Щоби вам поставили памятник в Україні, потрібно, щоб призвище було тихим і мирним. До такого висновку я остаточно дійшов прочитавши, що в Донбассі, наприклад, шанують місцевого українського націоналіста Олексу Тихого, а його товариша, правозахисника шестидисятника Василя Стуса земляки цураються. Далі те саме з Степаном Бандерою, яким росіяни хіба що дітей не лякають, хоча той, цілком можливо, ніколи в житті росіян і не бачив, а активно боровся проти влади поляків і німців. Те саме з богобоязним православним Іваном Мазепою, колишнім редактором московського журналу Симоном Петлюрою – їх “провина” перед рускім міром хіба що в гучних призвищах. Саме з них (з їх імен) майстри імперської, радянської і пост-радянської пропаганди зробили жупелів українофобії, хоча більшість реальних діячів українського визвольного руху від Петра Сагайдачного до Донцова, Грушевського і Корчинського викликають симпатії русофілів.

Схожі публікації:

• Місто Едмонтон, українські історики, скандалісти і німці
• Світ поза міфами українців
• Жан-Клод з Монреалю
• Бензинові Міфи Українців
• Розвіяні Вітром