12 Feb 2006
Вірш, як реакція на результати дослідження голандського вченого про самовідчуття українців

***
Подаруй мені щастя, мама
Назавжди, наперед, успадок
Я хочу, щоб всі зрозуміли нарешті чому
Я люблю це життя і посміхаюсь просто Сонцю

Моя гітара вісім років у друзів
У друзів, імен яких я вже й не згадаю
У країні, яку я все більше малюю в уяві
І яку я все менше знаю

Та я був щасливий і буду щасливим
Вдома, на роботі, в першій і в другій країні
Тому, що я вільний, тому, що мене поважають
Навіть ті, хто мене не розуміє й не знає

І я знаю місто де найкращий місяць травень у світі
Я це знаю - там ще найкрасивіші жінки і діти
В країні яку можна важко поранити та не можна вбити
Де співають багато сумних й прекрасних пісень

І я знаю те, що я не розумію
Багато чого важливого, корисного, я не розумію
Але Сонце зійде і я знову підніму голову
Щоби промені Сонця опалили мої щоки від цього сорому

І мені стане легше, мені стане весело
Настене новий день, а в ньому старі історії
Запитайте мене, чи я щасливий
І я точно знаю, що дуже.
—————————————————-

без назви
10 Feb 2003

Коли на фото, з Мережі ти бачиш,
Її очі, і як вона ся тримає.
Ти бачиш Україну, яку втратив ти.
Нащастя літак відлітає.

Ти так хотів до Америки-Канади, туди,
Звідки кіно і гарантований статок.
Нарешті ти тут, ти береш курс фізики англійською,
Щоб зрозуміти, все має свою плату.

Рік вчишся відчиняти двері в автобусі,
Потім розумієш - тут також все різне.
Провінції різні, будинки однакові з літака,
Під дахом виявляються різні.

Коли порівнюєш що втратив і що отримав ти,
Вза правду, гірку й позитивну,
Бог дав українцям дві землі:
Канаду і Україну.

І знов на фото, з Мережі ти бачиш,
Її очі, і як вона ся тримає.
Ти бачиш Україну, яку втратив ти.
Нащастя літак відлітає.

<<>><<>><<>><<>><<>><<>><<>>

Розмонт

03.04.03

вступ

…7-ма ранку. 0 grad. С. Монреаль, Вест Айленд. Я йду до каси Desjardins по Village Pointe-Claire. Бельгійський прапор над кав’ярнею, англійська мова, “французський” банк. Поруч люди йдуть на роботу. Хто сумний, хто роздратований. Я радію, що я це помічаю - помічаю і розумію реакцію людей. Коли я жив на Розмонті серед франкофонів, я цього не помічав. Дивно.

Почав писати вірш про Розмонт. Ніколи не написав би його живучи у Розмонті. Важко було б написати. Розмонт набрид за декілька місяців… Не те, що набрид, просто раптом стало мало повітря. Можливо літо виною, воно було найспекотнішим, а у мене верхній поверх без кондиціонера. Поїхав до провінції. Наслухався справжнього жоаль, подивився на інвестиції у медицину, повчив фізику. Повернувся до Монреалю.

Прийшов додому, включив СD Океан Ельзи. “Суперсиметрія”. Завтра на роботу. Час писати. Дивно, вірш про Розмонт виходить ностальгійним.
Розмонт
_ _ _ _

Мій перший квиток на Розмонті,
В автобусі синьому з білим,
В якому чотирнадцять мов,
І водій з стаканчиком кави,
У випраній свіжій сорочці.

Так пахне свобода в Розмонті,
Росою у стрижених парках.
І протяги маріхуани,
Крізь двері латинських фрутерій,
Крізь скло поліцейських машин.

Надуманий графіті розчерк,
На лініях темної цегли.
Я новоприбулий безмовний,
Протягую крізь соломину,
Мотиви місцевих розмов.

Мій перший рік на Розмонті,
Наївний й щасливий досвід.
Як Bill-a of Rights листочок,
У рамочці із Доларами,
На білій картонній стіні.

Для трьох поколінь українців,
Охрещених тут на Розмонті.
Ся дивлять як одна на одну,
Софія і церква Успіння,
І крихітка Rue de l’Ukraine.

Так хочеться у даун-таун,
У серце великого міста,
Від напівпорожніх кав’ярень,
І рівних доріг у нікуди,
До більш авантюрних шляхів.

—- Тому, що не треба багато,
—- Тому, що є різні райони,
—- У тіні всесвітньої слави,
—- І розпачу втрат Монреалю,
—- Розмонт мій спокійно стоїть.

<<>><<>><<>><<>><<>><<>><<>>
2.08.07

Народжений в Україні
***
Великі українці народились за кордоном
А зараз вони в Україні
А я за кордоном
І зараз я їх розумію краще
Лише одну річ я не розумію
Що вони відчувають, коли дивляться
На небо України?

Для мене ці хмари
Це запах, це колір, це дотик
Це перша незрозуміла закоханість
І картина Шевченка “Катерина”
Ви бачили, які він там намалював хмарини?
А я не просто бачив, я запам’ятав

Тому що моє щасливе дитинство
Пройшло в Україні
І я лежав на її теплій землі
Дивлячись на оті хмарини
І ховався від дощу
У бабусі, в старій хатині
Де висіла картина “Катерина”

І ці фотографії неба України
Збивають мене наповал
Я втрачаю спокій, коли їх бачу
Встаю, зачиняю вікно
Закриваю свій життєвий простір
Для тих хмарин на хвилину…
Мені важко дається не бути в Україні

——
Більше віршів на форумі Севама

(No Ratings Yet)

 Loading ...