Прочитав повідомленнла батька українця на тему як важко виростити дитину українцем у Києві. Сам був свідком усіеї формальності українізації у Києві під час відпустки місяць тому, сам ріс на агресивній зрусифікованій вулиці. Тема мене самого цікавить, і я вже декілька років тому знайшов відповідь для себе, вірніше це не відповідь, не панацея, а лише сучасна формула Як Виростити Дитину Українцем в іншому середовищі. Як імігранту мені знайти було не важко, власне вихід із мовного тупіка українські імігранти знайшли до мене.
У мене є знайома, вона місцевий український бард, тут в Канаді, пише пісні українською і співає їх під гітару. Я її запитав декілька днів тому “Як давно Ви з України?” Вона відповіла: “105 років”… Виявилося, що вона українка у 5-му (!) поколінні в Канаді, вона розмовкяє перфектною українською, знає про Україну можливо більше мене. І вона все життя в організації Пласт, як і її батькі, як і її діти.
Це універсальна формула, я думаю. Особливо зараз, у часи глобалізаїї, неважливо,… ну, не так важливо де ти живеш: У Києві чию Вінніпезі, Москві чи Харкові, ти можеш записатиявою дитину у Пласт або СУМ. Ти можеш сам приймати активну участь у цих організаціях – у батьківському комітеті або у сеньйораті. Мій особистий досід – це працює, це спрацьовує. Дитині подобається в Пласті, до того ми пробували у СУМ, невелика різниця. Перший досвід був дивний… це був досить високий культурно-естетичний барєр: батько екс-комсомолець привів сина до Пласту :-) Тепер той барєр здається кумедним і я пишаюся, що ми його подолали. Я не ідеалізую управу цих організацій, але, слава Богу, і вони до себе критичні.
Позавчора Пласт орендував арену і ми каталися на роліках, біля 100 чоловік напевно і всі… були українцями. Звісно діти, особливо молодші, розмовляли англійською між собою за що отримували зауваження. Але поза тим всім, вони виростають лояльними і приналежними до світового українства. Лояльними громадяними своєї країни і українцями.
І Пласт і СУМ це глобальні організації, і, хоч я ніколи не був у київському Пласті чи СУМі, я знаю, що вони мають єдиний менеджмент, тому має бути досить схоже.
Друга важлива компонента це школа, звісно. Сходіть якось у школу своєї дитини [поза батьківськими зборами] пройдіться коридорами, не треба бути психологом щоб вловити “атмосферу коридорів школи”. Якщо атмосфера агресивна, заформаілізована і діти в коридорах розмовляють жаргоном – шукайте інше. Не факт, що знайдеться, але тре шукати.
Загалом, потрібно шукати осередки українства в своєму місті, якщо немає… культурні осередки з гарною, здоровою атмосферою, принаймні, і намагатися приймати активну участь, долаючи свої совкові комплекси і культурні бар*єри. Чим більше я спостерігаю за зусиллями пост-радянської України, тим більше переконуюся, що держава цього не змінить (і не може). Держава надала українцями закони і формальні культурні преференції – наповнювати контентом все одно нам і нашим неформальним організаціям.
on 
on 
on 
