Кроп-фактор це співвідношення площі даної матриці до площі кадру 35-мм плівки. І менша матриця не сприймає “дещо обрізану частину від того, що пропускає ваша лінза”. Вона сприймає все те що пропускає лінза, лише [сприймає] меншою площею.

Дякую, Юра. Ось що пише про це укр. Вікі
>>При використанні об’єктивів для звичайних камер на сенсор проектується тільки центральна частина зображення, а інша частина просто обрізується.

Тобто, скажемо так, якщо якимось чином поставити не свою лінзу на DSLR камеру (скажімо через адаптер), то тоді дійсно не все, що пройшло ч-з лінзу буде попадати на сенсор (датчик). А так Ви праві, лінзи для DSLR вже робляться з урахуванням цього фактору обрізання зображення.

Також, Юра, цікаві зауваження до ISO, відкриту діафрагму, про “глибину простору що відображається різко” (додав у тексті), лінзи “фікси” (додав), про Nikon режими (додав)

Кроп-фактор це співвідношення площі даної матриці до площі кадру 35-мм плівки. І менша матриця не сприймає “дещо обрізану частину від того, що пропускає ваша лінза”. Вона сприймає все те що пропускає лінза, лише [сприймає] меншою площею.

>А ні, чутливість у числовій камері нарощується за рахунок накачування
>енергії у датчик-сенсор і від цього на фотографії можна побачити шуми.
Неочевидно. І “не чутливі” положення ISO фіксують зображення накачуванням енергії. То де ж та різниця яка призводить до шумів?

При великих значеннях ISO матриці настільки чутливі що починають фіксувати і випадкові частинки що виникають всередині них самих і частинки що потрапили з сусідніх комірок і т.п..

До речі, однією з переваг дзеркальних камер вважається система, при якій матриця використовується лише під час фіксування зображення (до того вона закрити дзеркалом), через що вона не працює довго і не є “тепла”, а отже і шумна (на відміну від псевдодзеркалок де матриця працює завжди бо дає зображення на екран).

>У плівочних камер плівка з більшим ISO дорожча і також, можна
>спостерігати зменьшення контрастності фотографії завдяки оптичному
>ефекту розсіювання
Хочеться додати, що у плівкових камерах, плівка з великими значеннями ISO, хімічно мусить бути виконана трохи інакше, тому на таких плівках суттєво помітніші кристали хім. реагентів, а фотографія стає “зернистою”.

>Отже, в ідеалі тримаємо лінзу з відкритою діафрагмою (отримуємо більше
>світла), тримаємо витримку мінімальною (уникаємо розмитості знімків
>“завдяки” дрижанню) і тримаємо чутливість ISO датчика якомога нижчою
>(гарна контрастність). Маємо дві проблеми з такою ідилією.
>Перша проблема проста. Лінзи фізично не завжди найкраще працюють з
>відкритою діафрагмою.
Йдеться про те що якість лінзи (її ідеально правильна геометрія, товщина і т.п.) з віддаленням від центру погіршується. Тому використовуєчи всю площу лінзи (залишаючи діафрагму максимально відкритою) ми наражаємось на різні хиби виготовлення що вплинуть на чіткість відбитка, різного роду аберації (споьворення світла). Тому рекомендовано, по-можливості, використовувати центральну частину оптичної ситеми (прикритий отвір діафрагми.

Це треба знати, але пам’ятати що параметри лінз дуже особисті для конкретної оптики.

>Інша проблема це контроль глибини контрасту.
Я не знаю чи то так вжито в оригіналі, але такий термін може вводити в оману, плутаючись з контрастом (кольорів, освітленостей), як таким.

Очевидно, що йдеться про глибину різкозті. А правильніше – глибину простору що відображається різко.

>Третій аспект, що впливає на глибину фокуса це фокусна відстань лінзи. У
>двох однакових камер та, яка має більшу фокусну відстань буде мати
>тонкішу глибину контрасту. Тобто, якщо ви “відкотили” вашу стандартну
>18-55мм лінзу на мінімальні 18mm то глибина контрасту буде більшою ніж,
>якщо ви викрутили лінзу на всі 55 мм.
Треба мати на увазі що при різних фокусних віддаля спостерігається, як наслідок, і спотворення перспективи. Ті ж об’єкти, нерухомо розташовані одне від одного, здаються більш віддаленими при малих фокусних віддалях, і більш наближеними (ніби зовсім-зовсім поряд, майже одне за одним) якщо сфотографувати х з великою фокусною віддаллю.

Інколи кажуть “перспектива стискається”. Тому, при фотографуванні, наприклад, портретів, важливо щоб лице мало правильні пропорції. Вважається що лице відображається найприродніше при фокусній віддалі 50мм (на плівковому фотоапараті, на цифровому треба орієнтуватись на 35мм-еквівалент фокусною віддалі, бо та ж оптика буде на цифровому фотоапараті задіюватись по-іншому, через згаданий вище кроп-фактор). Здається для цифровика класу 350D це 80мм.

>Загалом первинні (prime) лінзи є швидшими (і пропускають більше світла) ніж
>лінзи з zoom у тому ж самому ціновому діапазоні.
Первинні лінзи (prime) це, я так розумію, лінзи з фіксованою фокусною віддалю, фікс-фокуси, а скорочено Фікси.

>меньше механіки = більший простір = більше світла
Я не погоджуюсь з автором. Бо не бачу звязку між “кількістю механіки” і отриманим “простором”. Схоже йдеться про те, що в об’єктивах з змінною фокусною віддалю (зум-об’єктивах) :
a) використовується більша кількість лінз, тобто затухання світла на кожній лінзі спричиняє слабше світло на виході (причому вони можуть поміщатись в таких самих малих просторах і взагалі для світла простір не проблема і “більше простору” світлу не потрібно).
б)за рахунок рухомих елементів зум-об’єктивів їх дуже важко (неможливо?) ідеально відюстувати (виставити центри лінз на центр осі, виставити лінзи перпендикулярно головній оптичній осі тощо).

Інша справа фікс – лінз менше і можна раз і назавжди надійно зафіксувати в корпусі об’єктива. Тобто головне гарно виставити при зборці – і так буде назавжди.

>…повинен використовувати камеру в одному з
>чотирьох (знову чотирьох!) режимів: P, Av, Tv або M
В Nikon вони: P, A, S, M.

Будь-ласка вибач за якісь виправлення і доповнення, я без саарказму (очевидно більшість, якщо не все, стосується автора оригіналу).

P.S.
Якщо цікаво – постав шось на кшталт Орфуса – відлапаєш трохи грам. помилок.