***
Артему лише 9 років, він перший рік у школі, де основна мова і мова на перервах – англійська, і, пиродньо, розмовляє англійською з акцентом. У горах, у басейні готелю де ми відпочивали, біля бортика відпочивають дівчата з маленького селища, що біля Vegreville. Їм років 14-16 на вигляд. Артем розмовляє з ними про свою школу, вони тримаються з ним, як з рівним. Він такий самий, як вони, нехай з акцентом або вдвічі молодще. “А ще я вмію стрибати з трампліна і перейшов на 3-й рівень.” “Good for you!”, щиро відповідають дівчатка і запитують де це Артем вчиться плавати…
Через декілька хвилин ті самі дівчатка з глибинки заносять у сауну світле, нерозкрите вино і пропонують кожному: “Нам щось не хочеься сьогодні, візьміть, ми не будемо його відкривати”. Так вони і залишили ту пляшку у сауні. Туристи, переважно з перевантаженого грошима Калгарі, певно не цікавляться ні дешевим дармовим вином, ні щирою ініціативою дівчаток провінціалок…
***
Я їду через Прерії. 5, 10, 12 годин… Рівний степ. Ставочки. Вночі підсвічени елекричним світлом елеватори на неймовірно рівному просторі виглядають як космодроми. Велике, неймовірно велике синє небо… Придорожнє маленьке містечко Theodore, SK. Вартість кімнати у мотелі – 39 доларів. Готель блищить чистотою. На дерев’яних полицях українські писанки. Господарі німці, адміністратор – світла дівчинка у джинсах каже, що українка. “Мені подобаються великі міста, музика там,.. але я не жила б у великому місті.”
Хлопець, одягнутий у все джинсове і з довгим чистим волоссям на ім’я Рон купив мені пиво Мольсон і поставив просто напроти мене не питаючи. Рон працює різноробочим у національному парку. “Звідки ти? Україна? Ага. Та у нас тут майже всі українці… Ось, наприклад мій товариш Сем.” Сем охайно стрижений індіанець років сорока, сидить і тихо посміхається.
“Слухай” каже мені Рон – “Ти уявляєш, між Калгарі і Едмонтоном, обмеження швидкості 110, але їдуть всі 120… Ненормальні, правда?”
Ближче до опівночі випивши 3-4 пляшки пива і подивившись регбі по ТБ у придорожньому барі сідають за одноруких бандитів. Летять кровно зароблені червінці і 20 доларові банкноти. Часом однорукий бандит дзвенить грошима, але у хлопців майже немає емоцій, спокійні і у гарному гуморі, трохі стомлені за день. Я питаю: “Навіщо ви граєте?” “Подивись на Сема, він же дорослий, а грається, як дитина.”
Далі буде. Сподіваюся.
