Живу як Шрек, серед замерзлого болота. Поруч гудить автобан з поетичною назвою Біла Багнюка (White Mud drive). Така наша шреківська доля. Міг би жити в рідному Києві, слухати як по FM співають трусики і блатняк, стояти в пробках і палити… Ні, не хочу.
Зате у мене ось такий вигляд на задній двір. Десь там за цими примерзлими ялинками, за 300 км. починається справжня канадійська Північ: з низькими ялинками, ведмедями, вахтовиками і нафтовими пісками. 300 км. на захід розкішні великі Скелясті гори. 300 км. на південь Калгарі з його багатими і бідними. А мій будинок по центру, в прекрасному, індустріально розвинутому замерзлому болоті на ім’я Едмонтон.
Мій сусід Роджер, здоровань англієць сам оригінально з Нотінгему, що в Британії, переїхав з родиною в Лейсдбрідж, містечко у підніжжя гір. Каже, що в Едмонтоні стає незатишно, що з’являються пробки, що мільйон населення це вже забагато. Мріє купити коней… Спочатку думав, що він шуткує, а він взяв і перевіз свою родину, два гоночні мотоцикли і собак учора. Може дійсно наш Едмонтон стає містом? Приїзджають українці, китайці і роблять його великим містом? Та ні, куди там. Сьогоднішньому Едмонтону до мегаполіса як місцевому суперклубу “Ойлерс” до Кубка Стенлі. Позаминулого року правда увійшли у фінал але вчасно перелякалися і програли вирішальний матч.
Колись за щось я полюбив Київ, тепер послухав київські FM через Інтернет і не зрозумів за що. Ні, я більше не закохуюсь в міста. Я згоден з Шреком, якщо на болоті затишно, люди чемні, є гарні бібліотеки, університети, студенти, приємні люди, а до всього цього достойна робота то це моє місце.
(No Ratings Yet)
Loading ...
Loading ...
December 30th, 2007 at 2:22 pm
Але твій закинутий у непам’ять “київ” ще прийде до твоєї свідомості та настійливо вимагатиме згадати про нього.
December 30th, 2007 at 3:50 pm
О так, Київ приходить до свідомості, постійно і настійливо. Я буду приїзджати але… він мене розчаровує, ну не Київ щоправда, а кияни, їх інтереси, їх пріроритети, їх спосіб життя, це ніколи не було насправді моїм, навіть тоді коли я співав у подвір’ї російською мовою свої пісні про київську вулицю, все одно я внутрішньо був трохи космонавтом в своєму рідному місті. Я шукав гармонії, намагався перебудувати себе і своє місто і не знаходив ні гармонії, ні бажанні змінюватися у киян.
А це повідомлення написане під враженням прослуховування популярної київської FM станції, ще й не самої жахливої. Пісні десятирічної давнини, оспівування похмілля, ідеалізація якихось провінційних губернаторів бібікових… ну що це таке, до чого це на порозі 2008-го року?.. Кияни не хочуть змінюватися, я хочу і це моє основне протирічча.
December 31st, 2007 at 4:39 am
звісно…
в києві страшно знаходитися)
добре шо в тебе там своє МІСЦЕ і своє ПОКЛИКАННЯ..
December 31st, 2007 at 7:52 am
Чому це страшно? Я виріс на “дикому заході” Києва і нічого :-)
January 1st, 2008 at 10:46 am
та нє. не в тому плані страшно))))
а в глобально-соціальному: в способі життя, в тих маршрутках, в тій байдужості, в болоті і всьому решті)