Життя склалося так, що мені вдалося пожити на національних узламах, там, де перетинаються конкуруючі культурні пласти. Тому я зрозумів, що націоналізм, це просто ще одна форма соціального життя, енергетична субстанція, яка виникає між співіснуючими народами. Як хвилі моря, можуть бути високими, темними, стрімкими і навіть ласкавими, так і націоналізм може бути так само різним. Тобто до націоналізму я ставлюся спокійно, буденно.

Життя подарувало мені зустрічи з чудовими росіянами. З одним я дружив у Радянській Армії і він назавжди залишився взірцем щедрості і простоти. Були багато приємних моментів з сусідами, новоспеченими киянами, такими, хто ніколи себе не ототожнював з українцями але ніколи не робив цього напоказ. Але найяскравіших росіян я зустрів у Канаді, вірніше у Квебеку.

Квебек це un pays, une nation désormais - це провінція, яка вже має ознаки держави і поступовим цивілізованим приступом робить все для того, щоби мати цього ще більше. На мій смак, цієї енергії народження нового суспільстав було забагато. Але це повітря будівництва нової нації певно притягнуло таких росіян, яких я більше ніде не зустрічав.

Один з них, якого мій товариш Вент у своєму оповіданні називає Ніколай був, на мій погляд, взірцевим російським націоналістом. Те, як він жив, як він будував, так, старанно будував свою російську родину в глибинці Квебеку, це не могло не викликати захоплення. Худий, енергійний, з охайною борідкою з розумним цупким поглядом. У нього не було життєвих компромісів - йому вони були не потрібні. Він кристальний росіянин і буде таким де б він не жив. Його вимогливість до родини і авторитет поза всякими сумнівами. У нього всі на “Ви”. Він дуже сильно любить Росію і російську культуру і, як закохана людина, чудово розуміє, коли інші теж люблять. Люблять своє. У нас напротязі майже півроку сусідства не виникло жодної сварки. Ми пили чай у нього за великим родинни столом, тримаючи спини рівно, як дореволюційні офіцери. Говорили про побут, про історію, щось там сперечалися і ніколи не посварилися. Чи змінив мене Ніколай? Безперечно. Я знаю, що на північ від України народжуються сильні люди, які можуть дати лад своєиу дому і вміють розмовляти з сусідами. Які захоплюються українськими церквами, наприклад, українською релігійною школою, тонкощами українського побуту. Таких як Ніколай нещадно мало, очевидно. Але вони є і це дуже важливо.

Ніколай дуже песимістичний щодо російського сьогодення. Маючи блискучу освіту (Sorbonne, France) він міг би заробляти і жити в рідній Москві. Але він ненавидить КДБ і радянську символіку, що йому робити у сьогоднішній Росії?.. Він щиросердно молиться щонеділі у дерев’янному російському монастирі, що загубився у лісах Квебеку і… я не знаю про що він мріє. Він, схоже, не мріє, він живе своїм життям росіянина.

Інша родина росіян живе у Монреалі. Вони також набожні, також майже релігійно ставляться до російських традицій. Науковці з чудовою освітою і глибокою родословною, у якій і російські дворяни, і інженери, і науковці, і всесвітньо відомі поети. З ними я, нажаль, зустрічався менше. Але мої зустрічи з ними траплялися… в українському храмі. Їх розумні діти співали церковні пісні українською мовою допомагаючи диякону і тримаючи хоругви української церкви. А в українському церковному таборі вони співали гімн України щоранку. Я знаю, що з цих дітей виростуть люди, які ніколи не будуть цинічними по відношенню до українців, адже і в Канаді є приклади зовсім інших росіян “голубих кровєй”…

Яка ж цивілізаційна прірва між цими двома родинами і тими, хто виходить на анти-натівськи мітинги в Україні. Якій культурний розрив. І ті, і інші є безперечно націоналістами і керує ними любов. Але культурний рівень останніх дозволяє їм топтати любов інших. Це варварство. Це зовсім інший націоналізм.

(No Ratings Yet)

 Loading ...