Проблема і її рішення неначе лежать на поверхні: україномовному Інтернет потрібен контент, особливо ”просунутий контент” – аналітика, наукові енциклопедичні статті, тощо. Довкола великих платформ, проектів в Інтернет вже існують україномовні об’єднання активістів. Наприклад глобальні Wikipedia, Google Applications, WordPress мають досить потужні (продуктивні) україномовні групи. Очевидно, що і локальні контент проекти як Ukrcenter.com, Sumno.com і подібні мають актив, продуктивну тусовку довкола них. Чому не прийти фізично цим активистам до адміністрації українських ВУЗів, до українського Міністерства освіти і запропонувати спільні проекти?
Наприклад, тематичні реферати студентів можуть бути заточені під такий проект як Вікіпедіа, варто вчителю (або активісту) розказати в аудиторії про формат Вікі. Я вже колись спостерігав особливу активність у словенів на Вікі. У словенів на Вікі менше двох статей на одного автора і втричі більша енциклопедія на той час. Очевидно, що там є співпраця між Вікі активом і навчальними закладами. В Україні Вікі робиться одинаками героями (без лапок Героями). Активісти Вікі могли б зконтактуватися з словенами і запитати їх про їх досвід.
Активісти WordPress можуть запропонувати і допомогти вчителям відкрити свої ВП блоги. Уявіть собі популярність україномовного блога професора математики або астрономії! Вчитель може публікувати там роботи своїх студентів і чудово проіндексований пошуковиками (ВП відмінно індексується) такий контент стане досягненням всього УкрНету за лічені години, а рейтинг блога і популярність професора сягне нових висот. В принципі за домовленістю активіст, який допомагає викладачу технічно, міг би заробляти на рекламі на блозі. У такому разі на блозі професора не можна публікувати роботи студентів, щоб не було нарікань на зароблянні на їх роботах.
Активісти україномовної блогосфери (я в т.ч.) можуть допомогти з розвертанням окремо встановлених Moodle.org проектів для навчальних закладів. Moodle це безкоштовні платформи типу ВП але заточені під цілі навчальних закладів, з можливістю завантажувати домашні завдання, виставляти оцінки, тощо. До речі, я зустрічав свого часу активістів українізації Moodle.
Щодо мене особисто, то тут в Канаді я маю деякий досвід налагодження подібного співробітництва між місцевими українськими школами і місцевими контент проектами як OomRoom.ca Місцева специфіка в тому, що, по-перше школи досить неохоче відходять від їх курікулум (curriculum, лат. – означає визначені на папері навчальні пріоритети і методології) і дивляться на людей з вулиці як на експериментаторів, друга проблема, що вчителі, особливо більш досвідчені неохоче беруть на озброєння щось нове… дуже неохоче. Але в Україні можна обійти ці проблеми. Найперше вища освіта, викладачі ВУЗ-ів постійно вчаться і підвищують кваліфікацію, зацікавлені в референсах, популярності, тому в ВУЗ-ах активісти можуть знайти гарну підтримку. Що стосується середніх шкіл, то розмову потрібно вести ІМХО на рівні міністерства. Якщо там вистрелить, пійдуть на зустріч, то це буде дуже масово.
Отже I am in, тобто особисто я готовий допомагати у становленні співробітництва між ВУЗами, Міністерством Освіти і УкрНет. Єдине, я не можу фізично встановлювати контакт з Канади. Я можу зателефонувати, але тут потрібна буде фізична зустріч з освітянами і професорами. Якщо хтось візьме мене в подібний проект, я залюбки.
on 
on 
on 
January 2nd, 2008 at 01:13
Головною передумовою має бути існування середнього класу. Блоґи — розваги для забезпечених користувачів мережі. Наші ж науковці en mass не належать до таких щасливців. Коли у керівника відповідної установи є вибір, він обирає збільшення премій та зарплат, а не підключення до мережі.
http://maksymus.livejournal.com/
January 2nd, 2008 at 06:14
гарна ідея! хоча у нас всі такі повільні, так неохоче ведуться на якісь новинки. у деяких викладачів є блоги, але вони там усіляку фігню в основному пишуть ;)
до того ж доступ до інтернету – це ще та проблема :(
January 2nd, 2008 at 07:04
>Найперше вища освіта, викладачі ВУЗ-ів постійно вчаться і підвищують кваліфікацію, зацікавлені в референсах, популярності, тому в ВУЗ-ах активісти можуть знайти гарну підтримку
Пане, Ви з Місяця чи з Марса? В існуючій українській системі освіти у викладачів немає жодного стимулу підвищувати кваліфікацію – хіба голий ентузіазм. Я працюю в одному з університетів, що має статус національного і входить до десятки найкращих українських ВНЗ у сфері економічної освіти. Деякі мої колеги читають лекції за схемою двадцятирічної давнини – матеріалізм та ідеалізм фореве! Зарплатня викладачів, що намагаються якось модернізувати курс, ні на копійку не відрізняється від зарплатні тих, у кого на лекціях мухи дохнуть від нудьги. Більш того, іноді “инициатива наказуема”. Наприклад, я в цьому семестрі розробила нові завдання для модульних контрольних – дещо детальніші за ті, що існують в програмі кафедри (я намагалась розробити більше варіантів, щоб унеможливити списування). Коли потрібно було роздрукувати ці завдання (загалом 9 сторінок), методистка мені сказала, що на кафедрі можна роздруковувати лише навчальні матеріали з програми, а якщо хтось із викладачів вигадує щось нове, то хай і роздруковує за свій кошт. (ясна річ, сума невеличка, але ж річ не в грошах. Цей приклад ілюструє ставлення до ініціатив).
Недавно я виявила плагіат в кафедральному підручнику (моя колега списала дослівно (!) кілька сторінок з іншого підручника), але зрештою все обійшлось стриманою критикою, а начальство переймалось лише тим, щоб на рівні деканату не дізнались про плагіат (сам факт плагіату мало когось обурював, як сказав один з моїх колег: он книги Литвина – суцільний плагіат – і нічого, так що не слід критикувати мою колегу).
Наразі система пофігізму, що панує в освіті, всіх влаштовує: студенти скачують реферати з інтернету і здають, навіть не читаючи, викладачі не відчувають необхідності покращувати свої курси (навіщо старатись, якщо зарплата не зміниться, навіть якщо лекції будуть відверто халтурними). Ну а ентузіастам в кращому разі просто не заважатимуть. Але не сподівайтесь на підтримку – багато учасників освітнього процесу не бажають його покращувати. Халтура задовольняє майже всіх.
January 2nd, 2008 at 08:19
Все дуже просто – ми намагались робити щось спільне з НаУКМА, але поки що ВУЗи готові робити тільки те, що популяризує їх )))))))))))))))) принаймні в мене склалося таке враження.
і треба люди, які вміють розмовляти з держ.установами. Можливо, я не вмію, якщо Ви вмієте – давайте домовимось про яку-небудь співпрацю, ми тільки за!:)
January 2nd, 2008 at 09:02
2 Максим. Вибачте за банальність, але блоги це вже не розваги, це сучасний засіб комунікацій. Підключення до Мережі це просто комунікаційна необхідність. З цього можна починати розмову з викладачем або інститутським функціонером. Колись дуже давно, десь у 2000 я запропонував одному вчителю фізики з тех. ліцею КПІ зробити їй персональну сторінку для її публікацій і комунікацій з учнями. Вона була готова до цього і сказала, що давно мріє про це. Я був не готовий тоді.
2 shybloom. Так, згоден, якщо (конкретний) викладач не має доступу до Інтернет то це може бути проблемою. Алеж у КПІ напр. кожен викладач має доступ до Інтернет.
2 Irengloria Ні, я не з Місяця, оригінально я з України :-) Те, про що Ви говорите, це не система, а скоріше мода. Не модно бути “просунутим” професором в Україні, можливо. Але мова не про кожного професора, а про конкретного. Це загалом особистості – викладачі ВУЗ-ів і мейнстрімність для них не правило. Потрібно йти і розмовляти. При нагоді або спеціально. Я не думаю, що викладачі такі недоступні, та й на кафедрах адміністрація досить доступна.
2 Логвиненко. Так, блог викладача, блог кафедри популяризує ВУЗ. Якщо вони цього хочуть, то вони це і отримають. Нажаль я не можу напряму виходити на викладачів, дайте мені телефон, я можу зателефонувати викладачу, якщо потрібно щось пояснити.
January 2nd, 2008 at 09:30
2 Станіслав: от конкретний викладач мого вишу має доступ до інтернету, у нього є свій блог в ЖЖ, певною мірою він колись підштовхнув мене долучитися до блогів… але він не пише (і, певно, не писатиме) ні на блозі, ні на своєму сайті про свою роботу, окрім хіба байок про тупих студентів.
стосовно доступу до нету у вишах, то, дійсно, в КПІ доступ до інету є в усіх, так само як і в багатьох інших столичних вузах. але окрім столиці в нас є вузи й в інших містах. я от саме в одному з таких і навчаюся, то можу вас запевнити, що більшість викладачів навіть комп”ютером ледь-ледь (і то не всі) вміють користуватися, про мережу я взагалі мовчу.
те, що ідея ваша гарна заперечувати не буду, але її реалізація в українських реаліях – це буде довгий і болісний процес, який може ні до чого не призвести, або призвести років так за 5-10.
January 2nd, 2008 at 11:00
Можна багато що тут сказати як щодо критичних зауважень, що пролунали, так і щодо того, яких форм може і має набувати така співпраця. Спинюсь на останньому. Гадаю, необхідно зайняти якесь, для початку, — мале, але місце такої співпраці. З одного боку, боку, передавання методичок, медія-даних під ліцензування — було б уже поживною річчю. Якщо б студіки-гірники відшукали усі параметри для тисяч гірських порід та мінералів і позаповнювали усі заадресовані у шаблонах карток дані — це було супер. Можна тут багато говорити, але основне це — цілепокладення і папір. Цілепокладення як те, що ставиться в основу, ДЛЯ ЧОГО ЦЕ ЇМ потрібно. Папір — аргумент зворотного зв’язку, ЩОБ ВОНИ БАЧИЛИ, НАВІЩО ЇМ ЦЕ ВСЕ БУЛО І У ЩО ВИЙШЛО.
January 2nd, 2008 at 11:14
2 Станіслав: на жаль, це таки не мода, а система, де одне неподобство підтримується іншим. Скажімо, при працевлаштуванні особисті знайомства важать значно більше, ніж професійні досягнення. Так само, популяризація ВНЗ – це порожній звук. Кому це треба, якщо за це не доплачують?
Моя колишня однокурсниця зараз працює в Міністерстві освіти. Вашу ініціативу там би сприйняли вороже – навіщо людям зайвий клопіт? І навіть студенти, як правило, мало зацікавлені в таких проектах. Згадана мною однокурсниця працює за сумісництвом в одному з комерційних ВНЗ. Із 18 лекцій за семестр вона провела дві, а на заліку просто зібрала заліковки і всім поставила “зараховано” (це там звична практика). Студенти раділи, що отримали залік “на шару”, і ніхто навіть не подумав нарікати, що предмет фактично не викладався. (До речі, а в лексиконі канадських студентів існує відповідник нашої “шари” – тобто бажання отримувати позитивні оцінки, не навчаючись?)
Я просто вражена Вашою наївністю. Ні адміністрації, ні викладачам зайві неоплачувані обов”язки ні до чого. Викладач, який працює у трьох ВНЗ і читає недолугі лекції (“от фонаря”) отримує три зарплати і живе значно краще, ніж той, хто працює в одному ВНЗ, сумлінно ставиться до своїх обов”язків (через що не має часу на додаткову роботу). В такій ситуації викладачі не зацікавлені покращувати рівень свого викладання. Так що Ваша ідея, безсумнівно, слушна за нормальних умов, але в українських умовах вона невигідна.
January 2nd, 2008 at 11:33
2 Irengloria Ні, я не наївний, я не очікую повальної зацікавленості і навіть масової зацікавленості у блогосфері від професури. Так само, як не варто цього очікувати від канадійської професури, словенської… Але будуть такі, які зацікавляться, особливо, якщо їм запропонують тех. підтримку. Я написав, я мав досвід співпраці зі школами тут в Канаді і був здивований наскільки люди не хочуть “зайвого клопіту”. Але було два молодих викладача, які не лише зацікавилися, а й пійшли на зустріч і реалізували деякі речі. От на таких і треба розраховувати.
Ні, У вікна канадійців шара не літає – почитайте цю статтю. Але мова про те, щоб зробити щось інакше, щось нове, тому совкові звички потрібно задавлювати і не зважати на них, як на аргумент. В Україні є можливість виходити на міністерство, там, думаю є люди, які розуміють, що Щось Робити Потрібно. Також не всі, але who cares про тих, кому це до лампочки.
January 3rd, 2008 at 13:54
якось я працював вчителем інформатики в середній школі, систему бачив із середини – думаю, ведення блогу.. як би то сказати… то може бути наразі забезпечено тільки на рівні ОКРЕМИХ ОСІБ, на рівні міністерства, як ви кажете, діла не буде абияк.
про вузи… був зарахований як викладач статистики на кафедру обліку, аудиту та економічного аналізу моєї ж фінансової академії, одразу після закінчення – в останній момент передумав (28-го серпня).
АЛЕ – якби таки залишився там працювати, то обов’язково вів би блог, викладав би лекційний матеріал, різні тестові завдання, методичні матеріали тощо: в допомогу і своїм же студентам, і іншим викладачам, і “взагалі”.
але це, знову ж, ОСОБИСТА ініціатива, централізовано з цього діла не буде
January 3rd, 2008 at 19:08
2 g_i Просто потрібно зателефонувати, зайти до кафедри, переговорити з профом, якого зустрів у маршрутці, а там вийде чи не вийде… Головне пробувати.
January 5th, 2008 at 12:59
ну що значить “пробувати”?
роздавати всім візитівки з адресою блоггєр.ком чи вордпрес.ком і письмовими інструкціями як завести там свій блог?…
January 5th, 2008 at 15:45
2 g_i Можна і так. Можна спати з професором, пити пиво з професором, можна познайомитися в електричці або на дачі, можна прости вийти на зупинку раніше зайти на кафедру і розказати про свою ідею. Одним словом комунікувати і не лише онлайн. Саме поза Інтернетом найкращі для блогера контакти, це факт.
January 6th, 2008 at 05:11
можна, все можна.
але рано чи пізно будь-яка подібна діяльність приречена на занепад ЯКЩО НЕ ПРИНОСИТИМЕ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВИНАГОРОДИ її учасникам.
а як це реалізувати?
February 19th, 2008 at 06:41
2 g_i: не згідний щодо матеріальної винагороди. Наприклад, грошей як таких від ведення блогу я не отримую, є інші плюси. І я не вважаю себе настільки унікальним, що можу припустити відсутність в системі освіти людини, яка до блогів ставиться так же.
2 Станіслав: справді, все сказане щодо пасивності викладачів у попередніх коментарях – правда. Місцями думаю ситуація навіть гірша за тут змальовану. Як на мене, то найпростішим способом поєднання уанету та внз України буде природній процес, тобто а) блогер стає частиною системи освіти, і приносить туди своє захоплення, інші зацікавлюються; і б) у блогера є друзі в системі освіти і він їм розказує про Вашу ініціативу, і вони стають носіями блого-вірусу :) Це довго, але це більш реалістично.
З власного досвіду скажу, що стати співробітником кафедри і якось прийти і сказати – гей, ставимо мудл, це круто і взагалі, ми таким чином досягнемо того, того і того – найкращий спосіб бути незрозумілим і непочутим. Є ще варіант дослужитися до завкафедри і тоді почати впроваджувати. Але це вже зовсім інша історія :)
January 23rd, 2011 at 10:20
Пройшло два роки: http://uk.wikipedia.org/wiki/Вікіпедія:Проект:Співпраця_з_навчальними_закладами
Загалом, не все так погано.