Деякі аналітики вважають, що сприйняття світу пост радянських людей є суто міфічним. Існують міфи про французів, про грузин, міфи про американців, міфи позитивні, і негативні. Причому вирішували якому міфу бути позитивним, якому негативним найчастіше у спец відділах системи радянської пропаганди. Українці і досі у полоні цих міфів про страшну Америку, про витончену Францію, про монолітно цинічний Захід, про агресивно небезпечне НАТО, про суцільно електронну Японію і т.п.
Це унікальне світосприйняття. Міфи чудові коли ти молодший десяти років і тобі ще важко збагнути, як усе це довкола влаштовано. Аж ось є всі ці казки, всі ці малюнки з мякими але певними лініями переходу між добром і злом. Та дуже шкідливо залишатися у світі міфів і у реальному світі одночасно.
Я вперше поплатився за міфологічне світосприйняття коли попав у Радянську Армію. Там я зустрів прибалтів і кавказців у такій самій зеленій формі, але людей з зовсім з іншим світосприйняттям. Міф про СРСР, міф про радянський народ, про червону зірку, про силу і монолітність “радянської людини” згорів першого ж місяця у топці реальної кочегарки, куди ми перемазані як чорти і замерзлі лопатами кидали вугілля, яке не встигли вкрасти командири… Прибалти, кавказці були реально успішні: вони інакше говорили з командирами, вони дивним чином знали де зупинитися, а де стояти на своєму. Вони ніколи не жили у світі міфів.
Що вже говорити про людей поза радянським кордоном. “Вони не цікавляться історією!” казав нам радянський міф про американця. Виявилося, що вони цікавляться, просто вони не сприймають її настільки серйозно. Американці досить детально вчать грецьку міфологію у начальних класах, щоб потім ніколи не використовувати її у дорослому житті. У дорослому житті американця або француза немає місця міфам – це наша основна і драматична різниця у світосприйнятті.
Для українського журналіста тут непахане поле. “Француз може образити жінку, любить американське кіно, слухає більше англійську музику ніж французську і… взагалі він різний, той француз”. Знаю, що українці хочуть це почути, що французи, як і українці – різні і індивідуальні.
Російська журналістика одночасно сумна і цікава саме тим, що там все на міфах і все довкола міфів. Українська журналістика сьогодні займається тим, що перекладає з російських веб сайтів і стає вдвічі сумнішою…
Міф про “монстра” Януковича, міф про українську Жанну Д”Арк, міф про ціни на бензин. маленькі і великі міфи на які так легко купуються українці. Втім… це міф, що всі українці купуються. Українці вже різні, вже мають який не який вибір.
