Вчора у мене був вихідний. Я посадив свого молодшенького у візочок і, скориставшись, що електричка West Coast Express у ці дні має подовжений розклад, вирушив у подорож з свого передмістя до центру мегаполіса Великий Ванкувер – до даунтауну. Ми трохи запізнювалися, і мій хлопчик отримував задоволення від того, як швидко тато його катає : -) В ста метрах від колії з одного з кіосків нам на зустріч несподівано вистрибнув збуджено-радісний чоловік в джинсах і світері “Canada”: «Безкоштовна кава!» Виявилися, що це четрвірка волонтерів нашого муніціпалітета роздають каву і пляшечки води всім тим, хто «їде на Олімпіаду». «У вас французький акцент» – несподівано заявила мені одна жіночка волонтер. «З огляду на те, що я майже чотири роки жив у Квебеку…» – відшуткувався я. «А на які змагання ви їдете дивитися?» – продовжувалася цікавитися жіночка наливаючи молоко в мою каву. «Та ні, просто погуляти» – відповів я.

В електричці практично не було вільних місць. Більшість людей були decorated, в одязі з символами Канади, з прапорцями, з розмальованими в червоно-білі кольори обличчами. Досить багато дітей – багато канадців взяли відгули, щоб всією родиною насолодитися Олімпіадою. На станціях чергують поліцейські, машиніст поїзду робить незвичні об’яви: «Слідкуйте за речами довкола вас. Повідомляйте про підрозрілі речі.». Але очевидно, що канадці ще не звикли до необхідності бути «начєку» – просто біля входу в купу навалені величезні сумки з спортивним обладнанням в яких можна заховати слона. Я дивлюся на ці сумки з підозрою і мені неприємний сам факт, що я починаю задивлятися на сумки.

Черга біля ліфта на найбільший в центрі Ванкувера станції Waterfront куди прибуває наша електричка. Більшість людей з візочками терпляче чекає, шуткує і мають гарний настрій. І лише одна пара бігає від черги до черги і обурюється, що їх не пускають з візочком на ескалатор. Високі добротні чоботи і темний гарно підігнаний по фігурі одяг жінки з цієї пари підказує мені, що вони нещодавно приїхали сюди з Європи. Я б наівть сказав південної або південно-східної Європи, ось такий я шерлокхолмс. І те, що англійська у них гарна ніяк не впливає на моє рішення – стиль поведінки, одягу такий самий індетифікатор, як і акцент. Нарешті ця пара кудись втекла, а ми дочекалися своєї черги і піднялися від рівня океану нагору – у даунтаун.

Станція Waterfront і так завжди людна, сьогодні просто вібрує. Розмальовані з прапорами пасажири плюс не менш декоровані поліцейські і волонтери транспортного підрозділу у яскравій формі. Відразу біля станції прилаштувався олімпійський павільйон ФРН. В центрі міста з десяток павільйонів представництв різних країн світу і провінцій Канади, але, схоже, німці вирішили бути оригінальними. Вони просто поставили величезну білу палатку в найлюднішому місці, в 500 метрах від Олімпійського вогню і пригощають пивом і сосисками. Тому в довжелезній і повільній черзі до німецького павільйону немає відвідувачів з дітьми, зате помітні веселі дівчата в коротких спідницях на високих підборах. У кожного своя олімпіада.

Ми піднялися вгору по Seymur і стали в швидку чергу до павільйону Канадської Півночі – Northern House, де нічим не пригощали, а посеред опудал білих ведмедів, полярних биків, гігантських ескаваторів і різних снігоходів ми примостилися просто на підлозі і дивилися «змагання нанайських хлопчиків»… А, трохи не забув. Піднімаючись вулицею ми зустріли українських олімпійців – двоє дівчат і одного хлопця в олімпійських курточках Ukraine і жовто-блакитних шапках. «Добрий день» – звернувся я до них коли ми порівнялися – «Як справи?» «Дякуємо, добре!» – сказала одна дівчина. «Спасибо, все хорошо» – вторила інша, ми коротко обмінялися посмішками і кожний пійшов своєю дорогою… Отже в Northern House хлопчики з провінції Нунавут демонстрували традиційні змагання ескімосів – стрибали з колін в довжину і стояли на пальцях рук. Потім ми пройшлися закритими для транспорту вулицями, які мені чимось нагадали перекритий на вихідні Хрещатик в Києві або пішоходні вулиці в Монреалі та Калгарі – ті самі торговці кольоровими кульками і сувенірами, пари кави, пива і вина в повітрі, перекупщики олімпійських квитків, просто бомжі попрошайки… Черги до павільйонів і на розважальні атракціони. «Черга довжиною в чотири години…» почув я уривок розмови двох охоронців в фуражках з британськими коронами і жовтих вітровках Sheriff.

Ми пройшлися аж у інший «неолімпійський» кінець Ванкувера, де під пальмами по набережній West End так само, як наче в місті нічого не відбувається, чинно прогулювалися місцеві геї і російськомовні бабушки. Зупинилися біля нової скульптурної експозиції на Pacific Street і Beach Avenue біля нас як з підземлі з’явився місцевий дідусь якій охоче нам розповів що «це фігурка одного і того самого китайського дідуся в різному настрої». Пройшлися біля розкішних яхт північного узберіжжя Coal Harbour – цього центрального району теж надиво мало торкнулося олімпійське збудження, якщо не рахувати привітних поліцейських на кожному кроці і строкатої захисної огорожі біля готелів з гостями олімпіади.

Врешті, коли вже стемніло, ми повернулися назад до Waterfront, назад у вир довколаолімпійського збудження. Центральний елемент і місце загального поклоніння тут – величний Олімпійський вогонь. Композиція з пяти вогнищ, чотири з яких символізують чотири індіанські народи, що мешкають в районі міста, а п’ятий вогонь над ними – власне Олімпійське вогнище. Підхід до вогню перекрили для публіки високими гратами. Біля грат зібралося декілька сот туристів з фотоапаратами. Якийсь чоловік в червоно-білій курточці «Poland» тягнеться вгору і піднімає свій фотоапарат на штативі понад гратами, щоб зробити якісний знімок. Я спостерігаю ззаду і підказую «Do góry… Do góry… Your image got cut on its top». Чоловік дочекався поки спрацює таймер фотокамери, потім повернувся до мене і якусь секунду думав якою мовою до мене відповісти. Відповів добротною англійською, з чого я зрозумів, що це скоріше за все місцевий поляк. Або спортсмен з Польщі, але титулований, бо з свого волонерського досвіду я знаю, що спортсмени чемпіони розмовляють англійською набагато краще ніж олімпійці новачки.

Ми повертаємось електричкою назад в передмістя вже затемно. Поїзд був стомлений і червонощокий. Просто біля входу в вагон в купу навалено лижне обладнання, сноуборди і якісь величезні сумки. За вікном темно і багато людей дрімає, навіть ті, що стоять. Коли ми повернулися на рідну вулицю якраз пійшов дощ, вчасно.

Схожі публікації:

• Сторінка Українського Дому на Олімпіаді 2010
• Олімпіада в твоєму місті це здорово і корисно
• Канадський волонтер, який розмовляє українською
• Диригент Симфонічного оркестру Ванкувера відмовляється грати під фонограму
• Поразка