Олімпіада корисна місту. Вона на лише примушує провести нову гілку метро і побудувати нові спортивні споруди, але й струшує все вкрите пилом на задньому подвір’ї міста. Все те другопланове, всю важку інфраструктуру міста, всі зв’язки між його службами і конторами перевіряються на червивість. Нагору піднімаються всі проблеми про які забули або хотіли забути. Навіть місцеві жовті газети в Ванкувері перестали писати про костюми гангстерів і про проблеми з зайвою вагою у вчорашніх зірок, а рясніють заголовками про недосконалості інженерних систем і про перевитрати бюджету міста.
І Монреаль, і Калгарі ДО і ПІСЛЯ Олімпіади – це різні міста. Я чув про це багато разів від мешканців цих пост-олімпійських міст, спостерігав цілі хвилі спогадів на сторінках місцевих газет, але ось нарешті сам опинився в центрі олімпійського міста і відчув цей “інфраструктурний поштовх” у всій силі. Так само Київ, Донецьк, Харків, Львів стануть трохи іншими містами після проведення Євро-2012. Кращими, цивілізованішими і привабливішими.
Що стосується мене особисто, то своє відношення до спорту, до здорового спосібу життя мені доведеться переглянути. Впевнений великі тисячі мешканців міста зроблять такий самий висновок. Одна справа ліниво дивитися по ТБ ящику спортивний блок новин, як на недоречний додаток до реклами фастфудів, а інша ось в такій концентрації відчути на що здібне людське тіло, настійливість, інженерний розум. Все це ходить сьогодні по тих самих вулицях, розминається поруч на тих самих доріжках по яких топчешся і ти, але ти продовжуєш виживати, а той, хто “у формі” раз… і піднімаються на гору, стають прикладом. В олімпійському місті спорт перестає бути абстракцією, він стає привабливим і повсякденним – і це чи не найбільша безпосередня користь від Олімпіади. Ну і, також, інфраструктурна користь.
Навіть таке, начеб-то ідеальне місто, як Ванкувер, яке стабільно входить до пятірки найкращих для життя в світі, виглядає далеко не ідеальним на перегиб. Все могло бути і краще, слабкі ланки інфрастуктури міста могли б бути сильнішими – це ніколи так не помітно як у ці дні. Розслабленість, усміхнена релаксація центральної вулиці Вістлера, про яку зауважують шановні коментатори на моєму журналі, вона лише на цій показовій вулиці, панове. Вже на сусідній тупцює від холоду вартовий поліцейський, засмальцьований волонтер транспортник записує хвилини руху чартерних автобусів, розпарений кухар виходить з ресторану, щоб розправити плечі і дихнути прохолодного кисню, продавець в сувенірному магазині працює без вихідних вже третій тиждень… Та й сам квиток на спортивні змагання, добові в готелі коштують досить багато цим на вигляд розслабленим і на вигляд безтурботним пішоходам.
on 
on 
on 
