Нехай трохи запізно.

Моя бабуся Галя переїхала до Києва здається у 1944-му. Переїхала з Чернігівської області. Тому вона та й мій батько часто казали: “Нам тоді дуже повезло, що я була в Києві коли тато вчився в школі, ми не голодували і не бідували”. Товщина шару родючого чорнозему під селом звідки моя бабуся 3 метри.

Моя прабаба Настя мені казала: “Маленький, ти нічого не знаєш про голод. Але ви всі тут у місті якісь божевільні, ви не маєте навіть крупи і солі про запас. Завжди треба мати щонайменше крупу і сіль про запас, запам”ятай онучку.”

Я ніколи не мав крупи про запас. Я мав електрогітару, магнітофон і завжди забував взяти бутерброд до школи. Тому я знаю, що таке голод. Але бабуся мені казала: “Ти не знаєш що таке голод”.

Тому, я готовий плюнути у очі будь кому, хто скаже, що голодомору в Україні не було.

У суботу я разом з сином був у мерії міста Едмонтон (Альберта, Канада). Був день Пам”яті Жертв Українського Голодомору і над площею біля мерії був приспущений український прапор.

Схожі публікації:

Не знайдено