Сьогодні в Києві били голубих (1, 2, 3). Якби не голубих, то били б “хохлів”, “чорномазих”, “жидів”. Ті ж самі в чорному і били б. Просто такий тренд заданий і одобрений – можна бити голубих.

Сьогодні я вкотре подумки виїхав з України. Не маю жодного відношення до голубих, але маю відношення до тих, хто сприймає Україну не просто як місце народження, а як шанс для прогресу в межах країни, міста.

Київ хочуть перетворити на те чим він був сотні років після зруйнування монголо-татарами, провінційне містечко де немає місця нічому крім одного мейнстріму, місто, як кажуть в Америці: nice to be from. Тобто місто з якого виїзджають.

Знаю, в Києві є тисячі достойних людей, знаю їх особисто. Але на вулиці сьогодні не їх світо. Можливо завтра.

В дискусії на Фейсбук сторінці сьогодні одна жінка несподівано перемикає фокус і говорить, типу, ну ви чоловіки, робіть щось (з пост радянською реальністю), чи нам жінкам треба ставати Жаннами д’Арк? На що я (представляючи чоловіків) швидко виправдовуюся: “Нас програмували на солдатів в УРСР. Ми губимося в інформаційному світі”. Інший чоловік, киянин, слушно додає: “Дайте нам час”.

Коли в 1987-му я прийшов в Радянську Армію я виявився серед відносно невеликої купки ідеалістів, які з повагою ставилися до червоної зірки, до військових одностроїв, які виросли на іграшках-пістолетах. При всій моїй відносній просунутості і відкритості (рок музика, довге волосся, ВУЗ, вулиця, гітара) я, ми з УРСР були в корумпованій радянській реальності як безвольні оловяні солдатики за колючим дротом. Навіть “бандери” були з якимось своїм прибабахом, з іншим стрижнем. Ми ж кияни, харківяни були дурними оловяними безпорадними солдатиками і ми програли. Чи ні – нас визволили.

Нас програмували на солдатів
На сильних, обмежених орків
Під прапором Межиземя
З ракетами в шахтах
З війною в думках

Жінки наши це амазонки
Ми свідки Великого збою
Системного коду, поразки
І діти зростають
У інших краях

Прийшов час обновити теги з іменами політиків, яких я записав в небезнадійні і за якими тепер з цікавістю спостерігаю.

Віталій Кличко в Запоріжжі запустив в політ свою партію Удар, яскраво червоного коліру. В той же вечір вдале енергійне, насичене месаджами інтервю на Шустер Live. Віталій нагадує мені раннього Януковича. Того, за якого я колись наївно радів, який вчив мову, вчився розмовляти, вигравав дебати у Ющенка, тримав удар… Але Вітілій не Янукович, мені здається, він з дещо іншого тіста і найголовніше у нього правильно заточений в США і ФРН вектор. У нього може вийти.

Арсеній Яценюк хоча б в тому самому інтервю, в діалозі з Кличком на Шустер Live, якось не так щоб провально, але і не цікаво. Саме він став лідером обєднанної опозиції, це плюс. От би він повернувся став тим Яценюком, коли він став головою ВР. Також, наче з правильного тіста, але стільки невдалих виступів, популізм також.

Фемен вийшли на якусь міжнародну орбіту. Позаяк в Україні їх мало хто розуміє дівчата завойовують світ і правильно роблять. Креативні акції в Москві (український прапор на Газпромі), Турції (з повним виправданням), десяток у старій Європі і, звісно, вдома – chapeau, знімаю шляпу пані.

Доній Олесь, залишається чистим і правильним. Досить активний в своєму колі. Нуль популізму, наробляє гарну карму, репутацію. Можливо одного дня у таких як він буде шанс. А якщо не буде у таких шансу, то нічого доброго не буде.

Місяць тому губернатор штату Іллінойс Род Благоєвич пересів з розкішного авто у вязницю на 14 років. Величезний скандал, CNN говорило про це декілька місяців. Хтось записав його телефонну розмову, де він казав, що місце сенатора від штату отримає не будь-хто, а лише той, хто гарненько розкошелиться. Потім він довго доводив, що малося на увазі не гроші, не йому особисто, а легально вкладені, що його неправильно зрозуміли… Бла бла бла – сказали американські прокурори і висунули йому обвинувачення в корупції по 17-ти пунктах.

Справа в тому, що право бути обраними в США гарантується саме будь-кому: і Клінтонам, і Благоєвичам, і Обамам, і Голожопенкам, гарантується американською Конституцією. І найперша справа губернатора слідкувати за дотриманням конституційних прав. Благоєвич, до його честі, врешті визнав свою трагічну помилку і тепер у нього є багато часу про це думати.

Ось вам українська версія – мер Словянська і член Партії Регіонів перед камерами говорить те саме, що і Благоєвич.

В Україні, читав, режим бореться з корупцією. Медіа також кажуть, що борються з корупцією. Суспільство також каже про “бандюків” і корупціонерів. І?..

PS. Віталій Портников у своєму новому відеоблозі на ту саме тему

Ок, подивився і я Шустер Live сьогодні в частині побиття увязненої Тимошенко… Моє розуміння чому Тимошенко бють в камері – нічого нового, українців кашмарять. Завищують планку сприйняття негативу, залякують, відволікають від реальної відсутності реформ… Планують якісь spin doctors, політтехнологи в дорогих костюмах, виконують нижча ланка в уніформі. Правляча партія вся в білому, розмахують в студії рукавами з дорогими годинниками. Жахлива реальність пост-тоталітарної України. Як і жахливі 50% підтримки режиму на сонних моніторах в лівому куточку екрану. Україну змінить меншість.

Швидко перебігаю текст в місцевій ванкуверській українській газеті про гарячу тему: посадки опозиційного уряду в Україні. Компактно і енергійно написано, порівняльний аналіз, схожий цивілізаційний досвід автора, відчуваю ми на одній хвилі… але ось очі вихоплюють заїзжений паттерн “Хам”, “зек” і якось автоматично я зіскакую з тексту. Десь це я вже читав… Це маргінально,.. це неспрацює.

На увесь гарний текст лише два речення, які справили на мене це враження маргінальності, в багатьох інших текстах цього набагато більше. Я не профі, але мені здається, що існує міжнародний стандарт якості аналітичних, інформаціних текстів. Можливо є самородки, блоги яких читаються з “Жулька”, “банда”, “ліберасти”, але я вже не можу. Ті, хто читає багато аналітики, сприймають інформацію паттернами, шаблонами. В 90% текстів це домомагає швидко відкинути коментарі тролів, перескочити через бруд полютерів, захиститися від виносу агресії або не витрачати час на шаблонних маргіналів.

У Портникова десь написано, що професійниі журналісти не дарма отримують свої гроши – вони володіють технікою якісної подачі тексту. Якісні журналісти володіють тим магічним стилем, який впізнаєш і який сприймаєш на рівні інтерфейса, сказали б програмісти. Важко бути якісним журналістом, але не наступати елементарно на шаблонні граблі мінімально необхідно.

Цікаво, що за моїм спостереженням, в англомовному інформаційному середовищі відсоток таких маргінальних текстів обратно пропорційний україномовному. Стиль від англомовних crack pots утворює свою маргінальну культуру, але це зовсім інша розмова позаяк до маргіналів в західному суспільстві ставляться інакше ніж в пост радянському.

Англійська мова повинна стати що однією офіц в Україні – проф. катол. університету Я.Грицак сьогодні в інтервю ( звук ) з Віталієм Портниковим для рос. служби “Радіо Свобода”.

PS. Ще ось знайшов в Мережі cхожий текст інтервю професора. Цитата:

Україна легше стане тримовною, ніж одномовною

.

PSS. Ще одна цитата від Ярослава Грицака з цього відео.

Мені часом страшно, мені здається, що я знаю про Україну все.

…Написав я швидко в коменті на сторінці Віталія Портникова. Віталій розпочав писати ессейки на мікроблозі Tumblr. І назвав свій мікроблог ось так красиво: “Гражданин Великого Княжества”

Эксперимент: первая запись в блоге, посвященном Великому Княжеству Литовскому как нескончаемой восточноевропейской цивилизации

Я не впевнений в точності відсотків, 80% вбо 70%, але, иені дійсно так здається, що витоки власне української ідентичності саме там, в ВКЛ. Ще не було церковного розбрату, яке почалося в епоху реформації між католиками і православними, ще була память великого князівства Київського, середньовічний феодалізм, в якому і сформувалися чи не всі євро етноси, ВКЛ було невідємно інтегрованим в тодішні “євротренди”. Була дивна рівність еліт, мов, почало зароджуватися козацтво, після руїнні міста…

Позаяк все, що було після ВКЛ українців категорично не влаштовувало існує шанс знайти саме там ту точку відліку, те ядро довкола сформувався українській світогляд.

Дуже цікаво буде про це почитати від талановитого журналіста, який, я знаю, вже багато років цікавиться сабжем.

PS. Мені мріялось би, щоб Віталій писав свій новий блог українською. Я йому написав пропозицію-заохочення: перекладатиму англійською, якщо вестиме цей мікроблог українською.

День відкрило відео на моєму смартфоні з скандальних виборів в Обухові від мого нового френда – журналіста Єгора Соболєва. Пан Єгор дає компромат в такій концентрації , що доведеться відписатися від шановного френда. Чому? Читай сабж. Мені подобається політика, соціальна активність, але сприймати феодальну дійсність в такій концентрації просто шкідливо для психічного здоровя. Добре знати як виглядають українські феодали (ось, знайшов у того самого Соболєва), добре бачити, як діють їх сателіти, але негатив в великій концентрації це крок або до депресії, або до розчарування. Добре, якби це, врешті, почали розуміти українські медіа.

Доречі, ось ці пані від виборчкому, які одноголосно видалили депутата-спостерігача, вони і є українська більшість. Вони тотально неправі, у держави, яку вони так брутально підтримують немає майбутнього, але важливо зрозуміти, чому вони роблять вибір на користь феодальної України. Їх страхи (а що ще?) потрібно зрозміти і інформаційно забезпечити.

Так само як добре б зрозуміти, куди зливається активність 17 мільйонів користувачів українського сегменту Інтернету. Де їх вплив на українську політику, де е-бізнеси, е-урядування? Дослідити і зрозуміти цю аудторію простіше ніж життєвий вибір середнього члена українського виборчкому. Але це все потрібно робити. Потрібно дивитися в корінь проблеми, а не на обкладинку.

Гарна новина, що технічно в Україні є ці 17-ть мільйонів підключених до Мережі. Навряд чи озброєні a la кремлівським крізіс менеджментом феодали пійдуть від влади під тиском аморфного укрнету, але для тих, хто врешті зкине українських феодалів в історію

My home town. One day it will be looking like that… the beauty is there, but new content needed.

Місто де я народився. Одного дня воно буде ось таким і не лише з висоти пташиного погляду. Краса вона є, потрібен лише новий контент, щоб можна було закохатися зблизька.

PS. Респект авторам.