Ще ось зараз завершуються дебати за президентське крісло у Франції між паном Ніколя Саркозі і пані Сіголен Руаяль йде третя година дискусії, а мені вже все зрозуміло :-) Отже, що у цьому було цікавого для мене?
Це був несподіваний бенефіс північної Європи. Слова comme dans les pays de l'Europe du Nord повторено з десяток разів. Це мене вразило: французи, їх елітні кандидати декілька разів ставили один одному у приклад північно-європейські держави, їх урядування, їх шкільну систему, соціальні програми не моргнувши оком.
Питанням спільної Європи вдалося приділити лише декілька хвилин дебатів і то за наполяганням ведучих. Здалося французів Європа цікавить лише, як внутрішній інструмент. Причому позиції кандидатів дуже контрастні, що лише підкреслює останню думку.
Якби я був чеченцем, я б голосував за Саркозі. Якби я був турком я б голосував проти нього. Я не належу ні до перших, ні до других, тому я б подумав чи йти на ці вибори :-) Інші народи так контрастно не згадували.
Пані Ройаль зірвалася десь на 56-й хвилині і дозволила собі продемонструвати емоції. Пан Саркозі прекрасно їй зауважив, що чеснота президента вміти слузати кожного (“Vouz-etez enerve Madame” “Non, je suis touchee…” “Non Mme, Vouz etez enervee…”).
Пан Саркозі краще і довше тримається. Визначальний момент, у політиці дуже важливий. Очі пані Руаяль під кінець виказували втому і легкий переляк.
Думаю саме тому ці дебати виграв пан “французський американець” (за висловом
Схожі публікації:
