Вони зовсім різні. Перший народився в автентичному українському селі і виріс на чистому повітрі слухаючи мелодії українських пісень, другий в індустріальному місті радянського Таджикістана. У них напочатку було все різне, та й час дуже різний. Спільне, вони обидва не могли не писати. Тарас починав писати на піску і на стінах, Олег на матрасі в порожній кімнаті зі словником. Обидва писали українською мовою. Тарасу було важко писати, бо він був перший, Олегу було писати важко, бо… у своєму колі він також був перший. Вони настільки різні по драматизму, глибині своїх образів. Т.Шевченко визнаний академік мистецтва, О.Скрипка лише відмовляється від сумнівних титулів. І всеж…

Коли я побачив, як реагували на виступ мого сучасника Скрипки в Торонто, я раптом яскраво уявив собі, як колись слухали Шевченка в залі Петербурга. Це був культурний шок, шок відкриття і самоусвідомлення. Откровення форми у Скрипки, як відвертість слова у Шевченка. Вихід назовні того, що так засиділося всередині, чому до них не було виходу. “Так, забагато драми в нашому житті”, був Месадж Шевченка. “Так, забагато комплексів заважають українцям бути вільними”, кричить Скрипка зі сцени. Петербург був в шоці коли виступав Шевченко, думаю, майже так само, як я бачив в щоці Київ, а потім Торонто, Едмонтон, коли виступав Скрипка.

*** Поправте мене,якщо щось не так… в принципі я можу витерти. Моя повага до Шевченка, і його перевірений часом подвиг і внесок, не заважають мені порівнювати його всередині з сучасниками. Хотілося написати до річниці Т.Шевченка щось таке, щоб його оживити на мить.

Схожі публікації:

• Богдан Червик з Альберти – наш місцевий Олег Скрипка
• Олександр Пасхавер про економіку США
• Роману Шухевичу 100
• Етикет в УкрНет
• Веб 2.0 + RSS