Батько українського поета Степана Руданського (1833-1873) був священиком Московського патріархату і відповідав сину на його листи з Перербурга на Україну наступне: ти мені пиши або почтєнним язиком або не пиши зовсім… Руданський писав українською, в Петербурзі, не дивлячись на слова батька попа. Ось такі люди були. З святом української мови.

PS. Український літературний подкаст: Іван і Тарас Малковичі читають “Співомовки” Степана Руданського

Те як нерівно, контрастно грають команди NHL в Кубку Стенлі цього року мені говорить про те, в наскільки неідеальному світі ми насправді живемо. На полі десяток мульти-мільйонерів, жорстких професіоналів хокеїстів, які по ходу гри, тобто під час виконання своїх професійних функцій припускаються очевидних помилок, дозволяють собі непрофесійні і шкідливі емоції. Обличча президента ванкуверського Канаксу сьогодні показували крупним планом – червоне роздратоване обличча «реднека» на великому екрані це ще та картинка. Мільйони ванкуверитів і патріотів канадського хокею цього вечора пили пиво як валидол… Програли 2:5, воротаря довелося замінити, роздратування в більшості коментарів: «чому на виїзді так слабо грають? Чому стільки помилок?»

Так, гра триває в неймовірно шаленому темпі. Один ветеран хоккею сказав, що якби найкраща канадська команда 80-х грала б проти сьогоднішньої команди вона б однозначно програла… Тобто, як і в економіці, бізнесі – йде шалене пришвидшення, оптимізуються «паси» і ігрові комбінації, але люди залишаються так само людьми – емоційними, залежними від обставин, неідеальними.

А значить кризи, в усьому чого торкається людська рука, неминучі. Кожен дає собі раду з кризами по різному. В ФРН вирішили зупинити всі атомні електростанції (можуть собі дозволити), в Росії завинчують гайки, в США закидають грошима і рятують парашутними bailout допомогами, в Японії помилку сприймають як слабкість і бють себе вухами по щоках… Загалом більшість ліберальних суспільств розуміють неминучість криз і намагаються їх зробити очищувальними.

А з Кубком Стенлі все вирішиться на фінальному матчі серії в цю середу. Наш «Канакс» грає вдома і це, очевидно, велика перевага. Місто вібрує хокеєм, але поліція Ванкувера поки що не зверталася за допомогою до федеральної влади. Певно всі вірять в перемогу. Поразка буде великим шоком для міста. Здавалося б, гра, що так перейматися. Але nobody’s perfect.

PS. Саморобний, неідеальний і тим прекрасний відеокліп знятий, як мені здається, в спальному районі Великого Ванкувера Сюррей

В цій статистиці відвідування сайту “Українці в західній Канаді” (за останній тиждень) на загальній мапі світу від Google Analytics кольором виділено дві країни звідки найбільше відвідувачів: Україна і Канада. Зокрема предсиавлені 28-м українських міст з усії регіонів України.

Kiev 159
Lviv 112
Kharkov 35
Poltava 31
Dnepropetro 22
Donetsk 21
Ivano-Fra 19
…

34 канадських міста, з провінцій Альберта, Брит. Колумбія, Саскачеван, Манітоба, Онтаріо і Квебек

9-ть американських штатів і крім цих трьох ще 23-и країни світу.

Сьогодні в Канаді вихідний – День Памяті (Remembrance Day). В цей день вшановують ветеранів і згадують тих, хто віддав своє життя на війнах. В США також вихідний і свято там так і називається – День Ветеранів. 42042 канадців віддали своє життя визволяючи Європу, більше 120000 американців полягло лише на цьому континенті.

Знайомий читачам мого журналу Андрій Головатий з Торонто вчора, коментуючи мою попередню статтю в журналі, вислав посилання на архівний відеофрагмент журналіста Gordon Sinclair – одного з видатних канадських журналістів, кому вдавалося бути дуже відвертим і успішним, одночасно. Послухайте. Цей чоловік виріс в Монреалі – місті дуже скептичному до американського стилю життя, місті, яке історично було дуже критичним до того чи варто було посилати канадських хлопців і дівчат гинути в Європу. В цьому запису (1973-й рік) незалежний канадський журналіст кричить про те, наскільки світ був і залишається невдячним по відношенню до жертвенності американців.

В Росії, в Італії на офіційному рівні ніколи і не намагалися засудити участі їх режимів в розвязуванні Другої Світової війни. Певно тому там такі яскраві націоналістичні лідери при владі, а по вулицях ходять патрулі, які зупиняють людей з неправильним кольором волосся. У Франції висилають циган. Німеччина об’єднавшись і ставши сильною відмовляється від мультикультуралізму. Обєднуючись, щоб стати сильніше, Європа продовжує жити націоналістичними, старими “веймарськими” інтересами всередині своїх еліт.

В Канаді День памяті, а не перемоги. Тут не мають ілюзій, що нацизм можна остаточно перемогти. Нацизм є в кожній країні, в кожному місті непевно, в кожній людині, важливо наскільки впевнено цей “вірус відчуження” почувається. Колишні ветерани вермахту і канадської армії в Монреалі, Едмонтоні, Ванкувері живуть в сусідніх будинках і за роки в Канаді я не чув про жодну сварку між ними. Тут немає народів переможців і народів винних “по гроб життя” за дії нацистських або інших тоталітарних урядів.

Я хотів би одного дня побачити десь на Хрещатику в травні людину з червоною квіткою маку на одязі. Нехай поруч з російською георгієвською стрічкою, нехай цю квітку буде прикріплено на антену коштовного німецького автомобіля. Це було б справедливо.

PS. Я отримав на пошту коментар від редактора е-Пошта Мирослави Олексіюк з Торонто в якому вона справедливо зауважує, що не у всій Канаді це вихідний день. В пров. Онтаріо, Квебек і Манітобі це робочий день позаяк “Canadian veterans oppose the idea of proclaiming it a holiday because they want on that day for children to be in school attending Remembrance Day ceremonies and learning about the sacrifice that others make to ensure the freedoms of a democracy.”

Отже, пані Меркель заявила, що політика мультикультуралізму в ФРН отримала ніщивну поразку (в перекладі від ВВС “utterly failed”). В своєму вчорашньому радіокасті я міг переконатися, що тема заторкнула зокрема білоруську інтелліґенцію, і це дуже добре, сподіваюся українців новина торкнула також. Тому, що чи не вперше після війни спостерігається відкат від політики багатокультурності на такому високому рівні, як правлячий лідер європейської країни. Спостерігаючи елементи жорсткого націоналізму у діях урядів Італії, Франції, Росії і тепер ось (нехай поки що на словах) в надпотужній Німеччині у багатьох виникають питання. Наприклад питання, а що далі?

Найбільше проблема, як на мене, навіть не в тому, що пані Меркель так гостро поставила цю тему, а в тому, що відкинувши багатокультурність вона не запропонувала альтернативу. Зауважила лише, що іноземці в Німеччині мають вчити німецьку, але це не є чимось новим. Для цього не потрібно заперечувати мультикультуралізм, а при бажанні просто прийняти черговий закон який сприяє впровадженню офіційної мови. В канадському Квебеку, наприклад, ввели супер жорсткий і конкретний мовний Закон 101 на захист єдиної офіційної мови цієї провінції – французької, але ніхто і в страшному сні не думав ось так критикувати мультикультуралізм. Континентальна Європа як була в душі старою консервативною дівою так і залишається :-(

ПС. Рекомендую подкаст дискусію по темі від програми WHYS на ВВС.

Почувши про феєричну перемогу ФК Карпати над турецьким клубом на 93-й хвилині мені банально закортіло побачити це відео. Шукати довго не довелося, в моїй RSS стічці відразу декілька поважних джерел (авжеж в моїй стрічці лише поважні джерела) писали про цю спортивну подію. Одне джерело посилалося на емоційний фрагмент турецькою мовою викладену на російському РуTube, друге на фрагмент українською викладену на YouTube. На першому якраз посередині між турецьким і українським голом з’явилася дуркувата дівка обліплена російською націоналістичною символікою і закликала поздоровити російського президента з його святом. Другий, тепер україномовний фрагмент був озвучений патологічно нецікавим диктором. Феєричне відео перемоги українського клубу було для мене фактично (двічі) вбито подачою матеріалу. Втім не вперше.

Зараз багато пишуть про загальне фіаско євро футболу на ЧС в ПАР,.. американський блоґ пише: “Чи європейський футбол мертвий?”. Ні, зовсім не мертвий, навіть не змінився, відповів би я. Якщо хочете, у мене є своє пояснення цьому феномену. Вувузели! Постривайте сміятися. Цей потужний африканський звук, який мегадецибелами (до 144 dB) домінує на стадіонах в ПАР (про це говорять всі, хто побував на стадіонах в ПАР), цей хаотичний звук і цей абсолютно негармонійний настрій на стадіоні передається і гравцям на полі, знаходиться в дисгармонії до європейської культури поведінки на стадіонах. Пост християнська позитивістська гармонія, яка володарює в Європі начисто зруйнована цим потужним африканським звуком. Під цей звук європейці змогли б торгувати, воювати, пити пиво, але налагодити командну гру не можуть – без гармонії у них напросто нічого не клеїться. Думаю, що і французька нервовість, і італійська нездалість побудувати свою гру йде саме від цієї звукової блокади на полі.

Ще в 2007-му році я писав про гармонію в футболі (“Гармонія володарює“). Так от, цю гармонію, можливість побудувати свою свою гармонійну гру вувузели напросто витіснили з африканських стадіонів і саме тому європейці пролітають. Вірніше не всі європейці, а очевидно саме ті національні команди, які найбільше емоційно залежать від колективного куражу і гармонії в своїй грі – французи, італійці, греки.

Але напевно праві ті, хто зауважує, що незважаючи на дискомфорт гравців вувузели не мають бути заборонені. І навіть не тому, що це “шарм” африканського континенту, африканський внесок в культуру футболу, а тому, що до атмосфери нового глобального світу потрібно пристосовуватися всім (не лише африканцям до Інтернету, а й французам до гучних вувузел) і на основі того, що вже є вчитися будувати нову вже світову гармонію.

До речі, для любителів елегантного єврофутболу є чемпіонат УЕФА, який принагідно відбудеться в Україні і Польщі в 2012-му році. Сподіваюся, що словянська культура дозвілля не завадить чутливим південно-європейцям показати свою гру в 2012-му році. Погодьтеся, що можливість ситуативного утворення спільної гармонії між французами і українцями на стадіоні актуальніша ніж європейців з південно-африканцями. Сподіваюся, навіть впевнений, що українсько-польські “вувузели”, місцевіа енергетика і культурні примочки не завадять європейцям показати свою найкращу гру.

Це стаття про район в якому пройшла велика частина мого дитинства. Власне… Стаття дуже saturated – урбаністичний пейзаж Борщагівки кияни чомусь люблять “прикрашати” яскравими екстримальними фарбами. Я не відразу вирішив поширити цю статтю саме із-за такого літературного популізму у кожному другому рядку. Але все таки опублікував. Як мені здалося, автор все таки намагається вловити той цікавий нерв пост-радянської урбаністичної околиці.

Борщагівка досить звичайний спальний район колись радянського міста. Багато успішних людей вийшли звідси: талановитих музикантів, сміливих економістів, бізнесменів, художників. Власне, тим самим може похвалитися наприклад Нью-Йоркський Бронкс – де і шпана, і еліта великого міста живуть на відстані пострілу з рогатки. Насправді ні Бронкс в Нью Йорку, ні Кот-Сан-Катрін в Монреалі, ні Борщагівка в Києві не в моєму смаку. В тому самому Києві є райони в яких можна (і потрібно) жити: жити в зовсім інших кольорах і настроях.

PSSSS :-)

З Днем Матері пані і панове. Бути матір’ю це неймовірне випробування на людяність. витримку, на здоров’я. Бажаю всім матерям всього цього: людяності, витримки і здоров’я. Ну і щоб ніколи не бачити їм військових парадів.

Мені дуже подобається саме цей варіант пісні “Мамо!” Сирий. дикий, надірваний талант Анастасії Приходько і запис з прямого ефіру.

Я навіть не знаю чому мене так ця трагедія зачепила… Певно тому, що це дуже неправильно, коли трагедія повторюється. Певно тому, що я впевнений, що якщо ніяк не реагувати, то точно все повториться. Певно тому, що щиро співчуваю полякам у їх цивілізаційному виборі. Тому, що у мене особисто багато приємних спогадів про зустрічи з поляками. Як би там не було… Ця свічка у моєму вікні просто у цей момент у память трагедії Катині. Обох трагедій: 1940-го і 2010-го років.

Соціальні медіа це наш шанс щось змінити, змінити суспільство. Бог нам дав Web 2.0 і сказав: “Ну, ось вам ще один шанс показати себе”. Чи ми будемо лише качати порно і ловити шару, чи підтримувати один одного – кожен робить свій вибір.