National Literature Success Formula by Dr. Thomas Venclova
Щойно прослухав черговий випуск свого (вже) улюбленого літературного подкасту Kaбі.Net. Старий розумний російсько-литовський письменник імігрант професор Томас Венцлова сказав між іншим, що за його формулою якість національної літератури має квадратурну залежність від кількості населення в країні. Тобто, якщо в Польщі, літературу якої він добре знає 38 млн. населення, а в його рідній Литві 3,5 млн., то за формулою професора виходить, що х10**2=100. І він доводить на прикладах, що так воно в принципі і є: польська література на порядки сильніша литовської… Потім професор славістики з Йельського університету зауважує, що існують чинники, які загальмовують розвиток літератури, як то національна боротьба, яка забирає творчу енергію, тощо. Література, очевидно, любить прошарок спокійних людей у гарному статку.
Як би то не було, але НМД спостерігається “зворотньо квадратурна” невідповідність рівня української літератури і поезії кількості населення України. Дюжина професійних письменників на 46 млн. населення це дуже низький показник. Формула професора не спрацьовує? Думаю тут інше. Народ все одно видає нагора талановитих людей, в тому числі обдарованих майстрів слова. . IQ, “літературний” склад розуму – речі фактично фізиологічні. Але практично немає сучасного громадського інституту підтримки талановитих на місцях. Тараси шевченки як народжувалися так і народжуються, є вже не одна, а якась певна кількість продюсерських агенцій людей зі звязками, що вихоплять талант з маси… Але цього вже мало. Це пост-індустріальний світ, тому щоб талант став явищем потрібна відповідна індустрія знизу доверху і потрібна масовість, щоб “завантажити станки достатньою кількістю матеріала”.
На мою думку найвужче місце української промо машини це самий низ конвеєру. Відрізнити талант можуть або батьки, або друзі, або відвідувачи твоєї веб сторінки. І тут якщо не прокоментував, не похвалив, не зробив вербальне або віртуальне посилання на людину, яка тобі здалася талановитою – вважай ти своїми руками вбив ще одного пушкіна.
Зауважу, що схожу проблему можна спостерігати і в Канаді – талановиті канадці часто реалізуються в США. Але, і американська і канадська культури є складовими частинами глобальної культури, світової цивілізації: людині не потрібно робити вибір або-або, який й досі стоїть перед культурно і інформаційно закритим українським суспільством. У випадку з Канадою, Швецією, Нідерландами, США вже давно спрацьовує теорія win-win про яку простими словами намагався пояснити президент Обама нещодавно виступаючи перед студентами РЕШ у Москві. Там його практично не почули, можливо для них це меньш актуально, бо формула літературної пропорції професора Венцлова там працює з різним успіхом але вже дуже давно. Українська культурно-мистецька ситуація кардинально інша, вона більше схожа на пост колоніальну польську, чеську, литовську, канадську.
July 29th, 2009 at 01:21
Ну, почнімо. Для початку, слід пригадати, що ми живемо в чудовій країні, де на протязі ~70 років талант придушувався, часто фізично. Політика не могла не дати результатів, які ми будемо відчувати по смерті останнього з гомосовєтікусів, а, може, навіть їхніх дітей – тут можна говорити як про ментальність, яка наказує сидіти й не висуватися, так і про банальну спадковість (чи багато в нас спадкових літераторів, як той же Венцлова? Одна Софійка Андрухович?)
Але найгірше навіть не ментальність (вона міняється такими темпами, що залишається тільки тішитися), а відсутність культурного підґрунтя. Теперішній літературний молодняк виглядає на сильно дезорієнтований саме через перерваність культурної традиції. Їм доводиться буквально відкопувати штучні екземпляри тих культурних діячів, на яких можна рівнятися тепер (Семенка там, Хвильового etc – при всій симпатії до Шевченка, Франка, Лесі Українки і т.д. не можна не визнати, що їх культурний потенціал висмоктаний ще за радянської доби й зараз ніяким чином не допоможе). І якщо їм вдастся створити (навіть не реконструювати, а скоріше вигадати) культурний ландшафт на такій хиткій основі, то “шевченки” наступних поколінь будуть швидше знаходити себе. А питання, думається, тут власне не стільки в культурній індустрії, скільки у власне пошуку себе.
Щодо культурної індустрії: ми говоримо передовсім про високу культуру, яка не надто охоче стає на конвеєр і рідко користується високим попитом. Хіба у вас менеджери культури вже придумали, як з високої культури зробити шоу для мас? Хіба Дерек Уолкот вже конкурує зі Стівеном Спілбергом? Якщо так – розкажіть, ми втілимо це саме в “Кабінеті” :)
July 29th, 2009 at 12:10
Звісно, українська ситуація має багато «поправочних коефіціентів» до формули проф. Венцлова. Ментальність у українців вироблена така яку старанно і жорстоко ліпили – це так. Але переконаний формула все одно працює. У теоретичних підвалинах цієї формули самопродуктивна фізика людського єства. Спадковість еліти, летераторів – річ дуже важлива,.. але це також, лише поправочний коефіціент. Найголовніше про що говорить формула – у українців від Бога є шалений літературний потенціал, який вони не використовують, або поки не можуть використати. Потрібно лише підправити коефіціенти, але по суті потенціал більший ніж, скажімо, у всіх прибалтів разом з поляками. І літературне змагання між народами ніщо більше ніж замгання між рівними за покращення цих коефіціентів формули Венцлова (плекання творчих династій у т.ч.).
Перерваність культурних традицій… Цікаве питання: коли у українців відбувся цей розрив між генераціями митців? Мені здається десь аж в 17-18му сторіччі, коли наступили на горло українській пісні. Потім знову руїна, потім був деякий радянський сплеск, але там вже слідкували щоб літератори були маргінальними. У вас в Кабі.НЕТі я ще раніше почув про цей «пошук взірця для молодих літераторів», «створення штучних взірців,.. як було в Чехії». Взагалі… мені важко судити про традиційність укр. літератури , я не літературознавець… Але чи покоління Хвильового це не були такі ж самі молоді експерементатори? Чи прослідковується між українськими письменниками і поетами якась лінія на якій можна хоча б штучно будувати?… Можливо зараз краще виростити новий прошарок митців на грунті кращої _світової_ літератури (ніж української яка є), а потім від цього прошарку наступні покоління зможуть плекати традиції. ??? Але, дійсно, українську літературну традицію будувати потрібно. А то буде як з французькою музикою… Французи так довго і агресивно шукають якийсь «свій французький музичний стиль», так розкидали у пошуках клаптиками свої муз. смаки, що якась франц. музика скоріше явище анегдотичне… Потрібно низати на якийсь стрижень.
Про культурну _індустрію_ я згадав бо Україна дійсно жорстко пост-індустріальна країна. Важливо розуміти цю особливість і в політиці, і навіть в літературі. «Висока культура» може (і повинна?) зневажати індустрію, але поки що без індустрії вони залишаться назавжди маргіналами. Саме _індустрія слова_ царської Росії, організований системний менеджмент дали тій державі необхідні поправочні коефііціенти для вирощення першого і наступних шарів літераторів і музикантів. Нехай зараз зовсім інший час і кажуть, що індустріальні підходи відходять на користь інформаційних різних pear-2-pear технологій… Але побачимо, поки що старі індустріальні підходи працюють і навіть приносять прибуток. В Росії держава реанімує стару імперську індустрію підтримки мистецтва, і мистецтво, нехай в здебільшого уродливій формі, але якось відроджується. В Україні своя індустрія слова лише зароджується. Взагалі, трохи системного мислення ніяк не зашкодить літераторам.
Щодо Канади, а особливо, я б зауважив Франції, то тут йде супер активний процес індустріалізації високої культури. Ні, до народної популярності і «впізнавання» високого штилю ще далеко. Але ж сам процес благотворний. Всі ці безупинні розмовні радіо і теле шоу з письменниками, літераторами створюють такий потужний фон, що… навіть місцеві гангстери і футболісти здатні дати інтерв’ю красивою повноцінною мовою … Насправді ніхто і не намагається зробити високу культуру масовою, але всі хочуть щоб маси знали, що існує висока культура, і що вона може бути привабливою.
July 29th, 2009 at 22:32
Я думаю, що проблема в Україні не з нижчим рівнем, а з промєжуточним, тобто з менеджерами. Якось в розмові зі знайомим музикантом той в мене спитав: “Чому в нас музикант має приходити виступати в клуб та ще й приводити купу народу з собою, бо в інакшому варіанті власники закладу його більше не запросять?”
А менеджери є, але працюють в більш вигідних бізнесах.
July 29th, 2009 at 23:49
Євген, всеж вкінці Ви наче визнали, що менеджери таки є. Працюють вони, що цілком нормально, з тими проектами під які можна отримати фінансування і, очевидно, від яких очікують прибуток. Тепер до прикладу з місцевим музикантом. Якщо музиканта звуть, скажімо Шон Карр або Олександр Пономарьов, то бути менеджером такого музиканта це фактично рутинна робота – фінансуй, бери кредити під нормальні відсотки, отримуй прибуток. Якщо у музиканта немає такого імені… то тут суцільний ризик: кредити на розкрутку ніхто не дасть (ну може родичі музиканта), якщо публіка не прийде то бар не отримає прибутку і у менеджера почнуться проблеми з баром. Тому в усьому світі сотні, тисячі музкантів обзвонюють своїх друзів, просять поширити емейли серед їх друзів і т.п. Справа навіть не в кількості менеджерів, справа в тому, що з невідомим музикантом це виходить _ризиковий менеджмент_ – окрема галузь менеджменту.
Я ж написав про підтримку знизу маючи уголові таке. Колись років 15-ть назад я був на одній корпоративній вечірці, яку вів якийсь МС з кабанячим таким поставленим голосом ведучого пост-радянської FM станції. В середині вечірки він стомився і тут мікрофон опинився у однієї дівчинки, яка працювала, як мені потім сказали, компютерним дизайнером в одній рекламній агенції. Що це був за голос, що за драйв, яка цікава особистість!!! Вона просто вихопила мікрофон і хвилин 10-ть чисто імпровізовано вела вечірку. Я був впевнений, що дівчинка опиниться на київському FM якщо не цього місяця то за рік. Де вона зараз?.. Немає таких голосів на FM, ніхто крім мене навіть не поцікавився хто це така.
З письменниками, поетами ще більш інтимно. Більшість початківців не стануть декламувати свої вірші на вечірках (хоча це було б правильно). В моєму житті мені повезло зустріти мінімум двох україномовних молодих талановитих літераторів: один письменник, другий поет. Письменника помітили київські менеджери (!), він багато публікувався в Мережі, вийшла нещодавно його книжка, хоча по найбільш попсових творах. Що логічно, наче. Поет видає свої книжки власним коштом. Я зі своєї сторони декілька писав у своєму журналі про цих (таких) людей, писав якісь свої самопальні рецензії на їх твори та про інші перспективні проекти. Але це має бути масово, щоб вони піднімалися до рівня хоч якоїсь популярності, коли професійному менеджеру буде не страшно брати ризик. Тобто, знову ж, менеджер, якщо він професіонал, він повинен переконатися в тому, що перед ним продукт, а не імпровізація. Хто як не друзі, сусіди, відвідувачі журналу повинні аплодувати таланту ще до появи менеджера?