Краплі дощу. Краплі дощу падали на її обличча, падали на бровки тротуару, на жовто сіре листя. І все це виблискувало у жовтому світлі вогнів нічного міста.
Їй ніколи не бувало так добре, як о цій порі восени. Коли вечорами падав дощ, ще не дуже холодний, ще не сніг, ще з присмаком літа.
В навушниках грав молодий Бах. 3-я Сюїта. Ким потрібно бути, щоб придумати таку музику?
Тетяна вчилася в коледжі. Ще не інститут, вже не школа. Тетяна любила свій коледж, насамперед бо там вчилися всі її найкращи друзі. Насамперед Богдан… Всі вони носили схожий одяг. Нічого шкіряного – табу, побільше в”язаного, побільше синього кольору, така у них була мода. Вони не хотіли бути схожими на середнього сірого киянина. Бути самою собою, але іншою, ось чого хотіла Тетяна. А ще вона хотіла, щоб її любили. А ще… щоби ця музика і цей дощ ніколи не закінчувалися.
Як прикро, що все це може закінчитися. Просто хтось звернеться до неї, запитає щось, переб”є і цей чудовий темно жовтий настрій зникне. Зникне нараз, так бувало багато разів. Тому вона не хотіла, щоб закінчувався цей дощ, цей вечір. Дощ, який був стіною між нею і оточенням. Дощ скрізь який так чудово дивитися на місто. Місто блищить, місто шумить і шелестить, таке чудове, прекрасне місто. Її рідне місто.
on 
on 
on 
