європеєць скоріше тече по течії, народ досить мейнстрімний і залежний від соціальної гармонії. В очах американця не просто впевненість у собі, а й готовність боротися за себе, свою родину, свою країну, всю цю планету просто зараз. При цьому можна бути товстим і сентиментально рюмсати під час перегляду The American Idol, але подивіться яких стійких фріків піднімає на хвилю навіть це народне шоу!

В Сіетлі, на центральній площі Піонерів (Pioneer Place) ми побачили місцевий варіант руху “Захопимо Волл Стріт”. Голос Америки каже, що на ці вихідні демонстрації відбулися в 250-ти містах. Cеред демонстрантів багато симпатичних людей, хоча є і волоцюги. Багато мрійників готових боротися за свою версію “америкаснької мрії”. Але в усякому разі, це не соціальний протест, а скоріше соціалістичний, лівацький. Я не побачив в натовпі якогось збіднілого середнього класу, якого “хвиля безробіття викидає на узбічча”, як переконує всіх Russіа Tоday. Якщо ця демонстрація і кризова, то скоріше політична. Втім, ніякого сміття, все як завжди і довкола стоять не менш симпатичні молоді поліцейські в вітровках.

Та сама "Захопи Уолл Стріт" в Сіетлі

У вікні в центрі Сіетлу

Якщо світ охопить якась відчутна криза, то як би там не було, але найпершими з кризи вийдуть США – такі мої особисті враження. Такої якості ці люди. Поки що ніякої кризи не видно, а скоріше навпаки – цікаве енергічне сучасне суспільство. Поки що всі ці кризові страшилки вигадка збуджених рвачів з телеканалу Russіа Today. Нехай вони, ці “дюранті сьогодення” горять в пеклі і Gоd Bless America якою я її бачу.

Маленька історія в додаток до першої статті про відпустку у Каліфорнії.

Перед тим, як подорожувати автомобілем в Каліфорнію я наслухався розмов про гаряче каліфорнійське Сонце, і особливо влітку. Навіть спеціально поладнав кондиціонер в авто (він у мене не працював вже пару років – і нічо, в прохолодній Канаді можна обійтися :). І все було прекрасно поки ми рухалися на південь приокеанською полосою (трасою HWY101). Часом навіть доводилося вимикати кондиціонер, коли в ранковому тумані температура опускалася нижче +15С.

Кондиціонер нас чудово виручав на пляжах і в береговій полосі, де ми провели майже всі два тижні. Але ось ми повертаємося додому трасою з такою прохолодною назвою: “5-та Північна” (HWY5 North). Відразу за Лос-Анжелесом попадаємо в трафік в горах… Тобто пробка, корки, автомобілі практично стоять на 10-ти кілометровому відрізку шляху. Ще декілька хвилин тому на великому електронному табло квадратними буквами було запобіжливо написано “ACCIDENT 18 MI AHEAD. TWO LANES ONLY.” Але не встигли звернути і ось – застрягли в корці. Повз наз їдуть лише поліцейські і пожежні авто. На термометрі… що за фігня… на термометрі +48C… Тисячі авто повільно повзуть в гору в чотири полоси, далекі гірські краєвиди мерехтять в спекотному повітрі, яке піднімається віж розпечених вантажівок-товарняків, траків, каділаків і іншого заліза на колесех. Заспокоює лише, що ми в цій гарячій пастці не одні. Поруч по аварійкій лінії їдуть з сиренами блискавками їздить поліція, пожежники. Через надцять хвилин з кондиціонеру починає йти гаряче повітря, дихати важко. Але, налякані розповідями про гаряче південноамериканське повітря ми не відкриваємо вікна. Це помилка! Якщо кондиціонер не може впоратися з теплом надворі, то вікно краще відкрити.

View Larger Map

Врешті ми наважилися відкрити вікна і поривчасте гаряче повітря якщо не освіжало, то принаймні давало можливість дихати. Воду забезпечливо давали пити лише дітям.

В цьому корку ми промучилися більше години, аж поки покотилися за перевал. Під кінець термометр в авто піднявся до +53С. А за перевалом, як міраж Музей Води! Моя дружина емоційно сказала, що це найприємніший музей, який вона бачила за все життя :))

Water Museum стоїть на березі рукотворного Озера Піраміди (Pyramid Lake) і присвячений системі водопостачання Каліфорнії. Прохолодний, просторий музей посеред розпаленої пустелі розповідає про досягнення н/г Каліфорнії по орошенню земель. Вода струмиться з фонтанчиків, з експозиій, всюди вода… Насправді життєствердний контраст після +53С. “Те, що нас не вбиває – робить сильніше” – сміялися ми з дружиною попиваючи холодну воду :)

На фото рукотворне Озеро Пірамід, фактично це водосховище, яке живить Південну Каліфорнію гірською водою.