Президент Чекалін вийшов з залу прес конференцій дивлячись у підлогу. Охорона знала – якщо погляд президента опущений вниз, значить президент розсерджений. Передчуваючи неприємну розмову до нього наблизився держсеркретар Богов.
- Ну як все пройшло…
- Виклич мого писаря… Давай, терміново. – відрубав президент.
В кабінет зайшов керівник Депертаменту Зв’язків з Пресою. Намагаючись тихо закрити двері він довго стояв спиною до господаря кабінету. Президент незадоволено мугикнув і рвучко піднявся зробивши декілька кроків в сторону вікна.
- Вам потрібно бути більш кмітливими у вашому депертаменті – сказав він дивлячись у вікно.
За вікном відкривалася широка площа внутрішнього двору адміністрації президента. Падав білий сніг і чіплявся за виступи старовинної площі відтінюючи контури середньовікової споруди білими смугами. Цю внутрішню площу не показували по телевізору але сама площа бачила багато. Сніг падав на холодну бруківку і піднімався протягами вітру назад вгору, до сірого непрозорого неба.
В кабінеті було троє. Чиновник з білим від переляку обличчам і два керівника держави. Держсекретар Богов сидів в на темному кріслі в глибині кабінету і переглядав якісь папери. Президент нарешті повернувся від вікна до візитера.
- Я щойно повернувся з прес-конференції, ви її бачили сподіваюся – почав він спираючись обома руками на кремезний дубовий стіл. – Що ви мені там понаписували про проблеми з демократією в Рутенії?
Чиновник подивився на президента впевненим поглядом. Він був не новачок в коридорах влади і за довгі роки знав чого варто боятися. Боятися варто невизначеності. А зараз йому нарешті стало зрозуміло чого хоче від нього президент, навіщо викликав до себе. Тепер старий чиновник не боявся але і не відповідав на запитання. Президент звів брови від здивування.
- Що? Ви не зрозуміли питання? – президент Чікалова це почало дратувати, він відійшов до стола і почав обходити візитера – Я читав жураністам текст, який підготовула ваша служба для прес-конференції. В тесті йдеться, що західні держави підтримують Рутенію не дивлячись на те, що там “проблеми з демократією” і навіть деспотія… Що за чортівня?! У рейтингу ООН Рутенія стоять на тридцять позицій вище нас за “рівнем демократії”! – президент сказав останні слова жестикулюючи руками і показуючи пальцями, що “рівень демократії” потрібно взяти в лапки. – Ну, і як я виглядав при цьому? Кисло? Як я виглядав я вас питаю?.. Та поверніться до мене обличчам, чорт забирай!
Чиновник повернувся і дивився просто перед собою. Дивився не на, а наче скрізь президента і мовчав. Раптом втрутився держсекретар Богов.
- Я думаю ми можемо відпустити товариша – сказав він впевненим голосом.
Президент все ще дививився в очі мовчазному чиновнику. Він не любив такі ситуації, він – президент Чекалін господар у цьому кабінеті. Але Богову пробачалося багато. Він ківнув чиновнику:
- Можете йти.
Керівник департаменту обійшов президента і зачинив за собою двері. Богов сказав:
- Розумієш цей текст тобі писав не департамент зв’язку – держсекретар перейшов на “ти” до президента. Це підкреслювало конфеденційність сказаного. – Ми найняли тих хлопців, що займаються стретегічним плануванням. Вони запланували спецоперацію, бузу,.. такий собі бардачок в Рутенії. Але не пійшло там у них, ти ж знаєш… проект призупинили, а цей текст вже пройшов у твою канцелярію… Системна помилка, розумієш.
Президент сумно посміхнувся. Раз траплаються системні помилки, значить є система, значить система працює. Значить все нормально за великим рахунком.
Він знову підійшов до вікна. Сніг все ще падав. Тихо падав на обнесений муром старовинний плац, так само тихо, як на тисячі інших площ і домівок у його країні. Його великій країні. І ніяка помилка не зупинить ходу її історії.
