Ось лише два факти, які зачепили мене під час нашого радіокаст чату з Алексом Ліссітсею вчора.

1. Серед 200-т іноземних фермерів в Україні немає _жодного фермера канадського_. Німці, голандці, американці, але не канадці. Це при тому, що в канадському с/г колосальна вага етнічних українців. При тому, що існує десяток українсько-канадських бізнес спільнот. При тому, що величезна кількість канадських фермерів володіє українською мовою, береже українські фермерські звичаї…

2. Щоби робити успішний бізнес в Україні його потрібно робити в радянському стилі – жорстко і, напевно, справедливо сказав український експерт наприкінці розмови.

Поставивши поруч ці два твердження у мене народжується свій висновок: канадські фермери не бажають грати в Україні за радянськими правилами. Тому, що крім вигоди в Україні вони, можливо сентиментально, шукають чогось більшого. В тому числі вони не готові шкодити Україні граючи по правилах, які несумісні ні з їх глибинно християнською моралью, ні з розумінням перспективності.

Звісно, це не єдина причина. Канадські фермери і бізнесмени були якраз першими, хто прийшов в Україну ще на початку 90-х. І саме вони отримали найсильніший удар “радянського стилю” господарювання, я чув такі історії. Напевно часи змінилися, українські великі аграрні підприємства зараз успішно виходять на міжнародні біржи, але канадськими преріями досі ходять ці дикунські історії з України. Певно потрібно більше контактів з такими перспективними українськими експертами як Алекс Ліссітса, щоб соціальні і лояльні канадські фермери знову шукали свій шанс на українських землях.

Я прошу поради у читачів (і слухачів) мого журналу. Не можу знайти швидким пошуком через Google ніяких українських Інтернет бізнес форумів будь якою з чотирьох мов, які я знаю. Якщо ви знаєте про такий Інтернет форум будьласка підкажіть мені його адресу.

Мене останнім часом зацікавив малий і середній сільськогосподарчий бізнес в Україні. Взагалі цей бізнес і інвестиції в нього. Останні декілька років від людей, що почали займатися цим бізнесом я нічого крім позитиву не чув. Ті, хто цим займається говорять досить цікаві речі. Ось зокрема на SvitloNews молодий чоловік який вирощує хміль в Хмельницьких області сказав, що з СГ бізнесу ніхто не йде, хто його почав. Це означає що?.. Що бізнес настільки цікавий і рентабельний, що він прогодовує всякого, хто ним зайнявся. ???

Я декілька разів намагався започаткувати бізнес (не с/г) і кожен раз зустрічався з тим, що в бізнес дуже важко увійти. Ну принаймні тут в Канаді, дуже важко увійти в бізнес. Тобто розпочати бізнес можна і рентабельність якась буде через років 3-5-ть, але цей перший період він вбиває всяке моє бажання зайнятися цим серйозно. Продовжую шукати, дивитися по сторонах і зараз мій погляд зупинився на сільськогосподарчому бізнесі в Україні.

Перспективи СГ бізнесу в світі дуже райдужні. Одна відома аналітична організація (не памятаю яка) прирівняла стійкість і перспективність СГ бізнесу до видобутку золота – попит буде лише рости і ніяка (фінансово-економічна) криза йому не страшна. Будьласка, якщо ви вже шукали такий інтернет форум, або знаєте реальні приклади ведення малого і середнього СГ бізнесу в Україні, дайте мені знати. Я готовий поговорити на цю тему в будьяком форматі. Напишіть мені в коментарях. напишіть мені емейл, ми можемо записати скайпкаст – все що завгодно. Мене дійсно цікавить ця тема.

В Канаді можна зустріти не так багато українських брендів. Горілка “Хортиця”, пиво “Оболонь”, літак “Мрія”, трикотаж з біркою “Made in Ukraine”.

Мій знайомий канадець українського походження, який без особливого успіху намагається налагодити якийсь бізнес з Україною, розповідав мені, що в Києві можна домовитися за поставку контейнеру горілки “Хортиця”, але неможливо отримати промо буклети ні англійською, ні українською мовою. Можна російською, але в зах. Канаді це не потрібно.

Минулого року, в горілчаному магазинчику біля української церкви в містечку Сюррей, ми намагалися знайти “Хортицю” в базі данних. “Are you sure it is spelled correctly?” недовірливо перепитував мене власник магазину щодо написання “Khortytsa”. Слово, яке починається на “Kh” не може бути європейського походження подумалося мені тоді. Набагато легше читається і пишеться “Xortytsa” здається мені і зараз.

Колись українці навчаться торгувати з Канадою. Колись продавати українські товари в Ванкувері можна буде так само легко, як, скажімо, польські. Вчитися потрібно всім, і виробникам, і експотрерам і споживачам.

Сутність фінансово-економічної кризи, яка крокує світом, у тому, що десь у бізнесі, у фінансових схемах і технологіях сидять неправильні речі. Аналітики говорять, що в фінансовій системі критично велика доля неправильних кредитів, неправильні схеми фінансування.

Примітивно я уявляю собі це так. З’являється, наприклад, нова революційна ідея побудови крила літака. Літаки – це найпопулярніший вид транспорту, крило – один із головних елементів. Після гучних публікацій і вдалої розкрутки ідеї швидко знаходиться інвестор і за рахунок ще більш масованого промо, лобіювання – ось вам новий індустріальний стандарт. Але вийшла помилка, крило при всіх перевагах має один суттєвий недолік – велику вібрацію, і від вібрації на літаках по всьому світі починають відмовляти інші функціональні вузли. Росте аварійність всієї авіації, інвестори панікують, всю галузь трясе. І хоча деякі інженери вказують на нове крило як можливу причину підвищення аварійності – міняти цей вузел виглядає як запізно – під констуктив крила вже підігнаний дизайн фюзеляжу, отже міняти довелося б цілу індустрію. Літаки буде трясти до тих пір, поки: а) не будуть придумані засоби компенсації вібрації; б) не буде прийняте рішення перегляду уього стандарту; в) не настане криза галузі…



Уявіть лише, що таких помилок впроваджено сотні і тисячі в кожній галузі. Раніше, в до-постіндустріальному світі, за умов відносно повільного еволюційного галузевого розвитку, економіка за певний час сама б все виправила шляхом природнього відбору. Але в наш час deadlines, коротких циклів, ризикового фінансування проста логіка життя не спрацьовує. Помилки накопичуються з великою частотою. Помилкові, природно-несумісні об’єкти сидіять в машинних програмах, в схемах кредитування, в деталях автомобілів… У мене, наприклад, є стійке враження, що сучасна телевізійна реклама в Північній Америці перейшла межу здорового глузду і загралася з різними ефектами пост-сприйняття. При цьому привабливіть власне «шопінгу» вже фактично на нулі. Уявіть собі, що це дійсно так, який ефект така помилка телевізійних рекламістів може мати на всю світову економіку, якщо одного дня глядачі просто стомляться від цієї помилки і не придуть на різдвяні розпродажі?

З літаками і автомобілями, насправді, все більш-менш спокійно, адже існує система інжереної стандартизації, дотримується незалежність між різними функціональними рівнями в електроніці (OSI, ITIL), наприклад і, тому, помилку можна досить просто локалізувати і виправити. Але ніякої інженерної стандартизації не існує в фінансовій системі, в рекламі, в маркетингу… Помилкові і нежиттєспроможні рішення сидять роками, накопичуючи розчарування споживачів і інвесторів. Чим більше частота зміни технологій, тим проопорційно більша можливість системної помилки. Яки висновки зроблять фінансисти з цієї кризи, що ми спостерігаємо сьогодні? Чи не переймуться вони нарешті стандартизацією і інженерією фінансування? Адже якщо ні, якщо експерименти з кредитуванням, фінансуванням, маркетингом будуть продовжуватися, то наступної кризи не доведеться чекати сімдесят років.

Вже два рази в моєму житті мені доводилося працювати разом з дітьми співзасновників (інвесторів) компанії. За моїм спостереженням працювали вони більш… натхненно ніж усередньому інші. Завжди готові до over time (залишитись після роботи), завжди енергійні і, що особливо, в роботі завжди уважні до деталей. Ось це останнє мекі відразу впало в око. Чому дитина власника фірми настільки уважна до деталей бізнесу на роботі? Середній працівник може бути генієм у своєму фаху, може бути вбивче працьовитим, може бути чудовим team player (здатний до командної роботи), може бути природженим project leader, але ІМХО рідко хто такий уважний до деталей бізнесу як син/дочка хазяїна.

Перше пояснення, яке приходить в голову: “Вони просто більш зацікавлені, працюють то на себе”. Це не так, бо всі працівники на підприємстві з сучасним менеджментом (саме на таких я працював) зацікавлені. Зацікавлені показувати кращі результати, у кар’єрному рості принаймні. Тоді я зрозумів, що ще відрізняє працівника який приходить з “цехової родини” та ще й з родини яка знайома з найвищим фінансовим менеджментом підприємства. Вони – обізнані. Діти керівництва компанії, співвласників бачать повну картину, всі інші часто ні, бачать лише якусь ланку процесу. Незрозумілі рухи менеджменту, незрозумілі пріоритети фінансування проектів, а в деяких (дикунських) випадках незнання (непрозорість) фінансового стану підприємства робить тебе працюючим в акваріумі. Відкритий океан бізнесу незрозумілий для більшості працівників. Це призводить до того, що працівник замикається на фаховому розвитку без усякої зацікавленості в бізнес розвитку. Ніякі Performance Appraisal раз на рік, коли менеджер сідає з тобою 1:1 щоб поговорити про бізнес відверто, не врятують ситуацію. Навіть публікація на веб сайті фінансової звітності хоч і крок в правильному напрямку, але недостатньо.

Найчастіше це виглядає так, що працівнику наче трохи привідкривають бізнес, але “не впускають в родину”. То як впустити в родину, як досягти симпатії до “власної” корпорації та так, щоб очі працівника блишали на роботі. Наприкклад один з моїх роботодавців, лідер світового ринку ІТ DELL Corp. заохочує працівників купувати shares (долю в бізнесі). І робить це не лише вигідним (фірма збільшує те, що ти вклав), а й технологічно це просто: на відстані кліку мишкою у Інтранет. Share Management на DELL це насправді настільки просто для працівника, що одного разу неправильно натиснувши мишкою я перевів туди всю свою зарплату за два тижні :-) Досвід був цілком позитивний: зарплату повернули назад але я сам отримав досвід наскільки просто я можу стати співвласником DELL. Також на цій самій фірмі зовсім не зайвими були регулярні мультимедійні приезентації з деталями рішень, які приймаються найвищим менеджментом. При тому, що цей роботодавець був далеко не найщедрішим на зарплату лояльність до нього працівників є доволі високою.

Я думаю, що майбутнє за максимальною прозорістю компаній. Обізнаність рядового працівника з детялями бізнесу має наближатися до обізнаності з ним родини вищого менеджменту компанії. Це неважко донести до працівника за допомогою Intranet. І не лише мовою чисел, але й витратитися на простенький фільм – інтерв’ю з топ менеджментом, якісь інші сюжети, які в популярній формі показують реальний стан речей. Саме реальний стан речей, а не замилювання очей. Тим більше, що намалювати веселкову ідилію для insider практично неможливо.

ПС. Цей текст написаний як гостьовий пост для www.management.com.ua Втім довелося створити нову категорію “Бізнес” на своєму блозі

Фото зроблена пару годин тому. Біля 8000 км від України.
Дуже позитивна фотка як на мій смак :-)


А ось фотка зроблена пару тижнів назад.
Там само.
(оброблена з метою покращити якість зображення)

Мова йде не про якісь маленькі community shop а про появу українських напоїв у великих супермаркетах Канади.