Прочитав такий заголовок на сайті Простір змін, який асоційований з іменем Арсенія Яценюка. Ось моя відповідь.
Хочете радикальну теорію? Майбутнім України є… діти, а може онуки сьогоднішніх емігрантів. Одного дня до влади в Україні прийде еліта (або просто один президент з командою), яка буде розмовляти англійською мовою вільно. Ця еліта звернеться з пакетом пропозицій до українців за кордоном (на той момент це будуть мільйони). Пакет буде настільки розумним і правильним, що сотні тисяч українців в 1-10-му коліні приїдуть працювати, робити кар’єру і бізнес. Вони за декілька років зроблять з України те, про що віками мріяли їх предки. Вірніше, не лише вони зроблять, зроблять всі мешканці України на той час – просто критична маса ліберально мислячих, звиклих до корпоративної дисципліни і Code of Conduct на роботі і в побуті, знаючих які права вони мають еxpats змінять суспільну атмосферу в Україні. Не реалістична теорія? Подивіться на Ізраїль, Литву, Китай, Ірландію, Естонію, низку азійських тигрів де при владі саме такі еліти.
February 1st, 2009 at 23:55
Не приїдуть ніколи. Вже в другому поколінні діаспоряни абсолютно чужі. І їхні пакети для нас, українців, виглядатимуть як іншопланетні рекомендації.
February 2nd, 2009 at 01:28
Пакети будуть не для резидентів України, Максимус, а для тих, хто за кордоном. Чужі – не чужі, таких категорій не існує в глобальному світі :-) Є група людей, які потенційно цікавлять український ринок, держ. менеджери готують для цієї групи пакет пропозицій і законодавчо підкріплюють. Схема не дуже відрізнятиметься від… стандартного закону по захисту птахів мігрантів :-) Технології, Максимус, вони рухають цей світ.
February 2nd, 2009 at 01:47
Шановний Максимус, спеціально для Вас я назву цей сценарій “Другим Пришестям Варягів в Україну”. Тепер більше схоже на правду? Варяги одного разу збудували українцям Київ, Київську Русь (або допомогли збудувати). Це буде просто повторення вже відомого сценарію, лише в нових умовах.
February 2nd, 2009 at 02:07
Чомусь українці люблять жити надіями та сподіваннями – вічно вірять в те, що хтось прийде і буде казка.
Держава починається з кожного з нас – з нашої поведінки, моралі, совісті, … Та навіть якщо в Україну переїде вся еліта світу – українці від того не зміняться.
Знаєте, чого немає в українців в Україні? Свідомості та совісті. Чомусь за кордоном достатньо надпису на зупинці “Куріння заборонене”, щоб тобі ніхто не чадив під носом, а у нас указу Президента виявляється недостатньо, бо… в указі не прописано, хто саме повинен контролювати курців. І правильно, що не прописано, бо найкращий контролюючий засіб – це совість, якої в українських українців з роду не було. За кордоном людина перш ніж щось зробити – подумає чи вона своєю дією не нашкодить іншому, у на – зовсім навпаки – щоб мені рідному було добре, і нехай весь світ зачекає.
Зрівнювати ситуацію в Україні з Прибалтикою – щонайменше смішно. Ще за совєтів прибалти відрізнялись “європейськістю” – вихованістю та чемністю. Там, як і в інших розвинутих країнах, менталітет на 100% інший.
Ось ще один простий приклад: за кордоном Ви жодного разу не почуєте, як машини перед світлофором починають сигналити, тільки-но червоне зміниться жовтим. І це при тому, що пальне у них на 50% дорожче! Що, нащадки емігрантів будуть ходити по вулицях та пояснювати водіям, що сигналити без потреби (не при аварійній ситуації) – це таке ж порушення, як і збити людину на пішохідному переході? І що у простих перехожих хронічні захворювання органів слуху через надмірний гамір на вулицях? Як Ви гадаєте, буде від цього ефект? Всі стануть жити по-європейськи?
Як на мене – єдиний варіант цивілізованого розвитку України – оголосити війну Швейцарії та здатись у полон цілою країною.
February 2nd, 2009 at 02:22
Петро, 1) не лише українці вірять, а й американці вірять, що імігранти з усього світу розбудують їм країну. 2) Якшо в Україну переїде 5% еліти всього світу це буде одна з найрозвинутіших країн світу. 3) Якщо в українців немає свідомості і совісті, то це потрібно виховати. 4) Часом на зупинці, особливо в зимний день в Монреалі, може бути накурено (хоч висить табличка). “Значить людині дуже хочеться покурити” думають позитивно мислячі монреальці. Ті, що з дітьми думають про курця з меншою симпатією. 5) Один дуже поважний чоловік порівняв нещодавно у розмові зі мною українців і прибалтів. 6) 100% практично не існує в природі великих чисел. 7) Авто під світлофором в великих місцях Канади (я вже не кажу про Францію або Іспанію) сигналять щохвилини. 8) Україна не стане оголошувати війну Швейцарії,.. хоча б тому, що депутати і президенти в Україні в середньому розумніши ніж їх виборці.
February 2nd, 2009 at 02:33
Станіславе, ну не приїде 5% еліти зі всього світу в Україну. Свідомість і совість потрібно виховувати з дит. садку – а як її можна виховати, коли в Чехії на 5 дітей повинен бути 1 вихователь, а в Україні моя теща працює вихователем в групі з 36-ти дітей. І повірте, з її розповідей про те, як виховуються сучасні діти в дит. садках (і чим вони годуються) – можна зробити впевнений висновок, що сучасні діти – це ще не майбутнє України.
Не знаю, чому в Монреалі можна курити на зупинках, у Празі собі такого дозволити не можуть навіть гастарбайтери з України. Коли комусь дуже хочеться покурити – від зупинки відходять щонайменше на 20 метрів. А цікаво, в Монреалі так як і в Львові – з усіх під”їздів та підземних переходів смердить сцьоками, чи можливо так як у Празі – пахне квітами?
Не знаю, в Канаді не бував. Про Чехію та Німеччину можу говорити щиро – в одній живу, в другій бував. Якщо в Канаді все таке ж як в Україні – пане Станіславе, навіщо перекладати відповідальність з долю України на нащадків? Почніть з себе – поверніться в Україну, розбудовуйте її, вкладайте у неї гроші, і т.п. Навіщо чекати?
Чи можливо, не все таке ж як в Україні? Тому й пишете про любов до України з іншого боку океану?
Чому українці так люблять Україну за кордоном. Чому у них нема любові до своєї держави тоді, коли вони у ній живуть?
Я вважаю, що якщо покинув Україну – це означає, що ти її зрадив. Не витримав, так би мовити, пресингу. І говорити про любов – принаймні смішно, оскільки ця любов – сліпа. Це любов на відстані. Ви любите ідеали, фантазію, яку самі собі придумали.
February 2nd, 2009 at 02:35
P.S. Варто було б почати так: Хочете радикальну МРІЮ?
February 2nd, 2009 at 02:56
Петро. це Ви сказали “навіть якщо приїде вся еліта світу”. Я лише знизив цю планку до 5%. Я взагалі не писав про еліту в своїй статті.
Петро, я не буду писати про деталі. Зі свого досвіду я знаю, що при бажанні сміття і порушення правил можна знайти навіть в Сінгапурі (Чехія і ФРН в т.ч.). Я з Вашого дозволу припиняю дискусію на рівні “сам приїдь поживи” по це не має прямого відношення до дискусії. Я жив в Україні і мрію, щоб мої діти жили в своє задоволення. Що для цього зробити давайте думати.
February 2nd, 2009 at 03:06
Можливо, я занадто емоційно висловлювався – справа в тому, що на цей момент я знаходжусь в Україні, так би мовити, на “зимових канікулах”. І за ці “зимові канікули” стільки негативу зустрів на вулицях рідного Львова, що всяка віра (яка особливо спалахнула в мені в листопаді-грудні 2004 року) в майбутнє України погасла, як і не було. Не розумію чому – мене тут все і всі дратують.
Можливо, це не чесно і не гарно по відношенню до Батьківщини, але я вважаю, що для того, щоб забезпечити моїм дітях життя в задоволення – їх потрібно народжувати за межами України. А для того, щоб не боліло в душі – побудувати свою маленьку Україну – у своїй діаспорі, де тебе розуміють та допомагають. Потрібно відпустити віру в цю територію, яку називають “Україна”, і будувати Батьківщину в своїй душі і на чужій землі – принаймні тоді за неї не буде образливо до сліз.
February 2nd, 2009 at 05:43
Теорія м’яко кажучи невірна. Ні ми тим емігрантам не потрібні, ні вони нам. Вони свій вибір зробили. Його роблять і ті, що залишаються тут і працюють, боряться за щось. “Любіть Україну не галасом, а справами”, так Шептицький казав. Такшо перестаньте будь ласка панікувати, панове емігранти, і корчити з себе співчутливих спасителів. Дякую.
February 2nd, 2009 at 07:46
>Ця еліта звернеться з пакетом пропозицій до українців за кордоном … .
>…сотні тисяч українців в 1-10-му коліні приїдуть працювати, робити кар’єру і бізнес.
Один президент вже кликав всіх “назад”. Добре що не послухали.
February 2nd, 2009 at 08:49
Петро, можна будувати собі маленьку Україну за кордоном, як меншину, можна в Краю, вибір лише за Вами. Вже сьогодні в Україні я знаю імена дюжини репатріантів з Канади.
vbhjckfd, можливо теорія в тому вигляді, як я сформував і не вірна, але десятки країн світу успішно впроваджують схожу теорію.
Юра, якщо Ви про Україну то жоден президент такого наче не говорив. А якби просто сказав то це було б неправильно. Бо потрібно робити правильно. “Назад” можна говорити баранам, а людям потрібно пропонувати і забезпечувати репатріацію. Багато країн це успішно роблять.
February 28th, 2009 at 01:50
Моя думка така.
В Україну бізнесмени таки повернуться. Але не для життя чи відновлення нації! Все менше країн з непоганою освітньою системою і дешевою робочою силою – туди просто переносять заводи… Подібне щось бачимо в Малайзії, Тайвані… Щоправда, там з дисципліною та відповідальністю краще. А у нас: “бандити сидітимуть у тюрмах”… – ХА! Найзлісніші бандити сидять у владі!
Скажу емігрантам: Україна зараз в такій “дупі” в якій давно не була! А знаєте чому? А тому, що зараз нема як звинуватити зовнішнього ворога! Меньший вплив москаля, нема загрози від ляхів, монголо-татар, фашистів… Я теж відстоював власні інтереси та власне майбутнє під-час революції на помаранчевій стороні. І що? Де результати? Де зміни? Ми винні у своїх бідах! Винні через пасивність!
Нас поколіннями – ВІКАМИ тримали у “ракомому” положенні! Рідко коли ми розгинались. Але ніколи не доходили “до Берліну” – не доводили справу до кінця.
Панове! ЧАС пускати кров!!! Пускати своїм внутрішнім ворогам – біло-голубим, помаранчевим, червоним! Тоді з нами (народом) рахуватимуться! Подивіться на греків, італійців, іспанців – люди відстоюють свої права на барикадах, трощать банки і держ установи! А у нас? НацБанк видав указ, що можна не віддавати людям депозити! Мої кровні – чесно зароблені гроші – заморожено! Я не можу їх зняти! Навіть якщо термін депозиту закінчився! Це-ж порушення прав людини державного маштабу!!! ПУСКАТИ ГАДАМ КРОВ!!!
Зараз, коли маю малого сина 11 міс, теж задумався над еміграцією. Це – зрада? А те, що я описав вище – не зрада державних чиновників? Корупція ПОВНА! ТОТАЛЬНА! Суду – нема! Міліція – дупою до нас стоїть. Щоденні політичні шоу – байка для голодних! Ці шоу НЕ закінчуються висновками, рішеннями, виявленням винних! Вони – просто є…
Я хочу, щоб мої діти мали в житті вибір – як бути кращими, а не як уникнути пресу системи, чи обдурити її. Я – за генну інженерію – може нам рабство з генів виведуть?
March 24th, 2009 at 11:27
Какая глупость. Эмигранты в н-ном поколении ничем не отличаются от просто иностранцев. Как в некотором роде эмигрант добавлю, что хочешь что-то изменить в Украине – ехай и работай прямо сейчас. Украинская история и развитие – это не что-то там когда-нибудь, а в настоящий момент и каждый день. Воспалился патриотизм? Вперед. А внутриэмигрантский трындеж не имеет смысла. Если нет личных дел в Украине – зачем морочить свой моск?
March 24th, 2009 at 11:36
Євген. я зазвичай баню коментарі такої тональності. Але….
>Эмигранты в н-ном поколении ничем не отличаются от просто иностранцев
Ви праві з похибкою у 180 градусів. Діти емігрантів до цивілізованих країн переважно вже не совки. Цім вони дійсно відрізняються від нас пост-радянських українців. Вони громадяни інших країн з Ukrainian background. Вони, ці діти і їх діти, все життя намагаються реалізувати це наслідство, але Україна, на відміну від багатьох країн світу поки що не дає їм такого шансу. Нічого, чекати не довго залишилось я думаю.
March 24th, 2009 at 11:48
Прошу прощения за эмоции, тема волнует, да. В каком смысле Украина не дает шанс? Что останавливает?
March 24th, 2009 at 12:21
Евген, Ви праві в тому, що вони інші люди в тому сенсі, що вони інакше оцінюють ситуацію. 1) Для більшості народжених в Канаді різниця, скажімо, між Україною, Францією і Бразилією лише клімат і культура (Eastern Europeans VS They still hate us :-) VS Latino). 2) Більшість канадійців, особливо з освітою дуже наполегливо шукають роботу не обмежуючи себе своєю провінцією або країною. Вони знають, що, скажімо, Кувейт має way different culture, але Кувейт має “зручний інтерфейс”, щоб знайти там роботу, агенції, веб сторінки адаптовані для інтернаціональних працівників, тощо 3) Кожна строчка в резюме для молодого спеціаліста коштує дуже багато. Знання іноземної мови, іншої культури це велика перевага. Тому молодого MBA з українським корінням переманити на роботу в Україну досить просто, якщо знати, що йому запропонувати. Напр. позицію супервайзера, топ менеджера в структурі з 1000+ працівників. Звісно, потрібно навчитися виконувати мінімальні вимоги ринку: правовий захист, інформац. підтримка, call centers – тобто знову ж той самий зручний інтерфейс. Я вже здається, декілька разів повторив тут: десятки країн це ВЖЕ успішно роблять не особливо напружуючись при цьому.
March 25th, 2009 at 09:42
Я прошу прощения, что не владею всей информацией (совершенно случайно попала на эту страницу и возникло такое обостренное чувство несогласия, что не смогла не отозваться). Но Вы, случайно, не эмигрант? Когда Вы в последний раз не просто были на Украине, но и жили и работали там? Хотя бы, скажем, месяца три? У меня очень стойкое ощущение, что темой Вы сами владеете очень поверхностно и однобоко.
Я считаю, что будущее Украины за украинцами, получившими образование на Родине, но имеющие опыт работы (и\или обучения) заграницей.
Те, кто вырос не на Родине, помочь ей чем-то, кроме таких вот возвышенных патриотичных слов – не сможет! Вы уж простите, если затронуты Ваши личные чувства. Я искренне верю, что Вы это пишите и думаете очень искренне, из хороших побуждений. Но слово и дело – вещи абсолютно разные!
Более того… Ни один ребёнок (за очень-очень редким исключением!), родившийся и выросший в Канаде, США, Израиле, Германии и т.д. не захочет возвращаться конкретно на Родину родителей из _патриотических_ чувств! Если будут “светить” перспективы хорошей карьеры, деньги – да. Но разве карьеристы это и есть – НАШЕ будущее? Не смешите! :)
March 25th, 2009 at 13:34
Шановна Елена. Менi здається Ви розмiрковуєте бiльш емоцiйно нiж я, тому висновки у Вас iншi. Ставка на патрiотизм взагалi сумнiвна, ми живемо в свiтi технологiй, в тому числi соцiальних технологiй, технологiй ринку працi. Потiм я не впевнений, що патрiотизм українцiв легко конвертований у економiчну i соцiальну вiддачу. Розумiєте? щоб простiше зрозумiти реальнiсть мого сценарiю, уявiть його як сценарiй “Варiаги-2″. Одного разу пра-українськi елiти запросили варягiв i вийшло дуже вдало, хоч на початку, я думаю, було багато скептицизму i розмов про патрiотизм.
March 26th, 2009 at 02:06
Елена – повністю згоден.
Станіславе – діти українських (і російських також) емігрантів у Чехія соромляться розмовляти на українській (і відповідно російській) мовах, оскільки це (цитую дітей) “не правильна мова”. Часто на вулицях зустрічаю українських мам зі своїми дітьми – мами до них говорять на українській, а діти відповідають на чеській. Звичайно, діти віку трохи старші за тих, що вчаться повзати чи ходити – вже встигли поспілкуватись з чеськими однолітками і зробити висновки.
Ви гадаєте, ці діти з радістю та любов”ю повернуться на “не правильну” історичну батьківщину? Однієї поїздки у громадському транспорті буде достатньо, щоб зрозуміти, у чому різниця. Мені тиснява у львівських маршрутках тепер тільки в кошмарах сниться…
Станіславе – це чудово, що у Вас є почуття патріотизму – якби такі почуття були б у більшості українців – Україна була б зовсім іншою державою. Особисто в мене такого почуття нема, бо я не можу вигадати бодай чогось одного, за що я можу подякувати своїй Батьківщині.
March 26th, 2009 at 09:42
Петро, якщо діти соромляться розмовляти українською це проблема насамперед батьків, проблема виховання. Серед моїх знайомих є канадійці діти яких охоче розмовляють українською, співають українські пісні під гітару будучи… канадійцями в 6-му коліні. Так, діти найчастіше конформісти і шукають можливостіі розмовляти зручною для них мовою. Але, знову ж, виховання, якщо діти звикли демонструвати лояльність до української культури, культури оточення, то вони будуть розмовляти українською публічно. Втім це мало стосується тематики нашої розмови. Професіонала мало цікавлять маршрутки, більше показники підприємства і посада на якій він буде працювати. Також безпека, можливість влаштувати дитину в гарну школу, врешті. Я не впевнений, що тут потрібно говорити про почуття патріотизму, просто живу в сучасному глобальному світі і бачу як тут все облаштовано.