Я передивився три чи чотири телешоу з участю пана Табачника, прочитав з десяток статей і не можу зрозуміти, що відбувається. Після дико-релігійної середньовічної Хмельниччини, чорносотенного шабашу на початку минулого сторічча, гітлерівських етнічних чисток, Бабиного Яру, сталінського Голодомору і депортацій цей багатостраждальний народ врешті почав вчитися, що ксенофобія, нетерпимість до інших етнічних груп це неприпустимо. Пан Тягнибок вилетів з парламенту за якісь лічені дні, пан з Ужгорода… забув його ім’я та й не хочу його знати,.. хто спробував оцінювати політика по його національній приналежності тепер може лише мріяти про попадання в якісь владні структури. У контраст до цих випадків пан Табачник не просто запрошений у владу, у нього, виявляється, у владі багато прихильників.
Тепер, у 2010-му в Україні раптом виявляється, що відверто образливі висловлення на національну тему можна списати на “політичні погляди”! Пан Табачник повторює як заведений, що ксенофобські вислови про “немиті руки”, народ “лакеїв” це ніщо інше як “політичні погляди”. Все це під акомпонімент махрових російських націоналістів, які повилазили зі своїх нір і кричать на всю широту розгортки екрана українського телевізора про те, що “українців не існує”. Та не біда з цими націоналістами, нехай кричать на вулиці – це вільне суспільство. Але що роблять зараз дійсні політики з цим народом? Чи не розуміє українська еліта, що толерування такого явища, як політик ксенофоб при владі може повторити найсумніші сторінки української історї знову і знову? Що завтра антисемітизм, українофобія, нацизм так само може стати просто політикою. Скільки ж можна.
Я ніколи не вважав Партію регіонів якоюсь драконівською організацією, неодноразово позитивно висловлювався про окремі особисті чесноти її лідера. Але тепер, якщо пан Табачник дуже швидко не пійде з влади, або принаймні не вибачиться перед галичанами і всіми українцями публічно, я мушу сказати – я не розумію чому ця людина є міністром і що на цьому конкретному етапі відбувається в українскьому суспільстві.
Тут в Канаді був схожий момент, коли з другої спроби (першу провалили) на чолі Ліберальної партії став онук київського губернатора пан Майкл Ігнатьєфф. До нього також у української громади були претензії щодо стилю його письма на українську тематику. Але, по-перше, пан Ігнатьєфф в своїх ранніх творах, написаних ще за часів СРСР, не дозволяв собі давати таких жорстких характеристик, як пан Табачник, по-друге, українською, польською і англійськими мовами на своєму офіційному сайті і в численних зустрічах з лідерами громади він вибачився перед українцями за “можливі образи”, по-третє, його рейтинг й досі настільки хитає, що він навряд чи колись стане при владі в Канаді. Пан Табачник при владі, його характеристики щодо українців неймовірно жорсткі і він відмовляється вибачатися – такому поліику не місце при владі в жодній країні цивілізованого світу.
on 
on 
on 
April 4th, 2010 at 13:19
Антисемітизм не допустять євреї, а якщо українці у своїй країні допускають українофобію, то це означає, що Табачник правий і такої нації просто не існує.
April 4th, 2010 at 13:58
Ні, Санді, Табачник в будь якому разі неправий. Також я не чув, щоб він таке писав, що “українців не існує”. Він і без того багато на_говорив і на_писав. Також неважливо яку фобію навчають толерувати в Україні чи в будьякій іншіій країні, всяка фобія деструктивна, тим більше при владі.
April 7th, 2010 at 07:56
Українське населення існує, а от чи існує нація — подивимося. І фобії бувають різні. Несприйняття національних меншин є в будь‐якій країні. В цивілізованих країнах, звичайно, такі фобії є маргінальними. А от несприйняття національної більшости, по‐моєму, існує тільки в Україні.
April 7th, 2010 at 20:14
> не спри й нят тя на ці о наль ної біль шос ти, по‐мо єму, іс нує тіль ки в Ук ра ї ні.
Санді, ідейних українофобів насправді небагато. Зустрівши такого не потрібно посипати собі голову попелом. Не перший і не останній. Життя продовжується.
April 15th, 2010 at 13:11
Якщо говорити правду, то, на жаль, Україна втягнута у інформаційну війну, у війну за свідомість населення. Але є і світлий бік справи : ми можемо виграти цю війну навіть при чисельній чи іншій перевазі супротивника. При одній умові: нам потрібен лідер. Такий, як Ганді, який звільнив Індію впливаючи на свідомість людей. Ганді переміг у інфовійні. Нам є чому у ньому повчитися.
April 15th, 2010 at 16:08
Правда про лідерство Ганді інфовійні? Хмм.. Дуже цікаво. Розважіть у двох словах і дайте посилання, якщо є. Справді цікаво, безперечно інфокомпонента у успіху Ганді мала бути. А про інформаційну війну проти України дійсно потрібно говорити, тому, що це реальність. Уявляєте… проти країни йде війна, а більшість громадян поняття про це не мають. Парадокс? Ні, особливість початку 21-го сторічча.
April 16th, 2010 at 11:51
Ганді закликав до тактики ненасильницької боротьби за незалежність у двох формах: неспівробітництва та громадянської непокори. Індійці просто перестали купувати англійські товари, купували тільки індійські, хоча ті були гірші за якістю. Ганді сам сідає за прялку і робить собі одежу і одяг. Також індійці залишали англ. компаніїї, відмовлялися від співпраці з владою. Англійські компанії терпіли величезні збитки, влада відповідала репресіями. Але основою ненасильницького спротиву Ганді була потужна ідея Сатьяграха, суть якої – дія без будь-якого насилля ( чимось схожа на айкідо). Через 30 років боротьби цією тактикою Індія таки виборола незалежність.
Оскільки війна Ганді велася у площині свідомості індійців, то цю війну можна назвати інформаційною. Ганді зумів переконати індійців у тому, що їх політична и економічна залежність від Англії — результат їх співпраці з колонізаторами!
http://en.wikipedia.org/wiki/Satyagraha, http://visionary.management.com.ua/government/mahatma-gandhi/
April 16th, 2010 at 16:29
Юрій. велике дякую за посилання. Чув про це фрагментарно, але аж не вірилося, що такий сучасний підхід міг бути реалізований багато років тому. Браво Ганді (певно я не перший хто це вигукує :-) ) Який креатив з пошиттям одягу! Який інформаційний посил!! А тепер уявіть, що у Ганді була б свобода комунікацій часів Web 2.0 Тридцять років стиснулися би у три.
April 17th, 2010 at 11:35
Станіслав, дякую Вам за гарний блог, який стимулює думку. Мені імпонують такі мислячі патріоти, як Ви. А нарахунок теми посту, то ми зараз маємо свободу комунікацій часів Web 2.0. Тепер нам треба українського Ганді. І коли він прийде, я підтримаю його чим тільки зможу!
April 17th, 2010 at 12:27
Юрій, я б сказав, що зараз Україні потрібен не один великий лідер Ганді, а пятьсот активних його послідовників об’єднаних у декілька соціальних мереж.
April 18th, 2010 at 13:22
Станіслав, цікаво, чи є зараз проукраїнські політичні сили, які мають чітку системну тактику інформаційної боротьби проти явних чи прихованих колонізаторів України? Пишу так різко, тому що те, що зараз роблять з Україною деякі сили дуже близьке до колонізації.