Древлянські ліси, стрункі вирослі на ягодах дивовижні люди, що моляться Природі, ходять лісами, полюють і кохаються, співають пісні і стрибають через вогнища. І тут жорстокі вікінги на великих кораблях, армія, рекрути, торгівля камінцями за які вбивають… Це я про фільм “Аватар” і про той ментальний місточок, який мені проклався по перегляду його 3D копії в кінотеатрі.

Коли я дивився на ліс планети Пандори вкритий вночі чарівним квітом папороті, я думав про пагансько-народне свято Івана Купала і про те, що нарешті хтось (американський канадець Джеймс Камерон!) зняв фільм, який торкнув мій сентиментальний український нерв. Більшість українців, неважливо, чи вони торгують в кіосках, чи керують акціонерними товариствами, досі шукають своє ідеальне суспільство в якому є і соціальна рівність, і контакт з природою. Як виявилося не лише українці залюбки занурюються (принаймні в кіно) в таку ідеалістичну картинку. Фільм “Аватар” б’є всі рекорди відвідуваності – і це добре. Вже майже місяць від дня офіційного релізу, а в кінотеатрі й досі величезні черги і незвичні вивіски листочки розмножені на ксероксі: AVATAR / No Tickets For Today / Sorry.

Я бачив декілька чоловік, що, як мені здалося, нервували дивлячись кіно. Ризикну припустити, що це або військові або новоспечені MBA. Камерон відверто познущався над ними, особливо над останніми. Єдиний жалюгідний персонаж на великому екрані цього дня був маленький представник великого бізнесу, що заради росту акцій сміливо натискав всі червоні кнопки довкола. Навіть серед військових знайшлися гарячі серця. Чи це не актуальний закид сьогодні, коли ось такі трудоголіки фінансисти зі зморщеними носиками пустили світову економіку трохи не в піке? Так, Аватар це актуальне кіно.

Світ в якому робляться ось такі великобюджетники небезнадійний. Джеймс Камерон схоже цього разу зробив більше ніж piece of art, більше ніж блокбастер напродаж. В фільми є один момент де не піку сентиментальних емоцій один з героїв ріже одну дивну фразу: “Ви що обкурилися? Що за казки ви верзете?” В залі я раптом почув нервовий сміх – такого різкого виводу в дійсність не дозволяють собі досвдчені режисери в блокбастерах. Але режисер, схоже, серйозно ставиться до свого твору і ще більше години після цього моменту продовжує малювати впевненим пензлем утопічно правильний світ.

Схожі публікації:

• Так починається кіно
• Помаранчове Небо
• Щойно вдруге подивися Мамай – справжнє українське кіно
• Штольня – український тріллер з Києва
• З нетерпінням очікую ці фільми Гофмана

(No Ratings Yet)

 Loading ...