Нагадаю, що ми живемо в епоху Веб 2.0: з повідомлень у Фейсбуці почианються протести в Тунісі і Єгіпті, переможні повстанці не кидають каміння, а твіттять один одному вставляючи правильні хеш теги. І Фейсбук, і Твіттер є типовими Веб 2.0 соціалками. На захід від України лежить #Poland, десь на півночі Е-стонія, трохи правіше .РФ (читається “дот РФ”).

А що в Україні? Статистика регулярно, стабільно, на протязі останніх років говорить, що українці є бойовою одиницею Рунету. І навіть якби мені дуже хотілося невірити статистиці російського походження мої френди час від часу втративши пильність відсилають мене на .ru. Якщо вже мої переважно україномовні френди окармліваются Там, то “питань нема”.

Депутат комуніст на державному телеканалі хизується забороненим до продажу в Україні доволі коштовним iPad. Шоу, звісно, ведуть росіяни, на стільцях гостей теж не поляки і не американці. На сусідньому (українському) телеканалі або російський серіал, або інше шоу, яке ведуть росіяни… Пару тижнів ти втикаєш в таке ТБ і -приймай Батьківщина ще одного совка.

Добре, мої френди телевізор не дивляться, в Рунеті окармліваются виключно бо мови не знають. Президента свого не обирали, iPad їм, як і мені не по кишені. У нас більше спільного ніж різного, тому ми і френди, власне. І як друзям я вам скажу: we are toasted. Українці в Мережі (знову) маргіналізовані. Робленими, напомадженими проектами Рунету фактично обрубане джерело появи нових прогресивних юзерів. У тих, що появляються і не мають достатнього освітнього або життєвого багажу відразу зриває дах від нової реальності, вони швидко радикалізуються і… маргіналізуються.

Всюди проблеми, але в Україні вірус совка (а це реальний вірус, який потрібно лікувати) мутував і проліз в Веб 2.0 . Інтернет задуманий, як Глобальна Мережа, але українці примудрилися ізолювати себе і в Мережі. Українська мова, основна місія якої, як на мене: а)утворювати зручний соціальний кластер залишаючись відкритим до світової спільноти б)бути альтернативним носієм цивілізаційної інформації, за відсутності системного підходу у україномовних активістів важко пролізає в соц мережі. Англійської українці не знають. Російськомовна думка генерується з Росії, вірніше з Москви, вірніше з Кремля.

Що робити? Бути креативними і активними. Прикол в тому, що вірогідність ефекту 1991-го року, коли колос раптом впав і розсипався, в наш Інформаційний час не менше, а скоріше більше (знову ж Туніс, Єгипет). Совок 2.0 гарно фінансується, має системну підтримку з Росії (щоби цементувати місцеві режими), але правила фізики ніхто не відміняв. Вірогідність появи доступного відео (саме відео), яке раптом зачепить суспільну думку з кожним днем все більше. Їх кіно, як і їх ТБ не покриває купу цікавих ніш (вони це знають, але нічого зробити не можуть). Потрібно ці ніши запонювати, більше креативу, більше розумного контенту, більше підтримки україномовним проектам.

Відповідь на публікацію 5 людей, які найбільше вплинули на розвиток УАНЕТу в 2010 році. IMHO рейтинг від Watcher.com.ua скоріше презентує людей, які вплинули на розвиток Укрнету як малоцікавого регіонального додатку до доволі специфічного Рунету. Не особливо заперечуючи на мій коментар, автор запропонував мені написати свою пятірку… Позаяк в той момент у мене не було доступу до української клавіатури написав відповідь англійською в порядку в якому імена приходили мені в голову.

On my taste and best knowledge it would be:

- Maxym Savanevsky (Watcher.com.ua, журнал “Життя прекрасне!“) for providing Ukrainian-centric Point Of View to the Web;
- Oleh Shynkarenko for independent, non-mainstream Web/New Media Activism in the UANet (web journalism, indy music and video);
- Lesya Orobets (MP) for Breaking The Ice of Web Ignorance of the Ukrainian elite with her twitts, podcasts;
- texty.org.ua Roman Kulchinsky for innovations and attempts to establish Sustainable Ukrainian Public Web Journalism content;
- Kabi.Net team (or rather moderator Yuri Kouczeriavy) for their Literaturny Podcast, actually for best managed and quality Ukrainian project On The Edge between traditional creativity (literature) and new media (podcasting)

This is what just on top of my head.

В цій статистиці відвідування сайту “Українці в західній Канаді” (за останній тиждень) на загальній мапі світу від Google Analytics кольором виділено дві країни звідки найбільше відвідувачів: Україна і Канада. Зокрема предсиавлені 28-м українських міст з усії регіонів України.

Kiev 159
Lviv 112
Kharkov 35
Poltava 31
Dnepropetro 22
Donetsk 21
Ivano-Fra 19
…

34 канадських міста, з провінцій Альберта, Брит. Колумбія, Саскачеван, Манітоба, Онтаріо і Квебек

9-ть американських штатів і крім цих трьох ще 23-и країни світу.

Нижче копіюю свій коментар до професійного подкасту на тему SEO (оптимізації пошукових систем) в Україні.

Нажаль цей супер цікавий контент про проблематику і техніку SEO в цьому подкасті просто дзвенить закритістю українського ринку, впливом регіональної моди і мейнстріму на “фізику” е-Маркетингу, як науки.

…

І наостанок найголовніше. І це найголовніше, нажаль, на хронічно “добавочному” ринку України неочевидно. “Создавать спрос” на україномовний контент – це ваш єдиний вихід, панове професіонали – резиденти України. Ваша хронічна націленість на “вирощення ІТ буряків”, тобто на слідування пост-совковим тенденціям попиту, плиття в мейнстрімі це продовження спадання в нішу, в маргінальність _всього українського ринку_. Наголошую: спадання всього локального ринку, а не окремо мовного. Як ви цього досі не розумієте в Україні, професіонали??! Вам потрібно важко і наполегливо створювати свій сегмент ринку, як створили його з нічого італійці, французи, поляки, фіни… І без інвестицій своїх потуг в національну мову тут не обійдеться – про цей практичний досід (італійців, франзцузів, фінів…) також багато разів сказано, чому ви цього не чуєте, професіонали ринку?

Дайте мені адреси їх блогів чи що… Я б витратив пару годин свого часу на цю суперважливу дискусію з українським професіоналами локалізації і оптимізації. Якщо вони готові до професійної дискусії (я маю освіту в eMarketing), звісно.

PS. Для справедливості потрібно зауважити, що подкаст містить в великій концентрації корисну low level marketing інформацію: оновлення пошуковиків, кешування, вплив персоналізації браузера, використання інструментів Google, плагінів FireFox… Мої зауваження стосуються лише “високого рівня” на якому SEO має точки дотику з еМаркетингом. Так, коли доповідачи зачепили ці сфери я “луснув” :)

Збирався написати про сабж, і дуже зрадів сьогодні, що талановитий блогер Сергій Пішковцій написав статтю Аналогова влада не в змозі побороти цифрове суспільство, яка фактично покриває 70% проблеми.

Залишається лише додати, що проблема не лише в цивілізаційній і технічній відсталості правлячої еліти, а в самій структурі і якості інформаційного простору в Україні, що склалася. Сьогоднішній режим сам активно працює над маргіналізацією цього простору… Того простору в якому єдине він зміг би налагодити якийсь баланс між суспільними запитами і проблематикою держ управління. Але не судилося.

Як я зазначав раніше інформаційний простір України впевнено контролюється російським, живе за російськими трендами і слідує російським (а не світовим) тенденціям. Всі ці УП, ТК, ДзТ і пара десятків блогерів живуть в паралельному світі. В паралельному ж світі відбувається зараз протест підприємців на Майдані. Влада щиро не розуміє і не може зрозуміти сутність і глибинність проблем позаяк не дивиться, не читає, не підписана на те саме на що підписані і що дивляться люди на вулиці. Умовно кажучи (з високою ймовірністю) підприємці живуть Вкантактє, влада на Інтері і НТВ, а нова українська альтернатива (ті, хто підтримує протестуючих інформаційно) в Facebook і маргінальній блогосфері. Схожа проблема, відірваність еліт від низів існує в будь якій країні, але важко знайти країну, де представники правлячої партії працюють на цей розрив маргіналізуючи місцеву досить поширену мову, ігноруючи і переслідуючи саме місцеві мас медіа. Між валонами і фламандцями, між французькими рибаками і французькими аристократами немає такого цивілізаційного розриву як між читачами україномовних блогів і глядачами російськомовних серіалів в Україні.

Запросив Сергія Пішковцій в свій наступний радіокаст. Сподіваюся він зможе і ми поговоримо на цю тему. Приєднуйтесь в ефірі.

Подкастінг – це Web 2 технологія, це соціальні медіа, а ніяк не додаток до радіо, панове. Вважати його ще одним радіо було б великою помилкою. А якщо це соц медіа, то ні один соц медіа проект не виживає без зворотнього звязку – без коментування. Кидати слово у повітря VS утворювати віртуальні громади – ось в чому гострота питання. Традиційне mass радіо робить саме так: стріляє гарматою по горобцях, але воно масове і тому може собі дозволити такий підхід. Подкастінг, як Веб 2 проект (якщо це не додаток до корпоративного бренду) це адресне звернення і сила його якраз в утворенні віртуальних спільнот які можуть потім перероджуватися у якісь системні речі. Без зворотнього звязку ніякі спільноти не утворюються і соціальний проект втрачає сенс як такий.

Та й сам по собі короткий влучний комент rules. Я помітив, що дуже часто, зокрема тут в Канаді, статті починають читати з коментарів. Це тому, що професійний автор зазвичай має свою agenda, т.зв. “порядок денний” і поміж того, що стаття “продає” часом непросто викопати зерно, а коментарі короткі і б’ють по hot spots, що є у статті.

Колись в 2008-му я написав статтю яка мала досить великий резонанс (53 коментарі!) де пунктом один я написав: “Не Йди з Української Сторінки Без Дії“. Якщо це і почули, то не зрозуміли. Якщо цей сайт накриється одного дня це буде головним чином тому, що не було достатньої зворотньої дії, mutual підтримки. В Інформаційному суспільстві (це де ми насправді живемо зараз) будь що, що не нає системної моральної підтимки не виживає, тим більше Веб 2 проект.

Написано в блозі на www.podcaster.org.ua

У мене з’явилася іграшка, яка швидко змінює моє уявлення про мобільність. Люба дружина подарувала iPod Touch Generation 4. який крім всього набору апплікацій (apps) від Apple має камеру і можливість моментально викладати в Мережу відео або фото. Це відео я записав і виклав за якихось 5 хвилин по ходу. Дві хвилини на запис відео фрагменту, дві хвилини, щоб підійти до найближчого безкоштовного WiFi Інтернет від Starbucks і біля хвилини (!) щоб передати відео на сервер YouTube. Стандартна програмка відразу конвертує відео в ютюбовський .flv і вже потім передає готовий і легкий файл на сервер. Все неймовірно просто.

А надихнув мене, власне, той самий Олег Шинкаренко, який нещодавно запустив свій канал на YouTube Дике Телебачення. У талановитого аранжувальника і журналіста, яким є Олег, вийшло пречудово.

А ось де це відео було записане:

View Larger Map

В заголовку мій довільний переклад змісту статті в сьогоднішньому числі Vancouver Sun Pictures of people appeal to web shoppers. Ще в далекому 2004-му, коли я сам був студентом HEC Montréal я написав курсову статтю на цю саму тему: присутність людського обличчя і можливість інтерактивного спілкування з автоматизованою пошуковою системою (е-Продавцем) здатні покращити довіру до веб магазину, а значить збільшити продажі.. Приблизно в 2005-му схожий на описаний мною е-Продавець з’явився на сайті однієї з найбільших мереж побутоової електроніки в Канаді Futureshop.ca Не знаю, як вплинуло це на інших відвідувачів Futureshop, але принаймні мені найкомфортніше купувати електроніку саме на їх сайті :-)

Але повернемося до публікації в Vancouver Sun. Автор статті професор університету ім. Симона Фрейзера в Ванкувері Діанна Сир (Dianne Cyr) отримала за публікацію розміром у 32 сторінки декілька поважних галузевих відзнак, зокрема найстаріша міжнародної Асоціації За Інформаційні Системи (AIS) назвала цю роботу однією з найвизначніших публікацій року. То що такого в цій публікації? Саму публікацію ви знайдете на сайті професора Сир і там в правильному академічному форматі власне декілька таблиць технічно нескладних досліджень з стандартним поясненням яким чином ці дослідження були проведені і яким чином результати цього дослідження перетинаються з результатами досліджень інших науковців. Досить сухий і стандартний підхід. Найголовніше це висновки, які робить професор Сир.

1. Веб сайти з зображенням дружелюбних облич і культурно гармонійних кольорів мають певні переваги над сторінками з сухим функціоналом. Низка дослідників зауважють, що присутніть фотографії привабливого обличчя спонукає до більш теплого, довірливого ставлення до вашої сторінки і продукту, який пропонується.

2. Чітко прослідковуються культурні особливості і пріоритети сприйняття візуальної інформації на сторінці. Канадців на стіорнці зачепає все: і естетична сторона, і емоційна, і функціональність. Німців якраз найперше зачіпає зручна функціональність сторінки. Японці виявилися найбільше чутливими до емоційного посилу дизайну. Ні канадці, ні німці, ні японці не купуються на символізм зображення на сторінці – тобто чоловік і жінка на картинці сприйматимуться радше як один і одна ніж як родина.

3. «Higher perceived social presence will result in higher levels of trust». Що я перекладаю, як соціалізовані сторінки викликатимуть більшу довіру. Ну ось, вкладайте ваші грошики в соціальні мережі, панове інвестори. Адже що може бути більш переконливим для generation Y ніж сторінка з обличчями друзів по периметру.

Ось, поки в Україні довкола-інтернетівські кола моляться на трфік в Канаді проводять дослідження над якістю цього трафіку і над моделями поведінки. Очевидно, що усміхнене обличчя на сторінці не принесе нових відвідувачів, але ті, хто прийшли на сайт ставитимуться до прочитаного і запропонованого на сайті з більшою довірою.

Памятаю спекотним літом років вісім тому я сидів на асфальті в засмальцованих джинсах і робочих ботинках з залізними носками на задвірках великої фабрики в пролетарському районі Монреаль Норд жував бутерброд і переглядав безкоштовну газету Metro на французькій мові. Я лише вчив французьку тоді, готувався до вступу в університет, підробляв на фабриці і розглядати комікси з короткими репліками було саме те на що у мене вистачало сил в обідню перерву. Так я полюбив Чарлі Брауна і його песика Снупі. Сьогодні права на ці персонажі коміксів перепродали комусь за 175 млн. доларів. В цей самий день месенджер ICQ, аську продали росіянам за 187.5 млн. доларів. Я поняття не маю як нові господарі використовуватимуть мої паролі, контакти, приватні повідомлення, тому я йду з ICQ, деінсталюю цю програму з свого компютера. Слава Богу тепер альтернатив Асьці багато. А от Снупі і Чарлі це інша справа – вони унікальні :-)

Впевнений, що цей прецендент стане класичним і вже за пару місяців студенти будуть ритися в бібліотеках у пошуку “Google China 2010 Case”. Історія така: Гугл звинуватив уряд Китаю в тому, що звідти на його сервери була здійснена потужна хакерська атака з метою отримати доступ на скриньки китайців, які мають опозиційні погляди. Терпець йому увірвався і крім протесту Гугл заявив, що не бажає більше цензурувати доступ китайців до своїх пошукових потужностей. На цю кориду між двума гігантами: бізнесу і геополітики, у світі дивилися з цікавістю, аж допоки у справу не втрутилася держсекретар США пані Гілларі Клінтон. Безкомпромісна заява примусила уряди геополітично стурбованих країн вишикуватися у бойові ряди.

Саме на цьому факті, що уряд США втрутився на підтримку ліберальної позиції свого бізнес гіганта, наголошують більшість експертів і дозвонювачів в студії в останній програмі ВВС “World Have Your Say“. Останній випуск цієї передачі (25.01.2009, можна завантажити mp3) цілковито присвяченій конфлікту. Взірцева журналістика від BBC дозволила висловлюватися всім найпоширенішим думкам з усього світу:

Проти Гугл: “Якщо ви входите на ринок якоїсь країни – приймайте його правила гри”, так, зокрема, наголошувала пані професор китайського університету.

За США: “США за 30 останніх років зробили багато, щоб Китай піднявся і став одним з нас. Але те, що ми бачимо, що Китай не хоче бути одни з нас.” – говорить чоловік з американським акцентом.

За Китай: “Китайці задоволені своїм урядом, вони його все більше підтримують – такі дані дослідження міжнародних інституцій. Тому і в випадку зі свободою слова правильно поважати думку самих китайців про свій уряд” – говорив англомовний чоловік з голосом професора соціології. Йому відразу зауважили, що в північно-західному Китаї багато людей (нац. меншини, як уйгури, тібетці) думкою яких взагалі мало хто цікавиться.

За Гугл: “Доступ до інформації це елементарне право будь якої і кожної людини.” “Ми пишаємося нашим Гуглом! Так тримати!”

За Гугл, але проти втручання США: “Навіщо втрутилася пані Клінтон? Нам не можна сваритися з Китаєм за такі дрібниці. У нас є серйозніші проблеми, як Іран, Сірія,..” говорить інший.

Як водиться у ВВС в ефірі звучать переважно розумні і впевнені голоси. Між цією штовханиною професорів від геополітики резонансом звучить дзвоник молодого чоловіка, який сам пожив в Китаї. “Люблю Китай,.. Відкрив там блог в якому нічого критичного не писав… Втратив доступ на цей блог через три місяці… Прикро… Підтримую що робить Гугл.”

Як регіональну альтернативу можна ще послухати на російській мові спец. випуск програми Точка на радіо “Ехо Москви” (випуск 24.01.2010). Як говориться “відчуйте різницю”. На цьому виплеканому московськими інтелектуалами і викупленому войовничим Гaзпромом “острівці російської демократії” на цей раз не було дзвінків в студію – є питання в яких всім росіянам мати альтернативну думку просто зась. “Американським агресорам” дзвінкими комсомольськими голосами провідники Рунету дали “достойний атвєт”. По ходу не червоніючи визнаючи присутність руки їх уряду на всіх їх аднакласніках, вкантактах і яндексах.

Не зайве нагадати, що за декілька місяців до цього розвідка США оголосило Китай, Росію і ще декілька країн, як причетних до “вісі зла”, головним чином якраз за їх причетність до кібератак. Хтось мав сумніви що це не пустопорожні балачки?

Заклик толерувати особливість національних урядів звучить прекрасно, коли це не стосується тоталітарного втручання держави у життя людей, цілих груп людей. Голодомор був би неможливий, якщо б світ мав можливысть спостерігати за продразвєрсткой в режимі онлайн і українці вели свої журнали. Те, що ми бачимо можна назвати “холодною війною цивілізацій”. Я не знаю, чи історія знає щось подібне, але очевидно, що країни Західної цивілізації зустрілися сьогодні з сплеском протистояння зі сторони країн з “імпортованим Інтернет”, для яких принципи свободи слова і особистості поняття якщо не ворожі, то чужі.