То був для мене щасливий час першого року закордоном, коли все ще було довкола цікавим і користування Transport Publique de Montreal здавалося романтичним мистецтвом :-) Я брав в Університеті досить цікавий курс слухачами якого були виключно іноземці. 8 березня тут, у Монтреалі, був звичайний робочий день. Коли я прийшов в Універ, я відразу відчув збуджений рух росіян, їх було чоловік 5-6 у групі, майже всі приємні хлопці і дівчата, які наївно дививуалися, чому я просив їх ніколи мене не називати “хохлом”. Так, я був опозиційний українець, що лише менше року тому купував на останні 5 гривень сигарети і бутерброди тим, хто мерз у палатках “Україна Без Кучми”.
Раптом десь посередині уроку, хтось з росіян піднявся і запропонував після уроку всім пійти у піццерію “бо ж сьогодні Восьме Березня, день коли жінок треба любити і шанувати…” Мені стало ніяково, я сидів і мовчав.
Я сидів на задній парті з двома болгарами, вони були чоловік і дружина. Вони були інтеліґентні і поважні, стаpші за нас. У нього було ім’я Ніколай і, якось він мене здивував, коли напівсерйозно заявив, що йому не подобається українська абетка “бо ви взяли деякі латинські літери”. Отже, болгари мовчали, вони могли схилити терези дискусію на користь росіян, що почали вже щось безнадійно говорити про “міжнародність і інтернаціональність сьогодняшнього дня”, але ні, болгари мовчали. Коли китайцям і латинос ця розмова набридла, вчитель закрив цю дискусію. Росіяни пійшли на свою гулянку самі.
Коли ми йшли з болгарами до метро я їх запитав “Як вам сьогодніщня пропозиція росіян?” Болгари, якось дуже по-болгарські, витримуючи довгу паузу нічого не відповідали, а потім жіночка (забув її чарівне ім’я) сказала сумно і разом з тим жорстко російською: “Ґде-то я всє ето уже відєла…” Ця фраза у виконанні болгарки на зупинці монтреальської підземки менi дуже запам’яталася. Коли я чую, що хтось в Україні, чи в Росії, чи деінде в пост СРСР говорить про 8.03 я згадую цю фразу.
on 
on 
on 
